22.03.2005, 00:15

Вернадському й не снилося...

Наші стосунки з довкіллям нагадують ситуацію, як в анекдоті про вантажників, котрі занесли рояль на дев’ятий поверх, а потім з’ясували, що помилилися під’їздом. Ще б пак! “Вінець природи”, озброєний науково-технічним прогресом, бурхливо царює на планеті: висушує болота, намагається змінити русла річок, знищує праліси... А тепер до всього додалося ще й надмірне виділення в атмосферу так званих парникових газів — вуглекислого, метану, оксидів азоту й водяної пари. Ці речовини, нагромаджуючись у земній поверхні, діють мов своєрідна ковдра, тобто перекривають доступ розсіюваній у космічному просторі енергії. Невидима перепона завжди залишала на Землі певну кількість тепла. Втім, його за останні десятиліття індустріального розвитку зібралося достатньо для того, щоб стали помітними тривожні зміни в планетарному масштабі.

Гіпотезу про глобальне потепління вчені висунули майже чверть століття тому. Але тоді її сприймали дещо інакше, ніж тепер, коли маємо силу-силенну надзвичайно точних комп’ютерних розрахунків стосовно сьогодення й майбутнього планети. Ось, скажімо, чи можемо ми уявити собі, що в Чорному морі “потоне” весь Південний берег Криму? Безнадійна футурологія, скаже хтось зі скептиків. Фобія, додасть песиміст. Але ж щось подібне на нашій грішній землі вже сталося. Наприкінці двадцятого століття за рік у Антарктиді повністю обвалився льодовий шельф площею майже дві тисячі квадратних кілометрів. І, схоже, танення полярних шапок тільки починається.

Ще одна загальнолюдська проблема — зміщення кліматичних поясів. Метеорологи зауважують, що українські зими стали теплішими й “континентальнішими” (затяжними, вітряними та дощовими). Звісно, змінився і стиль паводків. Чи не тому так потерпають останнім часом від них європейські країни? Це ж саме стосується і нестерпної літньої спеки, невластивої, приміром, для Франції, де торік від температурних стрибків загинуло майже 15 тисяч осіб.

Звісно, вчені не кажуть, що скоро на слов’янських теренах зима поміняється з літом, чи, навпаки, житимемо в субтропіках. Та, за прогнозами експертів, звичні теплолюбні рослини в наших умовах розвиватимуться вельми погано. Тож за якийсь час, імовірно, вітчизняним агрономам разом із науковцями доведеться радикально переглянути всю сільськогосподарську політику і змінити стратегію землеробства.

А ось цунамі, смерчі й урагани, що прокотилися планетою, навряд чи спричинені діяльністю homo sapiens. Втім, руйнування й багатомільярдні збитки, завдані стихією в Південно-Східній Азії та Америці, засвідчили, якою делікатною є людська цивілізація. Чим і як компенсувати надто стрімке глобальне потепління? Першим кроком стало приєднання в 1997-му багатьох держав світу з розвиненою економікою до Кіотського протоколу (він грунтується на конвенції ООН про зміну клімату), що передбачив ринковий механізм контролю за шкідливими викидами в атмосферу, створив на них так званий ринок квот. Порівняно з індустріально розвиненими іншими країнами Україну (навіть з її атомними станціями) можна назвати екологічно “чистою”, бо рівень викидів парникових газів у атмосферу з 1990 року у нас помітно знизився. Хоча, на думку аналітиків, протягом наступного десятиліття, коли набере обертів наше енергоємне й шкідливе виробництво, ситуація може змінитися. Тож перед “брудними” підприємствами постала перспектива масштабної екологічної модернізації. Втім, схоже, чимало з нинішніх керівників зацікавлені в тому, щоб домогтися результатів “тут” і “зараз” (мовляв, чи ж до екології, коли треба, щоб зростав ВВП?). От тільки шкода, якщо за якихось 100—150 років нашим нащадкам доведеться харчуватися винятково синтетичними продуктами і з книжок дізнаватися про те, що колись у їхніх предків були і весна, й літо, й осінь, а на Північному полюсі лежав багатокілометровий шар льоду... А ще дуже прикро, що безсмертне вчення академіка Вернадського про ноосферу, частиною якої є кожен з нас, й досі залишається тільки предметом наукових читань і досліджень, але аж ніяк не впроваджується в життя.

Автор: Олена СИНЮТА
Джерело: “Хрещатик”