29.04.2005, 03:54

Про українські писанки

Фарбовані яйця - неминуча ознака Великоднього розговіння. Особливо вони користуються повагою в Україні. У деяких із слов'янських народностей, наприклад у гуцулів, існує справжній культ великодньої писанки, оточений старовинними легендами і безліччю особливих звичаїв.

Великодні писанки не просто фарбуються: вони пишуться, тобто розмальовуються за допомогою особливих технічних прийомів. Від цього і сама назва їх — писанки.

Про походження великодніх писанок в народі існує безліч легенд. Згідно однієї з цих легенд, краплі крові Розп'ятого, упавши на землю, стали як курині яйця і зробилися твердими як каміння. Гарячі сльози Богоматері, котра плакала у підніжжя Хреста, упали на ці криваво-червоні яйця і залишили на них сліди на вигляд прекрасних узорів. Коли Христос був знятий з Хреста і покладений до гробу віруючі зібрали Його сльози і поділили їх між собою. А коли пронеслася серед них радісна звістка про Воскресіння, вони вітали одне одного: „Христос воскрес" і при цьому передавали з рук в руки Христові сльози. Після Воскресіння звичай цей суворо зберігався у перших християн, і знамення великого чуда — сльози-яйця суворо зберігалися у них і були предметом радісного дару в день Світлого Воскресіння. Згодом, коли люди почали більше грішити, Христові сльози розтанули і зникли з потоками і річками в морі.

Інша легенда розповідає таке. Ісус Христос, коли ще був дитиною, любив курей, грався з ними і годував їх. І Богоматір, щоб зробити Йому задоволення, розмальовувала курячі яйця і дарувала їх Йому в якості іграшок. Коли розпочався над Христом суд Матір Божа пішла до Пілата і щоб задобрити його принесла йому в дарунок розмальовані з великим мистецтвом яйця. Вона поклала їх в свій фартух, і, коли впала перед Пілатом долі, прохаючи про Сина, яйця викотилися з фартуха і покотилися по всьому світі... З тих пір вони служать для нас спогадом про страждання Христові і Його воскресіння.

Зображення і узори, що на писанках, дуже різноманітні і виникли ще в давнину. Цікаво те, що деякі з цих зображень і узорів характерні тільки тій чи іншій місцевості. Деякі розшифрувати є непростою справою. Турботи з виготовленнями писанок розпочинаються ще до вербної неділі. Писанкарка розшуковує в селі принаймні три яйця, які були б знесені молодою куркою. В страсний понеділок вона розбиває до сходу сонця об дерево ці яйця, відділяє жовток від білка і збирає жовток в чистий ще не бувший у використанні горщик. Цей жовток повинен закріпити фарби на яйці і надати йому особливий блиск і красу.

В той же день вона виготовляє особливий пристрій для малювання, що нагадує собою ручку для написання чорнилами. Вона бере шматочок латуні, розплющує його в тонкий лист і обгортає його навколо швейної голки так, щоб вийшла маленька трубка. Через неї вона протягує кінський волос; а потім вставляє трубку в дерев'яну ручку довжиною біля 10 сантиметрів і прив'язує трубку до ручки ниткою. Для того, щоб робота йшла без зупинки, таких ручок здебільшого виготовляється дві. Потім готуються фарби створені за власними рецептами. Фарби розводяться тільки на „чистій" воді. Це означає, що вода повинна бути принесена із криниці до сходу сонця перш ніж до неї доторкнеться будь-яка „нечиста" жінка, або тварина. Тільки при цій умови писанки виходять дуже гарними.

Найголовніший момент в процедурі виготовлення писанок їх розписування — починається в страсний четвер. Худож-ниця-писанкарка обмиває кожне яйце в теплій воді, обтирає його і кладе на тепле місце. Потім розпускає на легенькому вогні в чистому горщику віск і, коли віск розпуститься, кладе в горщик обидві ручки, якими вона потім буде розмальовувати яйце. Завгоді приготовані фарби, в які підбавляється вищезгаданий курячий жовток. Ось тоді і починається священне дійство.

Помилково було б думати, що художниця буде малювати фарбами. За невеликими винятками, вона малює не фарбами, а воском. Віск відіграє в її мистецтві активну роль: створює узори і всю графіку писанки. Фарби ж діють пасивно: вони дають необхідний тон для малюнка. Після свята писанка перетворюється в окрасу помешкання.

За матеріалами журналу „Нива"

Джерело: Екологічна газета