10.05.2005, 15:20

„В своїй хаті – своя правда...”

На Херсонщині практично неможливо зустріти людей, котрі спілкуються українською. Якщо тут ви розмовляєте цією мовою, значить ви „націоналюга” та „русоненависник”. Українська мова на південних теренах сьогодні є ознакою сільської бидлотності, недолугості, провінційності. „Вєлікій і моґучій” витіснив солов'їну мову з усіх сфер громадського життя. В Херсоні та області на сьогодні не зареєстровано жодного періодичного видання, котре б видавалося державною мовою. Схожа ситуація і з регіональним телебаченням та радіомовленням. У цій сфері московська широкоформатна попса займає більшість ефірного часу, порушуючи таким чином усі закони про частку державного мовлення у ЗМІ. Херсонські можновладці пояснюють ситуацію дуже просто: ефір херсонського радіо переважно приватний, тому ніхто нікому „не указ”, наче для приватного сектору закони не писані. Те ж саме можна сказати й про освіту. Декларативно у Херсоні більшість шкіл – українські. Проте, ця теза суто номінальна, адже дуже часто вчитель пояснює дітям важкий матеріал на „звичній мові”. Я вже не кажу про те, що всі шкільні заходи від батьківських зборів до позакласних гуртків теж проводяться російською. Проситься питання. Де державна політика щодо мови? Політологи твердять, що питання мови не є зараз головним - держава потребує реформ та змін. Дуже прикро чути таку думку, адже мовне питання в нас завжди на задвірках, тільки напередодні виборів їм починають цікавитись можновладці як засобом широкого піару.

Одна частина населення вважає Херсонщину „ісконно русской зємльой”, не обтяжуючи себе роздумами про походження на споконвічних царських землях українського козацтва як колиски національно-визвольного руху. Адже аналіз це зайвий процес. Росія вчить нас все сприймати на віру. Звідки на російських землях з'явилось не до кінця зрусифіковане село? Якщо російська мова була на півдні завжди, то де ж тоді взявся суржик на селі? Деякі мешканці вважають себе патріотами своєї землі, продовжуючи при цьому розмовляти російською мовою, купувати „Комсомолку”, ходити до Російської Православної Церкви і т.д.. Чому так?

- „Це специфіка регіону...”, „Тут люди часто не знають державної мови, тому не слід їх обтяжувати ярмом українізації”, - пояснює місцева інтелігенція. Також у помідорному краї остерігаються перегинання палиці у „національному питанні”. Замість того аби посприяти вивченню місцевим населенням української мови, місцева влада продовжує політику пристосування до „особливостей регіону”. Навіть газета Обласної Державної Адміністрації „Херсонський вісник”, друкується у демократичному варіанті (аби всі розуміли зміст поданої у газеті інформації): 1/10. Тобто, одна зі статей обов'язково буде українською. Можете навіть не хвилюватись. Місцева опозиція тут теж на дружній „двомовній нозі”. Одним словом, правителі Таврійських земель докладають максимум зусиль аби животіння української мови не дай Боже не переросло у зрівняння прав з російською! - „Ми націоналізму не допустимо!” - кажуть бабусі у тролейбусах.

Постає цілком закономірне питання: „Чи знайдеться у Херсоні місце для рідної мови?” Відповідь очевидна: „Ні, доки населення не зробить зусилля над собою”. А для цього треба не так вже й багато – бажання до змін. Відродження нашої рідної мови на південних землях це не тільки справа поновлення історичної справедливості. Це наш крок до потужної національної держави. Адже з національним відродженням тісно пов'язане й економічне піднесення. Так було у Польщі, Латвії, Литві, Естонії, це має статися і в нас. Саме від вас залежить перспектива Української держави. Поляк ніколи не зрозуміє людини, котра не хоче знати своєї історії, мови батьків. Не треба шукати виправдань на запитання: „Чому ви не спілкуєтесь мовою предків?”. Шукайте можливості змінити цю прикру ситуацію. Виключно від вас залежить доля нашої мови, а відтак і всієї України. Не соромтеся, не бійтеся розмовляти українською – це ваш свідомий вибір. Почніть з простого: розмовляйте українською з незнайомими вам людьми, у магазинах, у транспорті, на зупинках. Будьте завжди готові відповісти на питання „Котра година?” та „Як пройти?” українською мовою, показуючи при цьому своє ставлення до рідної мови. З діда-прадіда ми відстоювали своє право на незалежну державу, на рідну мову, на автокефальну церкву. Якою ціною платили наші діди-герої за ці переконання - знають усі. Сьогодні нам не треба ставати мучениками аби захистити ці права. Сьогодні буття просить від нас лише одного – небайдужості. Не бійтеся, якщо ваші знайомі та друзі не сприймуть ваше бажання розмовляти українською мовою. Більш того, з вас можуть почати глузувати. Та пам'ятайте слова нашого народного Вчителя: „В своїй хаті - своя правда”. Не шукайте своєї хати – вона тут, з вами, чекає на ваше повернення.

Автор: Тарас Дем’яненко
Джерело: Domivka.NET