24.06.2005, 13:47

“Мово, будь! мово живи і живи”. Думки Олеся Гончара про мову із записів у “Щоденниках”

Думки Олеся Гончара про мову із записів у “Щоденниках”

Мова для нас, українців, — це не тільки засіб спілкування. За сучасних обставин вона щось значно більше! Для нас мова — це й пам’ять, і честь, і гідність; для нашого народу мова — це саме життя. Бути чи не бути? Вирішується через життєвість мови, через свідомість її носіїв. І хоч як прикро буває, я все ж вірю в силу нашої мови, в її майбутнє.
Позбавити народ мови його — підірвати в ньому почуття власної гідності. Недорікуватим мусить почувати себе вживач суржику, отже, неповноцінним.
Мова кожна — джерело творчої духовності; це той запас генетичної сили й краси, що його народ передає тобі, своєму синові, щоб ти був, щоб не став німим, безголосим.
Якщо людина не вірить у повноцінність своєї мови, вона не вірить і в свою власну повноцінність, така мусить вважати себе людиною другого сорту.
Зостатися без почуття до свого рідного, до своєї мови, культури — це означало б зостатися з пустою душею.
Ми не є і не повинні стати народом суржикової мови чи мови мертводекоративної. Маємо витворену протягом віків мову дивовижно багату, одну з найбагатших у світі, барвисту, запашну, розмаїту, здатну активно жити-розвиватись, придатну для найскладнішої художньої і наукової творчості. Злочином було б занедбати таке неоціненне духовне добро.
Той, хто зрікається рідної мови, часто й не розуміє, що в цьому вже є елемент відступництва, елемент зради. А треба б йому це пояснити! Відділити підлих від темних.
Мова — основний генофонд нашої культури, і все залежатиме від того, чи зуміємо зберегти її в усьому історичному багатстві. Школа, учитель, письменник — найперші і найвірніші оберігачі.
У нашій мові є все, чим уславились інші мови: і мелодійність італійської, і міць латинської та німецької, і багатство російської… Тільки треба вміти її повністю відкрити для себе. А як рідко це кому вдається.
Ви забрали в нас все, тепер хочете забрати останнє — мову. Навіщо вона вам? А ми без неї — не ми; якщо не стане її, не стане і нас.
Факти нехтування рідною мовою не минають безслідно. Завдають шкоди літературі й самому суспільству. Перехід на суржик означає здрібнення душі, її зубожіння і зрештою може призвести до спустошення молоді. Перекотиполе — то вже неповна людина.
З незрозумілою для мене тупою послідовністю й цинізмом українська мова витискається, виганяється звідусіль, де їй треба бути б згідно з Конституцією... З якою метою? Навіщо? Об’єктивно — це на шкоду держави… Це пригнічує й дратує людей, сіє неприязнь міжнаціональну… Тупість і тупість. Щось треба робити.
Для літератури того чи іншого народу мова його — це повітря: зникне повітря — і література задихнеться.
Коли звернув зі стежки в густі трави, то коники так і бризнули з-під ніг! Яка таки гарна в нас мова: коники бризнули з-під ніг!
ДЯКУЮ БОГОВІ, ЩО ДАВ МЕНІ НАРОДИТИСЯ УКРАЇНЦЕМ. (14.07. 1995)

Від редакції "Слова Просвіти".
Ми сповнюємо побажання нашого читача з Херсона Павла Параскевича і друкуємо частину дібраних ним цитат із “Щоденників” Олеся Гончара. Як часто це буває, творча порада читача газети співпала із задумом редакції: сьогодні ми розпочинаємо друкувати матеріали “круглого столу”, зорганізованого видавництвом “Веселка” з нагоди виходу в світ трьох томів “Щоденників” (див. стор. 11—12). А ще талановите слово Олеся Гончара про мову співзвучне тим роздумам, з якими читачі “Слова Просвіти” виступають у “Читацькому вічі”, запитуючи: чи діє стаття 10 Основного Закону в нашій державі? (див. стор. 8—9).

Джерело: Слово Просвіти