29.08.2005, 12:56

Дилема баянів і трембіт, або Пріоритети української культури

МУШУ поділитися з кимсь своєю радістю, яка так і товче мною на всі боки.

Цю радісну новину переповідаю дорогим читачам із вуст самої Оксани Білозір, яка щодня балакає про одне й те саме, так би мовити, будує ідеологічні підвалини. Отже, нарешті кажу: “Наша культура потрясаюча!” З цим начебто все зрозуміло. Залишаються тільки два запитання: що це за виразки на тілі нашої красивої культури і що ми плануємо з ними робити?

Коли студенти після помаранчевої революції повернулися до навчання, то перше, що відчули, – дивовижний розквіт любові своїх викладачів до української культури. Скажімо, на факультеті журналістики ЛНУ ім. Івана Франка студенти писали твір “Берегиня”. Під час написання обов’язково треба було обговорювати українські вишивки, побілені хатки, обереги, народні звичаї. Як то тепер усі тішаться, що можна вільно торгувати вишиваними рушниками і співати народні пісні! Так, ніби Кучма люто забороняв і карав такі прецеденти.

Один тільки Данило Яневський запитав у нинішнього міністра культури, як рятувати українську книжку, на що пані Білозір відповіла: “Треба примирити регіони, організувати міжрегіональні культурні центри, а тоді, в мирі, будуть і книжки, і музика”. Складно зрозуміти хід думки нашого преславного міністра, можна хіба що оніміти від захоплення її мудрістю.

Найбільша ж біда української культури, виявляється, ось у чім: “У карпатських селах грають на баянах, а в Донецьку – на трембітах” (О. Білозір). Тож найважливішим і найпершим завданням усіх діячів культури є повернути трембіти в сині гори, а баяни чемненько повантажити у вагони та відправити на Донбас. Така очевидна істина, а ніхто раніше не здогадався!

Тепер стає зрозумілим символ відродження української культури: вишивана сорочка та рушниця одного з перших радників міністра Білозір художника Сергія Пояркова. Інші українські художники нарешті вкумекали, чому той чоловік так дорого продає свої картини: епатаж – то велика річ.

Не подумайте, шановні, що хтось заперечує важливість народних промислів. Річ лише в тім, що під парканами гинуть поети, перекладачі, музиканти, режисери й актори. Але до них усіх, звісно, справа дійде згодом, бо спочатку треба вирішити дилему баянів і трембіт.

Автор: Галина Гевків – журналістка
Джерело: Львівська Газета