20.10.2005, 13:16

Добірка анкдотів (№3)

— Тату, на вулиці хтось гукає на поміч! Можна, я збігаю подивлюся, що трапилося? — Сиди дома! Завтра взнаєш про це в газеті.

— Скажіте, з вами ніколи не траплялося нещастя під час ваших подорожей? — Тільки раз, коли поїзд зійшов з рейок і впав під укіс. — Як же вам вдалося врятуватися? — Я їхав наступним поїздом.

У зоомагазині задзвонив телефон. — Негайно надішліть сорок тисяч тарганів. — Сорок тисяч? А що ви збираєтеся з ними робити? — Я завтра виїду з квартири, а хазяйка просить, щоб я залишила приміщення таким, яким воно було, коли я сюди вселилась.

Покупець. Покажіть мені якусь жирну гуску. Продавець. Почекайте хвилинку, зараз прийде моя заступниця.

— Невже вам нічого не коштували грамофонні платівки? — Ні копійки! Спочатку в мене була одна, яку я ставив З ранку до вечора... А потім сусіди мені почали дарувати інші й інші...

У парку скрізь висять оголошення: «Забороняється топтати траву, штраф один шилінг». — Чому це знизили штраф? — питають у поліцейського,— Адже раніше було три шилінги. — Так, але за три шилінги ніхто не хотів топтати траву.

Потопаючий. Рятуйте! Я не вмію плавати! Пляжник (з берега). Я також не вмію плавати, але ж я не кричу.

— У вас, очевидно, тісна квартира. — Так, але звідки вам це відомо? — Ваш собака махає хвостом не з боку на бік, а зверху вниз.

— Наш бос — янгол! — вигукнула секретарка. — Вам повезло,— сказала її приятелька, — а наш іще живий.

— Пані Ковальська, годину тому ваш чоловік помер на роботі. Пані Ковальська продовжує спокійно обідати. — Пані Ковальська, ви, очевидно, не дочули... Ваш чоловік помер! — Чую! Чую! Почекайте, ось я закінчу обідати. Тоді ви побачите, яка зі мною буде істерика.

Американець: — Отже, Джонні, Америка — це одна з найбільших держав світу. Якщо вранці ти сядеш на поїзда в Техасі, то наступного ранку все ще будеш у Техасі. Розумієш? Джонні: — Так, сер, розумію. У нас, в Англії, теж є такі погані поїзди.

— Марфо! Хто цей солдат на кухні? — Мій брат, пані. — Кухарка, яка була до тебе, теж говорила, що він її брат, як же це розуміти? — Дуже просто. Виходить, вона доводиться мені сестрою.

Лакея графа Каліостро запитали, чи правда, що його панові триста років. — Не можу знати,— відповідав він,— я ж перебуваю при ньому всього сто років.

— Звичайнісінька дрібниця: Іван Іванович застудився і чхнув. — Ну так що ж? Хіба це привід для дуелі? — Але він чхнув у спальні дружини Петра Петровича і так голосно, що той прокинувся.

— Бідний Карлсон! Утративши маєток, він утратив половину друзів! — А друга половина? — Вона ще не знає, що він утратив маєток.

Пан Ковальський заповідає: — Мільйон злотих я залишаю моїй дружині, півмільнона — доньці, ще півмільйона — матері, триста тисяч — мо- єму синові... Раптом він зупинився: — Одну хвилиночку, а де ж я візьму стільки грошей?

Поліцай затримав двох безробітних. — Де ви живете? — Я? Ніде. — А ви? — Я? Всюди.

— Семене, пані вдома? — Так точно. Вона зараз зволить читати в блібліотеці. — В такому разі розбудіть її і скажіть, що мені потрібно з нею поговорити.

Він. Ради бога, скажіть, як домогтися у вашої матінки згоди на наш шлюб? Вона. А ви спробуйте загіпнотизувати її брильянтовим намистом.

— Одружилась з італійцем. Чудова людина! Тепер я буду виходити заміж тільки за італійців!

Джерело: ІнтерНетрі