12.01.2006, 10:23

Довідставлялися

У вівторок український парламент ухвалив абсурдне та недалекоглядне рішення про відставку уряду Єханурова.

Ні сам прем’єр, ні Президент не мають наміру виконувати його, посилаючись на порушення конституційних норм. Прогнозована політологами “буря у склянці води” напередодні весняних парламентських виборів стала фактом історії, з яким ситуаційна антиющенківська більшість тепер не знає, що робити – і кинути шкода, і нести важко. Якось воно буде, але вже нині впадають у вічі деякі нюанси, про які варто поміркувати вголос.

Почну з найабсурднішого. Ініціаторами відставки виступили комуністи, до яких негайно приєдналися об’єднані соціал-демократи, які тепер намагаються перехопити пальму першості й виставити власне себе тими, хто першим сказав “гав!” Мотивація, якою підшита їх позиція, – “зрада інтересів українського народу” і “запроданство Москві” – нічого, крім здорового сміху, не викликає. Хто казав би! Вони ще Путіна назвали б агентом ЦРУ – і можна сміливо відкривати у ВР філію київської божевільні. Проте, судячи з усього, електорат КПУ та СДПУ(о) уже давно визначився зі своїми симпатіями, які ніяк не корелюють із реальністю.

Так само нічого, крім морального задоволення від “опускання” помаранчевих, не викликав парламентський фарс у депутатів і електорату ПР. Спершу ця політична сила у вересні разом із НСНУ “макнула” у відповідну субстанцію ЮВТ, а тепер не відмовила собі в приємності разом із бютівцями напакостити Ющенкові. Хоча за приємності треба платити, про що, мабуть, регіонали під впливом адреналіну забули. Між тим, їхній учинок підважив імовірність цієї партії як партнера у вересневих домовленостях, і тепер у Президента руки вільні для того, щоб нагадати “біло-синім” про завислі кримінальні справи. І тут у нього з’явився несподіваний союзник у постаті… Владіміра Путіна.

Я уже писав, що українська опозиція неправильно відчитує логіку російського президента, в системі вартостей якого потужною домінантою залишається підтримка легітимної влади. Дошкулити Ющенкові у війні нервів – це одне, а зовсім інша річ – створити прецедент осуду опозицією економічної політики влади. Навіщо це ВВП, в “активі” якого розчавлені НТВ і ЮКОС? Відтак абсолютно зрозуміла моральна підтримка українському візаві під час переговорів у Астані. А от чи не обернеться демарш ПР охолодженням стосунків Кремля з Януковичем, побачимо вже дуже скоро.

Натомість у найбільш ідіотській ситуації опинився БЮТ. Якими-якими шляхами збиралася простувати Юлія Володимирівна з Віктором Андрійовичем? Якщо це паралелі, то хіба у вигадливій геометрії Лобачевского, а в кондових евклідових координатах паралель вималювалася хіба з ПР, КПУ, СДПУ(о) та НПУ. Схоже, Тимошенко просто прорахувалася. За свідченням польського журналіста Вацлава Радзівіновича, який був присутнім у парламенті у вівторок, БЮТ не очікував осягнути більшість під час голосування, а лише намагався “полякати” Єханурова. Тепер треба щось робити із цією кашею. А що? Та придумають поспіхом, але удару по електоральних симпатіях завдано катастрофічного.

Адже тільки популіст може назвати результати московських угод щодо газу поразкою України. Для тих, хто забув, нагадаю, що схожа ситуація склалася восени 1973 року, коли арабський нафтовий картель ОПЕК вирішив “покарати” Захід за підтримку Ізраїлю у війні Судного Дня. За день ціна на нафту підскочила з $3 до $5 за барель, а вже наступного року сягнула позначки $12. І що, ядерні держави почали війну? Та ні, мусили домовлятися з корумпованими режимами. А коли гарячі голови таки спробували “помахати шабелькою”, бодай чужими руками, то ціна нафти сягнула $38. Після низки ж воєн за участю США та глобальних природних катаклізмів нафта 2005 року коштувала вже $70 за барель! То, може, правий наш Вінні-Пух із Хоружівки, який вирішив, що краще поганий мир, аніж добра колотнеча?

Автор: Андрій Павлишин
Джерело: Львівська Газета