11.02.2006, 00:17
"Професія" депутат: видатки та прибутки
Що означає: бути депутатом? Як і за які кошти живе народний обранець? І що керує тими, хто готовий перегризти конкурентові глотку, тільки для того, щоб зайняти заповітне місце в парламентському ложі? Спробуємо розібратися в цьому разом. 
Найголовніша наживка для потенційних депутатів - недоторканність, яка відкриває безкрайній океан можливостей. В основному, прикриваючись депутатською недоторканністю, наші обранці активно лобіюють інтереси свого бізнесу. Часто нардепи прикривають і чужий бізнес. Безумовно - не за спасибі. Є ще одна причина того, що всі і вся прагнуть потрапити під купол Верховної Ради, - численні пільги народним депутатам, передбачені чинним законодавством України.
Почну із заробітної плати. Її розмір залежить від вислуги років, наявності вченого ступеня і посади в керівництві парламенту або парламентському комітеті. Якщо врахувати всілякі надбавки, заробітна плата народного обранця складатиме понад 5 тисяч гривень в місяць. Кожен депутат також має законне право на щорічні оздоровчі, сума яких складає не мало, не багато - 10 тисяч гривень. Отримати допомогу на оздоровлення не займає багато часу і нервів - нардепові потрібно лише написати заяву на ім'я голови Верховної Ради і незабаром його, переконана - і без того не маленький гаманець, поповниться новими купюрами. Враховуючи те, що оздоровчі можна отримати без паперової тяганини, користуються цією можливістю всі: і олігархи, і ті, хто суміщає депутатство з кріслом високопоставленого чиновника.
Телефонні переговори народних депутатів (за винятком мобільного зв'язку - авт.) також оплачуються державою. Правда є обмеження - за рік депутат повинен наговорити не більше трьох тисяч гривень. 220 годин на рік. Стільки ж депутат може користуватися безкоштовним транспортом. Практика показує, що і телефонні і автомобільні пільги, активно використовуються парламентаріями не тільки в службових, але і в особистих цілях. Черговий рядок доходів народних обранців - компенсація витрат на виконання депутатських повноважень (складає близько 60 тисяч гривень на рік). Проте найулюбленішою пільгою, передбаченою власникам мандата, є право на отримання житла за рахунок держави.
Примітно, що навіть ті захисники інтересів своїх виборців, у яких нерухомість розкидана по всьому світу, з величезним задоволенням приймають «квартирну» пільгу. Деколи смішно спостерігати за тим, як депутати, які називають себе людьми самодостатніми або більш того, - мільйонерами, з неприхованою жадністю хапають черговий дах над головою… За останні роки, тільки керівник другого за потужністю виробничого підприємства в Україні (після «Криворіжсталі») ММК ім. Ілліча, нардеп Володимир Бойко відмовився від депутатської нерухомості.
Втім, я не буду правою, стверджуючи, що практично всі депутати розхапують житло. Багато хто з них користується правом обміняти житло на енну кількість грошових знаків. Квартири ж, народним обранцям надаються в престижних районах столиці. Але - теж не всім. Рядовому нардепові може потрапити житло в менш престижних районах, таких, наприклад, як Оболонь або Позняки.
Доповнює корзину пільг народного обранця матеріальна допомога для колишніх депутатів, які не переобралися до нового парламенту і не зуміли знайти собі роботу. На сьогодні ця пільга складає 5 тисяч гривень щомісячно протягом року. А якщо ж протягом року невдалий екс-депутат не зможе знайти собі робочого місця, допомога в незмінному розмірі - 5 тисяч виплачуватиметься йому ще 12 місяців. Надалі ця сума зменшується на половину, але виплачується аж до пенсійного віку. До речі, про пенсію. Розмір депутатської пенсії коливається від 3,5 до 4-х тисяч гривень на місяць. Крім того, за парламентськими пенсіонерами зберігається право медичних і оздоровчих благ, а також можливість користуватися службовим транспортом.
Можливість користуватися цими численними преференціями мають право тільки вибрані. Адже рядовий українець, нехай навіть той, що має підтримку електорату, навряд чи поповнить ряди парламентаріїв. Чому? Відповідь проста - для того, щоб начепити на лацкан свого піджака значок народного депутата необхідно мати гроші. Багато. Голова правління Комітету виборців України Ігор Попов стверджує, що місце депутата Київської міської ради на сьогоднішній день коштує до 500 тис. доларів.
«Найдорожчою, найбагатшою, найсерйознішою місцевою радою в Україні є Київська міська рада. Саме тому місце в цій раді розцінюється як найдорожче. Ті партії, до яких зверталися знайомі нам бізнесмени, говорили, що для людини, яка не має ніякого відношення до партії, потрібно підготувати близько 0,5 мільйонів доларів для того, щоб отримати місце в прохідному списку», - сказав він.
Пан Попов додав, що для тих людей, які є відомими і популярними в Києві, вартість «прохідного місця» істотно зменшується.
«Якщо говорити про обласну раду Львова, то там називалися цифри близько 100 тис. доларів. За прохідне місце в міську раду Львова називалися цифри в 200 тис. доларів. У міських радах маленьких міст місця на виборах на даний момент не продають. Можливо, надалі, ближче до виборів, ситуація зміниться і за місця розраховуватимуться «натурою», - відзначив глава КВУ.
Трохи раніше Попів заявляв, що прохідне місце у виборчому списку провладної партії на виборах у Верховну Раду можна придбати за 2-14 мільйона доларів. За його даними, один київський чиновник вже придбав собі і синові два місця в списку партії Народний союз «Наша Україна» за 14 мільйонів «зелених».
Попов зазначив, що для кожного кандидата ціна різна: якщо політик добре відомий, то йому не доведеться платити, оскільки він тільки своєю присутністю в списку збільшує кількість прихильників партії. Платити, і, очевидно, немало, доведеться тим, кого ніхто не знає, сказав глава КВУ.
«Це дорожче, ніж минулого разу, оскільки це останній час для бізнесменів потрапити у владу, вийти на новий рівень. На місцевих виборах в ті ж самі ради ціна за місце в списку зараз відсотків на 30-40 вища, ніж ціна середнього переможця на місцевих виборах в 2002 році», - сказав Попів.
«Система з минулих виборів напрацьована, є декілька варіантів. Як правило, ризики ділять. Скажімо, для тих місць, які є ризикованими, якнайкраща схема, яка працює, - коли ці гроші кладуться кудись в сейф, і якщо людина не проходить, йому повертають за вирахуванням 5-10% на витрати кампанії. Власне, у нас є 6-7 загальнонаціональних лідерів, які мають досить популярний рейтинг в цілому по Україні. Всі осередки проводять переговори зараз про продаж місць», - додав він.
Главі КВУ важко сказати, хто, скільки бере за місце в списку, оскільки «різні люди називають різні цифри».
«Проте, різниця в цінах не така й велика, і в прохідній частині в різних партіях місце зараз коштує в парламенті від $2 до $7 млн., залежно від того, хто платить, коли платить і наскільки високим є це місце. Звичайно, Київ - найдорожче місце, і саме тому місця в списках депутатів, які стали депутатами Київради, досить дорогі. Ціна питання починається від $200-250 тис. за таке місце і закінчується порядком $500-600 тис. Також високо котируються місця в дорогих містах. Це Донецьк, це Одеса, Харків, Дніпропетровськ», - розповів Ігор Попов. Проте, за словами Попова, є і партії, які самі готові платити політикам і просто відомим людям за те, щоб вони увійшли до їх списку. За даними КВУ, маловідомі партії, плануючи свій бюджет, закладають як мінімум $10 тис. в місяць на витрати кожного з членів першої п'ятірки списку. Самі ж політики інформацію про продаж місць в списках офіційно заперечують, хоча в кулуарах охоче називають ціну майбутнього мандата.
Але навіть ці нечувані для нас - простих смертних, суми, витрачені на отримання депутатського місця в парламенті, «відбиваються» протягом року. Робиться це за допомогою лобіювання чиїхось інтересів на рівні запитів або навіть законопроектів або переходу в іншу фракцію. Ще одна можливість гарненько заробити - продати свій голос під час голосування за певний (дуже потрібний комусь) закон. До речі: «Рівень корумпованості і хабарництва у Верховній Раді є найвищий серед всіх центральних рівнів влади», - заявляє глава Антикорупційного комітету «Межа» (АКМ), Тарас Клименко. Він стверджує, що в ході опитування, проведеного Центром соціальних експертиз Інституту соціології, для АКМ було найбільш важливим визначення найбільш корумпованих рівнів влади, а також людей, діяльність яких привела до стрімкого підвищення рівня хабарництва і корупції в Україні.
Так хто ж вони? Люди, які можуть дозволити собі недешеве задоволення - покупку (реальних лідерів, які тільки завдяки власному рейтингу потрапляють у ВР, в нашій країні дуже і дуже мало) депутатського щастя? У нинішній парламентській кампанії за симпатії виборців борються відразу 45 політичних сил. А поведуть вони в Раду 7709 кандидатів в нардепи. І це з урахуванням того, що місць в парламенті всього лише 450.
Центрвиборчком підсумував і інші відомості про претендентів на депутатське крісло, і стало остаточне ясно, хто саме рветься у владу. Виявилось, що кожен п'ятий з нинішніх претендентів на мандати брав участь в минулих виборах. Майже чверть кандидатів (1665 чоловік) так чи інакше, пов'язана з владою. 385 з них - народні депутати нинішнього складу ВР. Тобто, про «молоду кров» в майбутньому складі ВР годі і говорити...
П'ята частина кандидатів до парламенту - жінки. Але ярі борці за статеву рівність навряд чи цим задоволені - з попередньої виборчої кампанії в цьому питанні нічого не змінилося. І до бажаного «50 на 50» у виборчих списках українських партій ще дуже далеко.
Майже кожен третій з кандидатів в депутати, будь він педагог або навіть артист, в графі «рід занять» написав підприємець. А 589 кандидатів зовсім - безробітні, і 567 - вже вийшло на заслужений відпочинок. Одним словом, кожен сьомий серед претендентів на мандати або пенсіонер, або безробітний. 90 % відсотків нинішніх претендентів на парламентські крісла можуть похвалитися дипломами про вищу освіту.
Найпоширенішими серед кандидатів в Раду спеціальностями є інженер, педагог і економіст. А ось у 99 претендентів мандатів зовсім немає ніякої спеціальності.
Балотуватися до парламенту, згідно чинного законодавства, можна лише з 21 року, зате далі без обмежень. У партійних списках є двоє кандидатів, яким за 80, і один, якому за 90! Молодих людей - у віці від 21 до 30 в списках потенційних нардепів лише десята частина. А тих, кому від 41 до 60 років серед претендентів на депутатські крісла більше половини.
Нинішні парламентські перегони багаті на «ноу-хау».
Наприклад, в поточному році у кандидатів на депутатський значок, нова мода: тепер багато відомих політиків одночасно балотуються не тільки в Раду, але і у всі мислимі і немислимі органи місцевого самоврядування. Виною всьому, горезвісна депутатська недоторканність, яка поширювана нині на депутатів всіх рівнів. Першими депутатську багатовекторність використали соціалісти. Наприклад, другий номер списку СПУ Валентина Семенюк, окрім Верховної Ради, балотується ще і в Київську міськраду. А міністр МВС Юрій Луценко, якому, як відомо, президент заборонив брати участь у виборах до Ради, вирішив схитрувати. Він вирішив надолужити упущене, балотуючись одночасно в органи місцевого самоврядування двох областей - в Київську міськраду і Рівненську обласну раду.
Проте членами СПУ епопея з паралельним балотуванням не закінчується. Аналогічний крок зробили лідери відразу двох непрохідних партій. «Лідер Трудової України» Валерій Коновалюк очолив список «трудовиків» в Донецьку обласну раду, а голова Партії патріотичних сил України Олександру Зінченко обрав Чернівецьку обласну раду. Крім того, Зінченко має намір очолити список ППСУ на виборах в Київраду. Подвійність українських політиків, як це не сумно, зовсім не суперечить українському виборчому законодавству. Згідно п.5 статті 33 Закону про місцеві вибори: «Одна і та ж особа може одночасно балотуватися кандидатом на посаду відповідно сільського, селищного або міського голови, кандидатом в депутати АРК і кандидатом в депутати інших місцевих Рад». Можливість же балотуватися одночасно в місцеві ради і у Верховну Раду спеціально в законодавстві не обумовлюється, що створює додаткову лазівку для маневру. Адже згідно частини 1 статті 19 Конституції України, всі громадяни діють за принципом «дозволено все, що не заборонене». Існує також рішення Конституційного Суду, згідно якого реалізовувати отриманий представницький мандат громадянин може тільки в одному з органів, куди він обирався або на посаду сільського, селищного або міського голови. Тобто, за ситуації, коли кандидат отримує відразу декілька депутатських мандатів, він зобов'язаний вибрати тільки один з них.
Автор: Наталія Косенко
Джерело: Громадський рух "Проти всіх"