06.03.2006, 18:38

Чи продовжує СБУ після «помаранчевої революції» втручатися в політичний процес?

6 березня міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко в інтерв‘ю українській пресі заявив, що Служба безпеки України під час керівництва Олександра Турчинова прослуховувала телефонні розмови вищих посадових осіб України.
У зв‘язку з цим Центр досліджень політичних цінностей звернувся до політичних експертів із питанням:
«Чи продовжує СБУ після «помаранчевої революції» втручатися в політичний процес?»

Вадим КАРАСЬОВ (директор Інституту глобальних стратегій):
„СБУ безумовно не визначає політичний процес, його основні тенденції, але, оскільки СБУ функціонує не тільки як правоохоронна структура, але ще й у якості політичного інструменту, зокрема з боку влади, то в той чи інший спосіб діяльність СБУ політизована й відповідно має вплив на перебіг політичних подій, особливо вплив на окремих ключових персонажів українського політичного процесу. але це не проблема пост революційної політики. Спецслужби в Україні під час «помаранчевої революції» і після, була і продовжує бути інструментом підкилимної, конспіративно-секретної політики, а там, де політика продовжує носити конспіративний, закритий спецслужбівський характер, спецслужби (зокрема СБУ), безумовно, продовжують свій невидимий вплив на українську політику”.

Олесь ДОНІЙ (голова Центру досліджень політичних цінностей):
„СБУ виникла як уламок зі старої структури КДБ, і ніяких серйозних ознак реформування суспільству представлено не було. СБУ залишається вкрай закритою й непідзвітною суспільству структурою. СБУ, за деякими даними, збільшилась у 8 разів за роки незалежності. Будь-яким роздутим штатам потрібна або діяльність, або імітація діяльності. Чи діє СБУ, чи імітує діяльність, – мабуть, окрім самої СБУ ніхто не знає”.

Кость БОНДАРЕНКО (директор Інституту національних стратегій):
„Мені здається, що СБУ не змінило своїх функцій навіть після «помаранчевої революції». Багато змін у нас прогнозувалося, але в той же час вони не настали, так само не змінила свою природу Служба безпеки України. У будь якому випадку нинішня Служба безпеки продовжує бути спадкоємицею традицій, умовно кажучи, Дзержинського, Андропова, Турчинова, так само як і Міністерство внутрішніх справ на чолі з Юрієм Луценко продовжує бути спадкоємцем усіх традицій ЧК, покійного генерала Кравченка, генералів Білоконя та Смирнова”.

Віктор НЕБОЖЕНКО (керівник соціологічної служби «Український барометр»):
„Пока мы можем только констатировать заявление министра внутренних дел Луценко по поводу практики бывшего руководителя Службы безопасности Турчинова. Я думаю, что дело не в личных отношениях, а в каких-то серьезных аргументах. Я думаю, прежде чем такое заявить, он собрал достаточно доказательств. Очень жаль, что бывший начальник СБУ не нашел в себе силы дать аргументированный ответ, а опустился до уровня площадной брани. Это свидетельствует о том, что судебный процесс все-таки будет, и, видимо, это один из тех скандалов, который будет еще долго потрясать украинский политикум, потому что проблема прослушки спецслужбами, (прежде всего СБУ) высшего политического класса Украины, очень болезненна, и в посную силу она себя стала проявлять после 2000 года. Поэтому, если это так, то Турчинов выпустил джина из бутылки. Происходит ли это сейчас? Если и происходит, то по процедуре нормативного урегулирования, через разрешение Прокуратуры и т. д. Происходит ли это частным образом? Думаю, прежде всего, происходит через бывших сотрудников спецслужб, которые имеют дело с частными сыскными учреждениями, но имеют неплохие контакты среди бывших друзей. Вот эта практика наверняка активно используется, а тем более во время выборов”.

Володимир ФЕСЕНКО (голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»):
„Я б цього не виключав повністю спроби деяких спецслужбістів, не обов‘язково з СБУ (зокрема це може бути також МВС, хоча більше досвіду і технічних можливостей для цього більше саме у СБУ) це робити. Тобто такі спроби можуть бути. Більш того, на мій погляд, на жаль, в останні роки (це було і за часів Кучми, скоріше за все продовжилось за ініціативою деяких представників нової влади вже і за часів Ющенка) були спроби втягнути спецслужби, силові структури у політичні «розбірки». Ось це на мій погляд дуже серйозна тенденція. Тому з тими звинуваченнями, що лунали від Луценка, обов‘язково треба розібратися. Про те, що СБУ за часів Турчинова прослуховувала деяких політичних опонентів Блоку Юлії Тимошенко, то ці чутки ходили дуже наполегливо і під час його відставки, тому з цими фактами потрібно обов‘язково розібратися, щоб потім не було спокуси робити це у будь-яких крівників спецслужб. Ще одна важлива річ. Дуже погано, що з цими фактами розбираються під час виборчої кампанії. Якщо були дійсно такі факти, треба було з цим розібратися до її початку”.

Володимир МАЛИНКОВИЧ (директор Українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень):
„Это заявление прозвучало еще пару дней назад, а уже сегодня Турчинов подает в суд на Луценко. Я думаю, что Служба безопасности, скорее всего, продолжает прослушивать телефоны. Доказательств у меня никаких нет, а Луценко делать заявления подобного рода не имеет смысла, поскольку он не вправе. Если у него есть доказательства, то он должен решать это в установленном законом порядке, а не выбрасывать, как он это делает, на публику все, что ему взбредет в голову. Поведение Луценко в этом смысле абсолютно противоправное. Так что, если у него есть доказательства – пусть подает материалы в Прокуратуру, и пусть она этим делом занимается. А так все, что на его взгляд нужно вынести на публику, – он выносит, обвиняя партии, людей, кого угодно, он вообще ведет себя как мальчишка, а не как министр. А что касается деятельности СБУ, то мне с трудом верится, что СБУ вообще может обойтись без прослушивания. Я думаю, что, к сожалению, все эти структуры, как у нас, так и за границей, сохраняют верность тому режиму, который они давно для себя выбрали – максимально контролировать все общество, по крайней мере, всех политически активных людей. Но это мое предположение”.

Автор: Центр досліджень політичних цінностей