10.03.2006, 18:52
Володимир Чемерис: Я впевнений, що буде і третій етап революції
Учора Україна згадувала не лише про день народження Тараса Шевченка, а й про події п’ятирічної давності. Так, 9 березня 2001 року вперше і, на щастя, востаннє за часи незалежної України міліція застосувала силу до цивільного населення. Постраждали ті, хто брав участь у мирних демонстраціях у рамках акції протесту “Україна без Кучми”.
Про події, які трапилися п’ять років тому, розмова з одним із організаторів акції “Україна без Кучми” Володимиром Чемерисом.
– На мою думку, подіями 9 березня закінчився перший етап української демократичної революції, – вважає Володимир Чемерис. – Для нас зовсім не було вигідно, щоб акція протесту, яка до того мала лише мирний громадянський характер, перетворилася на сутичку з міліцією. Та думаю, що це було вигідно, з одного боку владі, а з іншого, можливо, декотрим представникам політичних сил, які приєдналися до акції “Україна без Кучми” на останньому етапі.
– Кого маєте на увазі?
– Це може бути керівництво Форуму національного порятунку.
– Доводилося чути версію, що в планах організаторів “України без Кучми” на 9 березня 2001 року були сутички громадян із міліцією... 
– Жодних сутичок, звісно, не планували. Особисто для мене був несподіваним сам факт сутички. Я намагався якимось чином зупинити її і, врешті, вдалося зробити так, щоб хлопці відійшли на декілька метрів, коли було зіткнення біля адміністрації президента. Проте міліція пішла в атаку – і знову почалися сутички, які вдалося втихомирити трохи пізніше. Я взагалі не бачив сенсу штурмувати Банкову. Адже Кучми на той момент там точно не було – він одразу після того, як уранці 9 березня поклав квіти до пам’ятника Шевченкові, полетів на Закарпаття, розбиратися з наслідками повені. Сили тоді, однозначно, не слід було застосовувати, адже не було змоги захопити Банкову, Верховну Раду. Тому думаю, що це, безперечно, була провокація.
– Чи тоді масою людей керували лише координатори акції “Україна без Кучми”?
– На форумі національного порятунку вирішили, що я і Луценко маємо керувати вуличними акціями. Але водночас акцію в парку Шевченка захотіла провести так звана українська правиця. До неї, зокрема, належав Рух – тепер Українська народна партія та Соціал-націоналістична партія Тягнибока, а також інші дрібніші політичні сили. Вони не входили до Форуму національного порятунку й робили щось своє. З іншого боку, знаю, що керівництво партії “Батьківщина” разом із керівництвом УНА-УНСО планували тоді щось своє.
– Що саме?
– Я знаю що, але ще не настав час говорити про це.
– Продовжимо розмову про події 9 березня...
– Отже, тоді не було єдиного керівництва акціями. І якщо я, коли почалися сутички з міліцією, намагався зупинити її (хоча це й не вдалося), то мені здалося, що всі інші – ті, хто міг би керувати людьми, бодай тими, які належать до їхніх партій чи організацій, стояли ззаду й не втручалися в те, що відбувається. Тому можна казати, що керівники партій і організацій не були спроможні зупинити те, що відбувається. Проте радше не хотіли.
– Якби була така нагода, чи ви змінили б щось під час акції “Україна без Кучми” і зокрема виступів 9 березня?
– Завжди легко бути розумним заднім числом, але, звичайно, змінив би. Дуже великою помилкою було те, що громадянська акція, яка ставила собі за мету не заміну одного президента на іншого, а зміну системи загалом, почала обростати політичним крилом. Наприклад, Форум національного порятунку, в який прийшли політики, котрі до того лише спостерігали за акцією, побачили, що вона набирає обертів, і вирішили прийти й очолити її. Перетворення акції з громадської на політичну дуже зашкодило їй.
Також після 9 березня ми вже зрозуміли, що під час демонстрації треба виставляти власну охорону. Й наступні акції ми так і робили: по боках демонстрації стояли хлопці, які не допускали зіткнень демонстрантів із кимсь.
– Чи можливе повторення акцій на кшталт “України без Кучми”?
– Думаю, це не останні масові акції протесу. Схожі ще будуть в Україні. Адже “Україна без Кучми” була лише першим етапом демократичної революції. Вона досягла дуже багато, насамперед чимало змінила в думках і душах людей. Зокрема журналісти, які до того слухняно виконували “темники”, почали протестувати проти них. Ми тоді говорили, що революція триває і незабаром буде другий її етап. Але не думали, що він настане так швидко. Другий етап – помаранчева революція, попри все, не домігся зміни системи, оскільки ті, хто виступав із трибуни Майдану, обмежили прагнення людей лише одним – “Ющенко так!”, хоча люди виходили на Майдан із вимогами значно серйозніших і більших змін. Таких змін не відбулося, соціальні причини залишаються, і я впевнений, що буде третій етап революції.
– Коли він може бути?
– Ну, це хіба що треба підняти якісь записи Нострадамуса. Можливо, він щось писав про це. Я не знаю. Адже це залежить від дуже багатьох причин. Я, наприклад, не очікував, що вже через три роки після “України без Кучми” може початися другий етап. Ми тоді думали, що років десять доведеться чекати на продовження.
– Яка нині ситуація з реабілітацією політв’язнів, заарештованих 2001 року?
– Торік у грудні Верховна Рада в першому читанні ухвалила закон про реабілітацію. На жаль, його авторами є депутати не нової влади, а особа, яка взагалі не мала стосунку до подій 2001 року. Закон, до речі, з юридичного погляду дуже поганий. Але його ухвалили в першому читанні. Одразу намагалися поставити в другому читанні, але він не пройшов. Я так бачу, що ця Верховна Рада не зможе прийняти його.
9 березня минулого року я і політв’язні звернулися з відкритим листом до Президента, голови СБУ, міністра внутрішніх справ, генерального прокурора з тим, щоб оприлюднити матеріали справи 9 березня, аби громадськість знала, що відбулося тоді насправді. На жаль, не отримали відповіді з жодної із цих інстанцій.
Фото НТВ
Автор: Захар Федорак, Київ
Джерело: Львівська газета