12.05.2006, 16:40

”Батьки соромилися розповідати знайомим, скільки в нас дітей”

Олександр закохався у Людмилу за два тижні до постригу

На фото Людмила і Олександр Гридковці з дітьми

Людмила Гридковець, якій зараз 38 років, готувалася стати кібернетиком. Тепер виховує шістьох дітей. Живуть усі в київській хрущовці на три кімнати, неподалік військового училища на Лук’янівці. Біля дверей — саморобна етажерка, на якій акуратно складені туфлі 21–39 розмірів. Коридор завішаний дитячими куртками.

Людмила трохи схожа на жінок Рубенса: невисока, з вузькими плечима та пишними стегнами. Ідемо до кімнати, заставленої меблями та вазонами. На стіні висять дитячі малюнки. Господиня сідає, підклавши під себе босу ногу.

— За освітою я — кібернетик. Згодом вивчилася на психолога. Видаю книжки для дітей, вірші. Вранці дві години — від четвертої до шостої — пишу, а тоді починаю збирати дітей у садок і до школи. Догодити всім складно, — розводить руками. — Один любить гречку, другий її не їсть. Один просить пюре, інший — смажену картоплю

Запитую про чоловіка.

— Олександр на роботі. Він масажист. А познайомилися ми в костелі. Зовсім різні були. Я думала про нього: ”От москаль клятий”. А він: ”Понаїхали тут бандьоровці”, — заливається сміхом. — Закінчив Інститут фізкультури, займався кінним спортом, але отримав важку травму. Мав тоді 25 років. Ніхто не вірив, що виживе. А він піднявся, навіть говорити вчився заново! Після цього Олександр вирішив прийняти постриг.
У двері дзвонять.

— Це Ярчик, — пояснює вона, закриваючи двері за сином. — Я теж збиралася йти у монастир, — продовжує. — Але вирішила спитати в Бога, чи треба це робити. Я ”побачила” Христа з новонародженим немовлям на руках. Він пояснив, що це мій син і я повинна шукати чоловіка, з ребра якого зроблена. А знайду його за два роки. Я заперечила: ”Це ж довго чекати, я багато дурниць нароблю”. — ”Тоді через 16 днів”.

Того самого дня Сашко несподівано заявив, що я зроблена з його ребра, хоча доти ми зовсім не цікавилися одне одним! — запевняє Людмила. — Зустрічалися ми 10 днів, а за два тижні побралися. За кілька днів до вінчання йому прийшов виклик із монастиря. Сашко подякував і відмовився. Ромчик народився рівно через рік після того мого видіння із Христом.
У неї дзвонить мобілка.

— Ромчику, якщо немає пробок — їдь маршруткою, а не хочеш, то йди пішки, — радить Людмила синові. — Це старший, Роман. Його ім’я означає ”римський”: коли я була вагітна, їздила до Рима на прощу. Він у нас — філософ.

Вона йде до шафи, дістає з нижнього ящика, забитого фотоальбомами, один. Показує фотографію дівчинки в рожевому капелюшкові.

— Це Ромчик у два роки, — сміється. — Фотограф подумав, що він — дівчинка, і одягнув на нього платтячко. Мусив потім безкоштовно зробити ще один знімок — уже в костюмчику.
Із фото засмучено дивиться хлопчик у піджаку.

— Відтоді ми жартуємо, що маємо близнюків. А Ярослава прозвали головою колгоспу. Мама казала, що їй соромно ходити з ним на базар, бо дитина завжди помічала на тротуарі копійки й піднімала їх, стаючи на коліна. Майбутній керівник: завжди знає, що де лежить.

До кімнати зазирає білявий хлопчик.

— Я на вулицю, можна на роликах?

— Добре.

Він цілує маму й вибігає у коридор.

— Це Ярчик, — лагідно проводжає його поглядом. — Батьки соромилися розповідати знайомим, скільки у нас дітей. У радянські часи нормально було мати двох. Коли я ходила з п’ятим, доки можна було, нічого не казала їм. А шостого вони вже сприйняли спокійно. Тільки запитали, чи буде ще.

Дитяча кімната — прохідна. У ній стоять три двоярусних ліжка. На пофарбованих у синє стінах — золотаві янголи.

— Діти самі розмальовували, — каже Людмила. — Мають же бути чимось зайняті. Вони в нас грають на скрипці, бандурі, баяні, піаніно. Займаються акробатикою, малюють. Півторарічна Ангеліна спить із нами, — показує на двері сусідньої кімнати. — Але до ранку туди доповзають ще двоє.

На маленькій кухні тулиться стара пральна машина. На столі — два набори чашок на шість персон.

— Як ви тут усі поміщаєтеся? — дивуюся.

— Буває, і стола перевертають, — весело відгукується жінка.


1968 — Людмила народилася у Черкасах

1990 — участь у "студентській революції на граніті"

1992 — закінчила факультет кібернетики Київського університету

1992 — одружилася з Олександром

1993 — народився син Роман

1995 — народився син Ярослав

1996 — народився син Любомир

1996 — Людмила — психолог при храмі Миколи Доброго в Києві

2000 — народилася донька Софія

2000 — закінчила аспірантуру Інституту педагогіки і психології

2002 — народився син Назарій

2004 — народилася донька Ангеліна

2004 — кандидат психологічних наук

2005 — завкафедрою психології Інституту бізнесу та технологій

Джерело: Газета по Українськи