01.07.2006, 09:48

До чого може призвести постійне блокування роботи парламенту фракцією Партії регіонів?

29 червня пленарне засідання Верховної Ради було перенесене через продовження блокування трибуни фракцією Партії регіонів.
У зв‘язку з цим Центр досліджень політичних цінностей звернувся до політичних експертів із питанням:
«До чого може призвести постійне блокування роботи парламенту фракцією Партії регіонів?»


Кость БОНДАРЕНКО (директор Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна):
„Це тактична, а не стратегічна гра, і вона є елементом тиску. Елементом опозиційної діяльності Партії регіонів. Сама Партія регіонів усвідомлює, що блокування трибуни є не суперефективним заходом і події зими 2000 року, коли частина депутатів Верховної Ради перейшли й проголосували за необхідні, хоча й не дуже законні постанови в Українському домі, є дуже показовими.
У цього блокування є дві мети. По-перше, привернути увагу загалу до того, що більшість йде не зовсім законним шляхом. По-друге, можливо, посіяти сумніви в середовищі коаліції, адже, скажімо, відомо, що Соціалістична партія також не погоджується з такою постановкою питання. Можна говорити ще про багато різних нюансів, але справа в тому, що з тактичної точки зору блокування трибуни Партією регіонів є виправданим”.

Олесь ДОНІЙ (голова Центру досліджень політичних цінностей):
„«Помаранчева коаліція» вирішила отримати майже всі ймовірні керівні посади в державі, і таким чином підштовхнула Партію Регіонів з позиції «респектабельної позиції» у бік «радикальної опозиції». Блокування парламентської трибуни – річ не страшна. Раніше цим прийомом користувалися й сили, які нині при владі. Небезпечним буде, якщо Партія Регіонів від парламентського протистояння перейде до вуличного протистояння, тобто застосовуватиме непарламентські дії. Тоді політична криза у верхах може поширитися на суспільство і перерости в державну кризу. І у влади, і в опозиції повинен узяти гору здоровий глузд (хоча б через відчуття самозбереження) і мусять відбутися пошуки компромісу. Наприклад, Уряд може формуватися «помаранчевою коаліцією» на чолі з Юлією Тимошенко, а керівні посади у Верховній Раді розподіляються всіма п’ятью політичними силами відповідно до представництва. Ключову роль у пошуку компромісу може відіграти Президент України. Він повинен не тільки запропонувати компроміс, але й наполягти, щоби пропрезидентські сили його дотрималися.
Інша справа – чи хоче сам Президент розблокування діяльності Верховної Ради. Не секрет, що частина оточення Президента сподівається на самодискредитацію Парламенту, щоби змінити громадську думку в бік посилення президентських повноважень. Але така гра виглядає небезпечною. По-перше, без Конституційного Суду немає механізму повернення до президентської форми правління. По-друге, навіть якщо громадська думка повернеться в бік сильної президентської влади, не факт, що під сильним Президентом суспільство розумітиме саме Віктора Ющенка. І по третє, дискредитованим може виявиться не конкретний парламент, а парламентська модель держави. А це означатиме, що країна буде знову готова до авторитарного правління”.

Володимир ФЕСЕНКО (голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»):
„Це блокування вже призвело до парламентської кризи і фактично є передумовою для серйозної політичної кризи загальнонаціонального масштабу. Тому в нинішній потрібно шукати компроміс – це єдиний вихід. Треба думати не лише про те, хто й що виграє в парламенті, бо ця криза може перекинутися на країну і тоді виникнуть більш серйозні загрози, зокрема й для територіальної цілісності країни. Треба відійти від логіки, згідно з якою переможець отримує все. Коаліція, яка створюється й має пройти випробування під час голосування з обрання керівництва Верховної Ради й прем’єр-міністра, має піти на певний компроміс із опозицією”.

Максим СТРІХА (керівник наукових програм Інституту відкритої політики):
„Є декілька варіантів. Варіант перший: «помаранчева» коаліція лише згуртовується і проводить усі необхідні рішення, розблокувавши приміщення силою чи перейшовши в інше приміщення, як це було з Українським домом. Врешті-решт зрозуміло, що це буде викликати подальші питання щодо легітимності, але український парламент ІІІ скликання в такому статусі пропрацював два роки й особливих заперечень не було.
Другий варіант. «Помаранчева» коаліція буде розкладатися з середини. Вже є інформація, що ведеться робота з окремими її представниками. Під загрозою розпуску парламенту «Наша Україна» вирішить сформувати коаліцію з «Регіонами». Я не виключаю цілком такої можливості, бо показник на виборах «Нашої України» у Хмельницькому в 4% наочно показує, що сьогодні ця сила не може навіть повторити скромну цифру в 14%, яку вона мала в кінці березня.
Останній варіант. «Регіони» вперто ведуть справу до розпуску парламенту, відбуваються постійні акції профспілок проти підвищення цін, чинний уряд Єханурова дискредитується, дискредитують Президента. Врешті-решт Президент буде змушений ухвалити рішення про розпуск недієздатного парламенту. У кінці осені – на початку зими ми можемо мати чергові вибори, на яких «Регоіни» сподіваються отримати 40-45%, що з урахуванням бонусу надасть їм можливість самостійно сформувати уряд.
Який з цих варіантів буде реалізовано – наразі я передбачати не беруся”.

Михайло ПОГРЕБІНСЬКИЙ (директор Центру політичних досліджень і конфліктології):
„Це блокування продемонструвало, що є потужна опозиція, з якою треба рахуватися більшості. Це веде до певного врівноваження політичного процесу в Україні, адже перші кроки «помаранчевих» та Тимошенко – це демонстрація того, вони перемогли, хоча й не набагато, і будуть будувати все за власними лекалами так, як їм хочеться. Їм продемонстрували, що так не вийде, навіть дійде до того, що буде заміна кандидатури Порошенка. І це перший позитивний результат.
Другий результат: я думаю, що величезний плюс нової Конституції – це примус до різноманітних компромісів. Досить швидко «політична еліта» (яка вже є) вчиться пошуку такого компромісу, і це є просування до європейської моделі врядування в Україні.
У нас є місяць, щоб вирішити ці проблеми. Я вважаю майже неймовірним варіант розпуску парламенту.
Я з великим задоволенням спостерігаю, що відбувається. Цей шлях визнання реалій нового політичного буття є надзвичайно позитивним для створення нової політичної культури в Україні”.

Володимир МАЛИНКОВИЧ (директор Українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень):
„Я не думаю, что Партия регионов будет заниматься постоянной блокировкой трибуны парламента. На мой взгляд, ответственность лежит не на Партии регионов, а на «Нашей Украине», которая выдвигает в спикеры кандидатуру, определенно не имеющую поддержки при голосовании в соответствии с регламентом. Порошенко не пройдет при тайном голосовании и «Наша Украина» придумывает незаконные варианты протаскивания этой кандидатуры. Но в регламенте Верховной Рады четко прописано, что ее главу избирают тайно. Можно регламент менять, но путем голосования, но нормативно-правовой акт о результатах голосования должен быть подписан спикером. Без его подписи вносить изменения в регламент нельзя – об этом четко говорит решение Конституционного Суда от 3 декабря 1998 года.
Я считаю, что абсолютно прав Мороз, настаивая, чтобы «Наша Украина» выдвинула такую кандидатуру, которая бы прошла при тайном голосовании. Если у них такой кандидатуры нет, то нужно внести изменения в квоты. Я считаю абсолютно законными действия Партии регионов, потому что коалиция предлагает неправовой метод выхода из ситуации. Нужно вернуться в рамки права. Партия регионов реагирует не совсем адекватным образом, но другого способа у нее нет”.

Автор: Центр досліджень політичних цінностей