27.07.2006, 09:50

Пікнік

У Маріїнському парку траву давно витоптали. На газонах розгорнули намети, там грають у футбол і карти, проводять інструктажі, роздають газети та листівки, спілкуються, сплять, їдять і просто цікаво проводять час.

Якийсь чоловік емоційно розповідає щось групі оточуючих – він хоче написати комусь заяву, що йому погрожували якоюсь пляшкою. Ніхто не знає, куди він цю заяву має написати, але всі намагаються щось порадити. Потім знаходять якогось координатора, і він починає займатися “жертвою”.

На площі перед будинком Верховної Ради проходить інструктаж чергова група чоловіків-новобранців наметового містечка. Вони стоять хаотичною шеренгою на території табору, обмеженого блакитною стрічкою. Палатки кольору “хакі”, спортивні штани та бляклі вицвілі футболки. Можливо, скоро вони перевдягнуться в синьо-білі кольори своєї партії і втягнуться в строкату палітру парку, де, крім синього та білого, є просто білий і просто жовтий.

Помаранчевого немає – цього літа це вже не природно, тим паче, що гасла “помаранчевих” уже давно перейняли “біло-сині”. Тепер вони говорять про Схід і Захід, і тепер їм ввижається розкол країни, яку повинні об’єднати два Віктори.

По другий бік стрічки, на вільній “позамістечковій” території стоять два інструктори і розповідають про порядок перебування в таборі. Підйом-сніданок-футбол-обід-пікет-відбій. Очі новобранців спрямовані у невизначеному напрямку, погляд ковзає по очах інструкторів, ноги тупцюють біля “ширпотребних” спортивних сумок. Здається, люди просто втомилися і хочуть поспати. Вони знають точно, на скільки днів приїхали і коли їх замінить чергова група. З іншого боку табору двадцятиособова група молодиків біжить у бік Дніпра когось “мочити”. Ніхто не знає кого, але бабусі з православного намету активно їх підбадьорюють. Хлопці біжать лавою, як в армії, наздогнати їх важко. Вони пробігають повз плакати, накреслені одним і тим самим трафаретом, і стандартні стенди під назвою “Гаряче літо 2006-го”.

Наметовим містечком шастають відпочивальники та туристи, хтось їздить на роликах або велосипедах, хтось попиває пиво або слухає музику. Час від часу з мегафона оголошують інформацію і рішення партії, нагадують про можливі провокації та правила поведінки. Можливо, ті люди вперше в Києві, вперше в такому таборі, коли всі однакові, без жодних турбот, відірвані від роботи й міської задухи. З огляду на ціни в київських готелях, наметове містечко – одна з можливостей побачити Київ, пожити в самому центрі міста, та ще й заробити. Це добре, що політика дає людям змогу долучитися до активного відпочинку, за який відробляють лише пікетами, стінгазетами та політичними спортивними турнірами. Відпочинок мешканців містечок охороняє міліція – та, що завжди з народом.

В іншому таборі керівників груп просять підійти по талони на харчування. “Не віддамо України бандитам, але поїсти треба”, – заохочує координатор. Тут молодь так само витоптує траву, бігає за м’ячиками, попиває пиво і просто “тусується”. Від білих і жовтих футболок і різних концепцій плакатів різних політичних сил тут значно яскравіше, проте так само, як і в “біло-синіх”, правильно та рівномірно, нав’язано згори, інфантильно та безцільно. Яскравість табору приємно споглядати з естетичного погляду, та ця строкатість їх губить у політиці. В політиці треба бути єдиним, уніфікованим і дисциплінованим, треба мати єдину позицію (або не мати, але робити вигляд, що вона таки існує) і сильні м’язи. Важливо бути нецікавим, по-нудному ротаційним і взагалі – бути на канікулах. Тоді можна не перейматися, що колись станеш непотрібним організаторам політичних канікул.

“Чергові” піонери розносять молоко в пакетах. Один пакет падає і розливається просто на центральній доріжці. Молодик дивиться, проте без особливого жалю, на розклеєний пакет, розуміє, що нічого вже не вдієш, і йде далі. У містечку скоро почнеться вечеря. Поміж палатками розставлено пікнікові пластикові столи та крісла. З’являються бутерброди та консерви. У кіосках і вуличних кафе торгують пивом, кока-колою, фісташками та мінералкою. Неголосно грає музика. До генератора підключений телевізор. До завершення вечірньої картини містечок бракує хіба що миші, вкинутої до дівчачої палатки злісними “пацанами”, і лайки піонервожатої.

Тим часом на майдані встановили сцену. Скоро почнеться концерт. Хрещатиком мирно курсують роллери. Дідусь-“катеринщик” прокручує платівки на старому патефоні. З кришки патефона стирчить білий прапорець із червоним серцем. Перехожі кидають копійки в капелюх “катеринщикові”. За декілька метрів занудний автомат вітає гостей міста і пропонує виміряти свою вагу, повідомляючи впевненим голосом, що треба схуднути. Біля “Макдональдса” брейкери влаштували вуличні танці на ДВП, збираючи немалу публіку. При вході в метро “Хрещатик” розпливається вуличний запах квасу за 50 коп. склянка і ресторанний дух кави по 20 грн. горнятко. На одній із незайнятих політикою галявин Маріїнського парку починаються тренування з йоги.

Автор: Ярина Боренько
Джерело: Львівська газета