05.10.2006, 02:11

Перемогти малоросійство у собі

...Суспільство не відчуває у її [влади] діях отого всепроймаючого, усесильного, уседолаючого стрижня: все — в інтересах України, все — задля зміцнення української національної ідеї. Україна, її державне випростання — над усе!

О, якби вона була патріотом! Тоді, я запевняю, враз були б віднайдені швидкодіючі, ефективні засоби для приборкання мафіозних, фінансово-кримінальних структур, що знемогли вже Україну, враз прояснилося б, яку ж таки плату, обчислену не тільки в спосіб дипломатичної математики, а й у спосіб дотримання елементарної національної самоповаги, належить брати і за транзит товарів нашою територією, і за оренду Севастополя з його гаванями, і т, ін. Я навіть сказав би, що відсутність у багатьох державних мужів перейнятості національно-державницькою ідеєю — то і є найголовніша причина нинішньої нашої слабкості. Північний же наш сусід, якому вельми муляє Україна, цю нашу слабкість чудово відчуває. Тому-то й диктує, тому й зневажає, тому і здійснює усілякий економічно-політичний тиск. Як ось й у зв'язку з транспортуванням в Україну через територію Росії туркменського газу. Тривалий чзс брат загалом цього не дозволяв, та ось, нарешті, благословив заборону зняти. Одначе скільки зверхності й поблажливості в отому раз-по-раз підкреслюваному "мы пошли на уступки", а водночас — в акцентуваннях, які-то величезні суми заборгували ми Росії (її борги Україні, звісно, і не згадуються, а ощасливлені великодушністю сусіда малороси з керівництва державою про це — ні пари з вуст). І скільки грубих натяків, які пов'язують цей дозвіл на транзит з "прилежным послушанием" України сьогодні і в майбутньому! Мовляв, "краник-то у нас!.." Що — ображатися на сусіда за таку його поведінку? Я думаю, не варто.

Усе б нормально — все так, як споконвіків і заведено в людському суспільстві: слабкому, який має усі шанси стати сильним, але ним не стає, не співчувають, а, як правило, топчуться по ньому, зневажають. Оце-бо і є те найголовніше, що нам необхідно: ставати сильними, відчувати себе сильними, бажати бути сильними і, в першу чергу, сильними національною волею, національним духом. Буде це все — інше докладатиметься, у тому числі і економічний добробут. Натомість у нас на кожнім кроці — малоросійська боязливість, її символи — і чорноморський флот (ах, як "по-братски" поділили!), і нафтовий термінал в Одесі (відірватися від російської труби для малороса — все одно, що відірватися від пуповини), й острах утверджувати українську мову.

Анатолій Погрібний, письменник,
(із кн. "Якби ми вчились так, як треба...", 1998)

Автор: Анатолій Погрібний