16.10.2006, 10:58

13-14 жовтня, хронологія подій

Неофіційно, акція почалася ще 13го жовтня, ввечері. Націоналістичні партії та громадські організації, чисельністю близько 50 чоловік, зайняли на Майдані, біля пам’ятника Незалежності, поруч з "Громадським парламентом", місце під табір, почали розбивати намети, намагаючись розширити місце дислокації радіусом на кілька метрів далі. Проте міліція, посилаючись на рішення Шевченківського районного суду, заборонила розставляти намети та взагалі будь-яким чином самоорганізовуватися на Майдані. Хоча на той час таке рішення не було ухвалене, суд ще продовжував засідання (це близько 22:00).
Ось як описує ті події з сьомої години вечора до опівночі їх учасник Фартушний Юрко, один з представників "Спілки української молоді": "Ми почали встановлювати намети, але міліція не дала це зробити, два намети відібрали. Вони тут взагалі десь з 19:00 почали блокувати входи на Майдан, встановлюючи антиштурмові щити" (щоправда, потім ті два намети, нібито, віддали назад). Після невдалої спроби розширитись націоналісти вишикували шеренгу захисту вже зайнятих на цей час позицій. Перед нею стояло три ряди міліціянтів в шоломах і позаду ще один ряд міліції, які були зняті пізніше, після переміщення основної маси учасиків акції за межі Майдану.

Опів на першу керівництво акції прийняло рішення перемістити її епіцентр за формальні межі Майдану, до Лядських воріт. До такого рішення спонукала необхідність проведення мирного заходу, без конфліктів з владою. Говорить Олег Тягнибок: "В них (міліції - авт.) є завдання з 00:00 повністю оцепити Майдан і нікого не пускати. І ми маємо піти. Але якби ми це і зробили, то хто зупинить громадян, які прийдуть 14 числа сюди на свято? Чи треба нам іти на конфлікт з владою? Це нам не вигідно, адже юридично, згідно рішення суду, її дії правомірні. Пропоную залишити частину людей, 20 чоловік, на цьому місці, решта -- до Лядських воріт, і там розбиваємо намети". Епіцентр акції був переміщений під крила арханела Гавриїла. На віддалі 15-20 метрів від нього антиштурмовими щитами був відгороджений Майдан. Тоді ж до табора №1 з боку влади надійшла вимога спустити всі прапори, окрім, хіба, державного. Вимога була виконана.

Протягом решти часу, починаючи з 3ї години і аж до самого ранку, до Лядських воріт підтягувалися націоналісти з різних регіонів України: Харків, Суми, Чернівці, Рівне; члени організацій "Патріот України", ВГО "Свобода"... Загалом за той час табір збільшився приблизно на 100 чоловік і тепер складав близько 150 учасників. А о 8:30 ранку прибули "основні сили" -- близько тисячі активістів, з прапорами різноманітних націоналістичних та національних, політичних, громадських сил і течій, починаючи від організатора акції ВГО "Свобода" і закінчуючи БЮТ.
Фактично, в цьому місці, з цього часу урочиста частина акції вже почалась. Вояки УПА співали повстанських пісень, виступав Тягнибок. На Софіївській площі в той же час відбувалася літургія загиблим воякам УПА. Людей там було набагато менше, майже всі представники українських козацьких організацій, Спілки офіцерів України. Дочекавшись кінця молебеню, націоналісти з Лядських воріт рушили туди. Там і відбулася офіційна урочиста частина святкування. Першим, як вже стало традицією, був молебень. Потім зачитували імена загиблих героїв з ОУН та УПА (Ольжич, Теліга, Коновалець, Шухевич та багато-багато інших), коли і за яких обставин їх було вбито. А далі -- як же без пісні? Далі співали "Там під Львівським замком". Була зачитана присяга воїнам УПА, і після цього розпочався урочистий мітинг, на якому виступили провідні націоналістичні, громадські та культурні лідери і діячі. Президента та високопосадовців помічено не було.
Трохи суб’єктивізму. Атмосфера, яка була присутня там, творила відчуття свята. Без перебільшення чи налюдного пафосу. Золоті куполи Софії Київської, кілька тисяч люду, кожен п’ятий в руках тримає прапор, майже кожен як не у вишиваній то з червоно-чорною нашивкою/банданою чи з маленьким золото-чорним або жовто-блакитним прапорцем; то в одному то в іншому місці лунають пісні (дівчата, років по 14-16, зібрались гурту, співають; чоловіки та жінки, одівані в національний стрій, в гурті -- співають; ось просто інша якась група молоді -- теж співають...), люди не стоять стовпами, ходять, спілкуються; звичайно, замикає і водночас відкриває ще більше святкову атмосферу голос мітингуючого. Мітинг, а з ним і урочиста частина святкування, закінчилась близько другої години дня.

Починаючи години з 9-ї ранку, комуністи, прогресивні соціалісти і решта ліваків теж вже підтягнулись до Майдану, з обох боків Хрещатику та по вулиці Інститутській. Через деякий час, на розі Інститутської та Майдану, з’явився мікроавтобус, з нього витягнули колонки, мікрофони, залунали фонограми старих добрих комуністичних пісень. В центрі Майдану замайорів комуністичний прапор з кількома ветеранами Великої вітчизняної війни, блискав осяйною посмішкою Петро Симоненко... Нагадаємо, що рішення суду про заборону проведення акцій на Майдані Незалежності ніхто не відміняв. Відтак, незважаючи на рішення влади не проводити на Майдані ніяких акцій, головна площа України зовсім не виглядала "незайнятою".
Лишень біля самого пам’ятника Незалежності, оточені міліцією, майоріли жовто-блакитні та червоно-чорні стяги. Нечисленний табір, що був зайнятий ще звечора, оточений кільцем міліції та лівих, окрім національних, всупереч владній настанові, підняв і червоно-чорні прапори. Складався з ГО "Патріот України" (Київського осередку), СУМу та спасівців. Зі свідчень його учасників, табір не намагалися розігнати. Натомість час від часу його організатори скандували гасла типу "Ганьба", робили закиди Петру Симоненку, виставляли плакати насмішкувато-критичного змісту (наприклад, "Симоненко жаба, йди в болото"), іноді робили "вилазки до ворожого тилу", ризикуючи не бути пропущеним назад, до табору (хоча шляхи все ж знаходили). Навіть написали та вручили Симоненку, через його найближче оточення, листа, в якому було сказано, що "Розглянувши наші ідеологічні позиції, ми зрозуміли, що між нами можлива співпраця у разі визнання та відновлення вами УПА. Ми пропонуємо вам вступити у її лави, попередньо розкуркуливши своїх олігархів і віддавши гроші народу".
Ризикуючи бути пафосним і офіційним, можна сказати, що цей табір дуже вдало виконав функцію плацдарму націоналістичних сил на стратегічно важливому пункті.

Загалом прокомуністичним силам частково вдалося досягти мети: націоналісти не пройшли Хрещатиком. Більше того, "червоні" незаконно зайняли сам Майдан. Звіддаля взагалі могло скластися враження, що в день 14 жовтня ліві мають якесь своє свято: прапори червоніли на підступах до Майдану, з трьох сторін і на ньому самому, мегафонний звуковий потік ряснів виразами на кшталт "не допустимо фашистський режим" та "тільки комуністи зроблять націю щасливою", час від часу розбавляючись класичними комуністичними піснями.

Міліція спрацювала добре: всі наземні і підземні підходи до Майдану були перекрито. Подекуди не пропускали навіть представників преси. Ввічливо радили обійти з іншого боку. З якого потім теж чомусь не пускали. Загалом на Майдані та підступах до нього розташовувалося більш як 4 тис. міліціянтів з різних підрозділів: внутрішні війська, "Барс". Конфліктів між націоналістами та проросійсько чи прокомуністично налаштованими громадянами, що призвели до відкритих бійок, було мало (кілька сутичок біля Головпоштамту). Всередині самих націоналістів ексцеси з ідеологічними ворогами, що де-не-де спалахували, досить швидко гасились розумінням того, що не треба перетворювати свято душі на свято кулаків. А хто цього не розумів, охоронці порядку охайно брали під руки і кудись вели. Натомість з боку червоних сил, що горіли бажанням прорватися до націоналістів, спалахували бійки з міліціянтами (це за "вітренківцями"). Загалом було затримано трохи більш як півсотні порушників спокою, знову ж таки в основному "червоних". Було затримано і кілька "унсовців", які кидали в комуністів петарди.

Всього автором цієї статті було помічено аж 8 вояків УПА, в формі, при повному параді. Не тому, що їх так мало залишилось (в інших областях, такі як Тернопільська та Рівенська, таких вояків було в достатній кількості). Казали, що їх просто залякали можливим негативним розвитком подій.