03.11.2006, 19:34

69 років від загибелі поета-неокласика Миколи Зерова

Цього дня 69 років тому в урочищі Сандормох, неподалік Медвеж’єгорська у Карелії, були розстріляні 265 українських інтелектуалів, і серед них – поет-неокласик, професор Микола Зеров. Ще за кілька днів перед тим він перекладав у Соловецькому концтаборі «Енеїду» Вергілія та «Пісню про Гайавату» Лонгфелло.

Микола Зеров народився у Зінькові, на Полтавщині, згодом навчався в Охтирці, на Сумщині та у Києві. Він видавав журнал «Книгарь», досліджував історію української літератури, викладав історію, латину, літературу та українознавство у Златополі, Баришівці і Києві. Зеров став неформальним лідером групи з п’яти поетів-неокласиків, яким більшовики закидали прихильність до чистого мистецтва і «прагнення тримати курс на зв’язок з буржуазною Європою». Зеров написав загалом 85 сонетів, а його переклади з Горація, Вергілія, Овідія, Катулла, Петрарки, Ронсара та Ередіа стали класикою ще за життя поета.

Тягар робочих літ наліг мені на плечі,
Стих безтурботний сміх і споважніли речі,
І голос чую я настирливо-шорсткий:
«Лукавий наймите, а де ж доробок твій?
Де плід твоїх трудів і творчості твоєї?
Чи ж добре ти робив над чорною ріллею,
Чи встигнеш, поки день, скінчить свої жнива?»

Восени 34-го професор Зеров був звільнений з роботи у Київському університеті, а невдовзі – і з Академії наук. Навесні він виїхав до Москви, проте вже через місяць був уночі заарештований на станції Пушкіне у Підмосков’ї і перевезений назад до Києва. Тут військовий трибунал визнав Миколу Зерова керівником націоналістичної терористичної організації і засудив його до десяти років ув’язнення з конфіскацією майна.

Зеров провів 16 місяців у Соловецькому таборі особливого призначення. А 9 жовтня 37-го року «особлива трійка» НКВД засудила сорокасемирічного поета до страти як такого, що і в таборі зберігав так звані «контрреволюційні переконання і терористичні наміри».

Свiчки i теплий чад. З високих хор
Лунає спiв туги i безнадiї;
Навколо нас — кати i кустодiї,
Синедрiон, i кесар, i претор.

Це долi нашої смутний узор,
Це нам пересторогу пiвень пiє,
Для нас на дворищi багаття тлiє
I слуг гуде архiєрейський хор.

I темний ряд євангельських iсторiй
Звучить як низка тонких алегорiй
Про нашi пiдлi i скупi часи.

Автор: Віталій Пономарьов
Джерело: Радіо Свобода