Заслужений художник України Анатолій Марчук – людина феноменально комунікабельна, він вельми полюбляє товариство і спілкування. Звук – відголос. Побачив – відреагував. Наштовхнувся на чужу емоцію – миттєво завирував власною. Реакція Марчука – ніби багряний лист, що падає на блакитну воду, її не помітити не можливо, бо на тому листі ще виграє сонячний зайчик, або сумує осінній дощ. До такої міри Марчук не байдужий у повсякденному житті.  ›››

7-го лютого - фільм "Ліза" Т. Томенка ( історія про безпритульну дитину, котра живе у центрі нашої столиці, а тому й України – на майдані Незалежності.
Ліза втекла з дому, бо не було в тому домі тепла, батьківської уваги й любові. Фільм не про те, як дівчинка шукає цю любов, а про те, як вона вчиться виживати в жорстокому світі дорослих і таких же, як і вона, дітей вулиці. Часом Ліза нагадує нашу Україну, яка також намагається вижити.) та зустріч з режисером теж.  ›››

У житті Валерія Вітера, ансамблю “Кобза original” і жителів суворого сибірського міста Сургут в Тюменському краї відбулася дуже приємна подія – мистецькі зустрічі на свято Водохрещі. Український культурний центр у Сургуті офіційно відкритий в 2002 році.  ›››

Тож яким цей рік буде для держави, точніше, ніж словами з листа Євгена Чикаленка, відомого українця, мецената, сучасника Володимира Винниченка, писаними 1908 року, не скажеш: «Ще поки гнітили нас, то ми якось трималися купи. А як тільки трохи полегшало після 1905 року, всі одразу опинилися в глухій опозиції один до одного з тим, щоб хоч би і на руїнах, а все одно залишитися самому собі, як пам'ятник Геростратової слави...» Що можна додати до цього вбивчого коментарю до сьогоднішніх подій в Україні?  ›››