27.04.2007, 00:48

Відкриття кримської Атлантиди

Сила без грубого тиску, радість життя без сентиментального замилування, і відчайдушний лет у єдності стихій – усе це живопис Юрія Вінтаєва в галереї “Шарм”. Велика персональна виставка дає можливість уважному глядачеві познайомитися через твори і з самим митцем. Ці картини розповіли нам про людину, сильну духом, яка знає життя без прикрас, у різних його проявах, але для мистецтва обирає істину – прекрасну й усе-таки незбагненну.

Людина, двічі народжена, гостріше відчуває звуки, запахи, кольори... Юрій Вінтаєв розмовляє кольором так, що відчуваєш обличчям бриз і солоні краплинки моря, здається, теж відчутні на смак, коли стоїш перед цими витворами кількох пленерів. І тому хочеться відступити трохи далі, не відриваючи погляду від полотна, щоб не дріботіти думкою в соковитих, щедрих, наче застигла вулканічна порода, мазках, олійних фарб, а осягти всім серцем оцю дивину, яка відкривалася художникові у звичайних, простісіньких краєвидах.



Колеги називають картини професора Вінтаєва поемами. Бо в них і справді є щось епічне. Палі, що виступають із води, нагадують рештки античного храму, а будиночки Гурзуфа чи інших кримських місцин ніби зведені з ущільненого до міцності каменю сонячного світла. Нині, коли, здається, весь світ тримається на жіночих плечах, і тільки тому не завалюється остаточно, - оце потужне янське начало в живописних творах Юрія Вінтаєва видає в ньому гени Атланта. Може, й справді хтось із далеких предків художника врятувався із Атлантиди… Для нього ж більш звичний одяг – светр і тільник, а відкриті всім вітрам пленери ближчі, ніж вишуканість столичних вернісажів. І все ж оця сила, притаманна людям великодушним, вабить студентів, яких навчає він у Харківській академії. Вабить і колекціонерів, які навперебій полюють за новими творчими злетами митця.

Мабуть, є таїна і в географії, бо народився Юрій Вінтаєв у тих місцях, де Ілля Рєпін писав своїх знаменитих “Бурлаків”. Тож не випадково 2000 року він став першим учасником пленера в Чугуєві, на батьківщині нашого славетного земляка. А ще – очолив пленерну студентську практику в Рєпінських місцях, навчаючи молодих художників творити сюжетні картини.
Заслужений художник України Анатолій Зорко, якому багато доводилося працювати пліч-опліч із Юрієм Вінтаєвим, зауважив, що пленери чистять не тільки палітру, а й душу. Він не бачив іншого такого щирого, надійного, незаздрісного товариша. Заслужений діяч мистецтв, професор Харківської академії дизайну та мистецтв, член правління Харківської організації Національної спілки художників України Юрій Вінтаєв і справді абсолютно позбавлений будь-якої зарозумілості. За радянських часів він служив на флоті, і почуття надійного захистку підсвідомо переживає навіть незнайома людина, перебуваючи поряд із ним.

На відкритті персональної виставки живопису в столичній галереї "Шарм" було багато його колег і друзів, але ж і певна кількість київських митців радо знайомилася з цим справді видатним живописцем.

Хоч за основною освітою Ю. Вінтаєв — графік і зачарував мистецтвознавців і поціновувачів мистецтва своїми акварелями, але й живопис відкрився йому широко і повно. Коли з швидких і навіть рвійних мазків густих олійних фарб виникає тиха і ніжна прозорість води. Думається, що художник із флотського свого досвіду знає код чи пароль спілкування з водною стихією, недоступний переважній більшості людства. Але так само і небо, і слобожанські землі з монументальними пагорбами і пастельних настроїв рівнинами, і кримські гори, й засніжені ліси мають якісь дуже довірчі стосунки з Вінтаєвим-живописцем. Краєвиди його завжди одухотворені й ніби сюжетні: можна вчитати казкові стосунки між хмарами й деревами, птахами чи зрізами пагорбів. А 60-ліття Великої Перемоги художник — син фронтовика-розвідника — відзначив картиною "Очікування", яка представляла образотворче мистецтво України в

Центральному будинку художника в Москві. Ой, як багато можна домислити, стоячи в тиші перед тією картиною. Але ж сьогодні картини його доступні — не з чужих слів: їх можна без посередника побачити в галереї "Шарм", яка працює без вихідних із 11 години.

Ганна КОЗАЧЕНКО, член правління Українського фонду культури

Читайте також: Життєствердна енергія Юрія Вінтаєва

Автор: Ганна КОЗАЧЕНКО