12.07.2007, 13:32

Держава будується не в будуччині...

В гостях у редакції газети «Галичина» побували багатолітній чільний діяч ОУН Василь Олеськів, колишній перший заступник голови КУН Мирослав Мельник та заступник голови обласного проводу КУН Богдан Борович.

Василь Олеськів народився в Бережанах на Тернопіллі, у 1944-му закінчує Бережанську гімназію. Одночасно проходить духовний, ідеологічний, військовий вишколи в юнацтві ОУН. Після здачі матури в 1944 році потрапляє за кордон до Англії. Він учасник багатьох пам’ятних подій, зокрема проголошення Акта відновлення Української держави 30 червня 1941 року у Львові. В. Олеськів постійно контактує із Степаном Бандерою, Степаном Ленкавським, Ярославом Стецьком, а після смерті останнього довгі роки керує Проводом ОУН, аж поки не передає кермо в руки Слави Стецько. Довгий час був головою Антибільшовицького блоку народів (АБН), творив Світову антикомуністичну лігу.

Із 1991 року постійно приїжджає в Україну, відтворює сітку ОУН, розбудовує її осідки, дослідницькі структури, храми, активно займається видавничою справою, увіковічненням пам’яті героїв національно-визвольної боротьби.

Розмова точилася головним чином навколо проблеми об’єднання національно-демократичних сил. Журналістів цікавив зокрема стан справ із об’єднанням двох гілок ОУН — бандерівської та мельниківської. Власне, розлом стався ще перед Другою світовою війною на ррунті вибору шляху для осягнення однієї мети — незалежної вільної України — революційним чи поміркованим, консервативним. «Степан Бандера обстоював перший, а Андрій Мельник — другий. Хоч і в тому, і в другому таборі були різні думки, — нагадав п. Василь. — Скажімо, під час проголошення Акта відновлення Української держави ніхто не згадував про дві ОУН. До уряду ввійшло лише кілька представників ОУН-революційної, решта ж була посланцями різних політичних партій.

І цей крок підтримали у таборі мельниківців, зокрема Ольжич. У підпіллі різниці не було. Ми вийшли з-під крила полковника Євгена Коновальця. Й попри всі підступи агентури Москви, аби протиставити два крила ОУН в еміграції, їй це зробити не вдалося».

Коментуючи постійні закиди комуністів та іже з ними в якомусь співробітництві з німцями, В. Олеськів підкреслив, що ОУН першою в Європі почала боротьбу з фашизмом, організувавши мілітарну силу на захист Карпатської України. І це в той час, коли комуністи обнімалися з фашистами, підписували пакт поділу Європи Ріббентропа — Молотова і проводили спільні військові паради у Бресті і Львові.

В. Олеськів розповів про боротьбу ОУН в еміграції за права українців на свою незалежну державу. Правовою основою її був факт, що після Акта про відновлення Української держави Ярослав Стецько навіть під німецьким арештом і ув’язненням у концтаборі не відмовився від прем’єрства. І він упродовж років у державницьких справах і контактах діяв як прем’єр українського уряду в екзилі. На переконання В. Олеськіва, 24 серпня 1991 року потрібно було проголошувати Днем відновлення української державності, підкресливши цим безперервність боротьби нації за волю. Причину ж такого важкого поступу до утвердження української України він бачить у тому, що відразу після серпня 91-го не було проведено люстрації, і всі компартійні кадри, піднявши синьо-жовтий прапор, так і залишились на своїх постах, а то й одержали вищі. «Ми тішилися зовнішніми атрибутами держави, а внутрішній зміст її не змінився, ніхто і не думав реалізувати українську національну ідею, будувати Україну для українців. Розуміємо, що коли будуєш нову державу, без старих кадрів не обійтись, — сказав п. Олеськів. — Але потрібно було тих, хто сприйняв цю ідею серцем, залучити до праці, тих, хто хитається, — переконати...» А ще прикро, що до сьогодні у нас немає належно опрацьованої Програми державного будівництва, яку ОУН виробила ще 1968 року на четвертому Великому зборі. У ній було глибоко розроблено питання соціальної політики, парламентаризму, селянське, національне. Варто пам’ятати, що ОУН ще в 1943 році підняла гасло «Свобода народам — свобода людині!», яке пізніше було вписано в Конвенцію з прав людини, у Гельсінські домовленості.

Торкнувшись такого актуального, як на сьогоднішній час, питання об’єдання політичних сил, гість наголосив, що об’єднуватись можна лише на ррунті спільної ідеї, а не спільному пограбуванні народу і нарощуванні капіталу. Він закликав, аби кожний будував Україну в собі, без галасу і розголосу щодня робив, хай і маленьку, справу для неї. Сам же він постійно посилає в Крим і на схід українські книги, сприяє видавничій справі. А ще він створив осідок ОУН у Києві, Центр національного відродження імені Степана Бандери і санаторій для комбатантів УПА в Моршині та багато іншого. І не чекаймо віддяки, закликав пан Василь. Бо ті хлопці з УПА й підпілля в холод і спеку, сніговицю й дощ йшли на завдання, не розраховуючи ані на пости, ані на посади. Для них головним була вільна Україна. І нагадав заповіт Олега Ольжича: «Держава будується не в будуччині, держава будується нині!».

Богдан Вівчар

Автор: Богдан Вівчар
Джерело: Газета "Галичина"