Апофеозом політичних акцій опозиції мали стати грандіозні мітинги та маніфестації у столиці, приурочені до відкриття осінньої сесії Верховної Ради демократичного скликання. З усіх історичних земель Великої України до Києва мали прибути численні делегації з політичними вимогами відставки антиукраїнського уряду.
У львівському “Комітеті, захисту національної символіки України” виготовили декілька великих синьо-жовтих прапорів, які освятило високе українське духовенство у Львові. Десятки автобусів із революційними львів’янами вирушили до столиці. Без особливих пригод (якщо не брати до уваги численних зупинок і перевірок міліції на дорогах) кортеж автобусів прибув до Києва. Посилені пости дорожньої міліції не пропустили колони до центру, тож ми зупинилися неподалік київського мікрорайону “Святошино”.
Уранці 30 вересня на чолі великої колони львів’ян та українців з інших земель країни з великим розгорнутим синьо-жовтим прапором попрямували до центру столиці. Дорогою приєднувалися колони киян із промислових підприємств, які страйкували. На півшляху нас перестріла група зажурених депутатів із парламентської фракції “Народна Рада”. Вони “бідкалися”, що не можуть ухвалити рішення про державну українську символіку: комуністичне керівництво парламенту неоднозначно ставиться до української символіки, а сумнозвісна “група-239”, яка тоді “верховодила” на сесіях, виступає категорично проти надання історичним символам України статусу державності. Ми безапеляційно запевнили, що пришвидшимо історичні події: завтра близько 11-ї години синьо-жовтий прапор за будь-яких умов буде в стінах українського парламенту!
Колоною увійшли на центральний столичний стадіон, де відбувся 200-тисячний мітинг опозиції. Створили імпровізовану трибуну, під якою розгорнули синьо-жовтий прапор. У виступах говорили про столітню боротьбу українців за свою незалежність, про величезні жертви українського народу... Опозиція, яку підтримали учасники мітингу, сформулювала політичні вимоги до ВР щодо відставки уряду.
Із розгорнутим синьо-жовтим стягом на чолі 200-тисячного гурту наддністрянців і наддніпрянців ми вирушили вулицями древнього Києва. Дорогою відбувалися політичні імпрези й акції, в яких брали активну участь громадсько-політичні організації та політичні партії України. Надвечір багатогодинна урочиста хода українців завершилася в найдавнішому районі Києва – на Подолі.
Переночувавши в автобусах, наступного ранку ми вже були на Хрещатику. Зайшли в Київраду, побалакали з керівниками столиці про політичну ситуацію в столиці й Україні загалом, передали освячений прапор для заміни над Київрадою, потім разом сфотографувалися на добру й довгу пам’ять. Близько десятої вийшли на Хрещатик, де вже вирувало людське море.
Урочистий похід громадян України до парламенту із синьо-жовтим прапором організував і провадив львівський “Комітет захисту національних символів України”. Станіславівські січовики передали мені потужний міліцейський мегафон – справи пішли значно краще. Колону ми організували таким чином: попереду стояли два українські генерали – козацький із малиновим стягом і стрілецький із синьо-жовтим. Великий синьо-жовтий прапор несли й охороняли галицькі січові стрільці зі Львова й Івано-Франківська. Позаду вишикувалася 100-тисячна українська громада з рішучими намірами підняти освячене знамено над Україною.
На Хрещатик прибуло високе київське духовенство, яке освятило прапор і благословило учасників походу. Прочитавши “Отче наш”, ми пішли до парламенту. Святочна колона з піснями та політичними гаслами “Україні – волю!”, “Слава Україні!” простувала вулицею Грушевського. Проходячи біля будинку уряду на Банковій, який посилено охороняли, прокричали традиційне “Ганьба!” Добровільні розвідники доповіли, що на нас уже чекають – за сквером біля Верховної Ради стоять десятки машин зі ЗМОПом у повному спорядженні. На даху будинку навпроти парламенту спостерігали за нами люди в чорних комбінезонах. І ось колона підійшла впритул до міліції – стало тихо, пісні й гасла змовкли. Розпочалося коротке, проте жорстке протистояння, ряди міліції зламалися: нема ради – перед ними було сто тисяч українців. Так ми вийшли на площу перед парламентом. Перегрупувавшись, прапор підхопили народні обранці. За ними ми з великим портретом Кобзаря увійшли в будівлю Верховної Ради. Заскочена неочікуваним перебігом подій горезвісна “група-239” мовчки зиркала з кутків зали. Під спів національного гімну “Ще не вмерла Україна” ми урочисто передали перший синьо-жовтий прапор українським парламентаріям із “Народної Ради”.
Революційні події 30 вересня – 1 жовтня 1990 року мали велике політичне значення для Києва й України. За кількістю учасників вони можуть зрівнятися хіба що з Днем Злуки. Події надихнули українську молодь, зокрема студентство, на подальші ефективні акції непокори. Українську революцію в Європі перестали називати революцією “сорокарічних”. Багатотисячні мітинги та маніфестації потрясли радянський Київ – і він знову ставав українським.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта