21.09.2007, 10:59

Демонічна Тимошенко

(неполітичний памфлет)


Історія перша. Гроші.

Тимошенко вкрала. Гроші. Колись. Давно. Так кажуть. Правда це було так давно, що тепер вже ніхто й не пам’ятає, у кого саме – чи то у Лазаренка, чи то – в російської армії, чи то ще в когось зовсім невідомого – в когось, кому вона чи то продавала газ, чи то в кого купляла. Але це й не важливо, в кого саме – важливо що вкрала! Вкрала – і все тут! Моя бабуся, переконана прихильниця Януковича, яка живе на Харківщині і якій вже 93 роки, так і каже – «А ещё там женщина есть, которая деньги украла!» Ну вкрала – то й що з того – що тут дивного для українця? Всі ми в кінці кінців такі – і тому завжди готові простити іншого за те, що цілком можливо зробили б і самі, якби тільки мали для цього таку можливість. Але от стосовно Тимошенко чомусь зрозуміти не можемо. І простити не можемо. Ба, навіть більше того – іноді кажемо ще дивніше – сам підслухав в коридорі поїзда Хмельницький-Дебальцево – «И так деньги спрятала, что теперь никто их найти не может!» Я аж навіть чуть було не поперхнувся від такого одкровення – бо до цього й справді не сумнівався, що гроші є, чи принаймі – були. А тепер, після таких слів? – а може й справді так «спрятала», що й сама тепер їх знайти не може? Засумнівався, бо надто добре знаю, що гроші просто неможливо від себе сховати – їх завжди хочеться знайти і потратити, скільки б їх не було... А тут, через стільки років? І не знайшла за цей час, і не потратила? І жінка? Та ні, Станіславський відпочиває – не вірю, і все тут!
Проте це ще не найгірша вада Тимошенко. Є на її совісті й гірша провина – вона зрадила Ющенка. Правда ніхто тепер не може сказати коли саме і як саме – але це теж не важливо, основне, що зрадила. Так, ніби вона йому хоч колись на вірність в церкві присягала – бо щось мені пам’ятається що до неї ніхто ніколи нічого в українській політиці і взагалі не обіцяв, не те щоб ще й присягати. Але вона зрадила. Це ж Тимошенко – вона все може!
Але й це ще не все – навіть після того, навіть після своєї відставки, Тимошенко якимсь дивним чином завадила Ющенкові заключити прийнятний для країни договір на поставку газу – хоча вже до того часу, до січня 2006 року майже чотири повних місяці Прем’єр-міністром не була... І не була навіть депутатом ВР! Але завадила – бо хотіла втиснути посередником свою компанію «Ітера». Правда компанія не її власна, та й взагалі – навіть і не українська, а російська – але хотіла. І тоді, щоб тільки врятуватися від цього, навіть незалежно від того, чи це добре було би для держави чи погано, він просто змушений був терміново піти на ще гірші умови від «Росукренерго». Що завгодно – тільки не те, що каже Тимошенко, хай навіть нам від того буде ще гірше! Саме так і треба робити – це Віктор Андрійович запам’ятав добре. Саме смішне, що це абсолютно не жарт – знаю багато людей, які його в цьому підтримують, які думають саме так. Без ніяких пояснень. Та й не треба їх, насправді, цих пояснень, бо для них це вже просто як заклинання, як віра в щось незбагненне і містичне – що би не робити, тільки щоб не те, що каже Тимошенко. Бо як переконував нас колись дідуган Фрейд – якщо афект існує – то він просто існує, і це треба прийняти як факт, а не шукати докази того, що його немає. Так і тут – розумному поясненню це не піддається, а тому треба шукати нерозумне. Це не так страшно. Нерозумне – значить ірраціональне. Ірраціональне – значить несвідоме, а там з часів Фрейда тепер вже не все настільки й безнадійно виглядає. От завадила Тимошенко Ющенкові підписати вигідний договір на поставку газу навіть не будучи Прем’єром чи депутатом – значить так і є, значить це треба визнати як факт. Значить змогла. А що не мала на той момент зовсім ніякої реальної влади – то виходить, що мала нереальну, що вона має на нього якийсь неймовірний, безпосередній вплив. Демонічний вплив. Правда незрозуміло, чому цей демонічний вплив завадив їй на посаді залишитись... Хоча ні – теж знаю – в той момент Ющенко відчув небезпеку для своєї країни від її подальшого керівництва і тому зібрав свої останні сили. І переміг – ціною надлюдських зусиль. А потім – більше не зміг. Не залишилося в нього більше сил. Ну і що тут сказати? – дійсно демонічна Тимошенко, не інакше. Тому що ні один мужчина ніколи не зможе протистояти жінці. Тим більше такій…Мабуть...

І тут до мене прийшли перші сумніви… Засумнівався я в Юлії Володимирівні. От засумнівався – і все тут, і нічого не можу з собою зробити. А що, не маю я права їй не довіряти? От всі їй не вірять – і мені теж хочеться – от не вірю я в її демонічність, і що тут поробиш? Просто маю одну серйозну, як для українського мужчини, ваду – таку, яка на фоні всіх інших українських чоловіків практично ставить мене майже на межу каліцтва – маю дурну звичку добре ставитися до жінок. Особливо в бізнесі – скільки доводилося спілкуватися з діловими жінки – завжди легше було мати з ними справу, ніж з чоловіками. І навіть більше того – вони мені здавалися навіть надійнішими і чеснішими партнерами, ніж чоловіки. Та й не такими підлими, чесно кажучи… Тому і спілкуюся завжди нормально з усіма жінками і не боюся їх. І не вважаю їх ні гіршими за чоловіків, ні навпаки – сильнішими, незрозумілою і демонічною силою... Але може ... це щось моє власне – і насправді все зовсім не так, як я собі думаю? Може все таки Віктор Андрійович правий? Адже такий мужчина – високий, статний, красивим був колись – такий просто не може помилятися! Але як такий мужчина може бути настільки слабким? Та Бігме не може! Отже вибору таки немає – і я дійсно помилився, і Тимошенко й справді володіє якоюсь неймовірною демонічною силою – так що їй підвладні стихії, вона знає долю світу і розмовляє з душами померлих, в неї бувають видіння з майбутнього і перед нею розкрита доля кожного з нас, як на долоні…

…і повірив би я в це, але…

…надто багато помилок вона наробила в свій час, помилок собі же на шкоду…

…надто часто вірила іншим політикам – наївно і безпосередньо, майже по-дитячому…

…надто сильно захищала нашого бідного і нещасного президента – так що іноді навіть мене це починало тільки дратувати …

… і якби я сам в цьому зовсім нічого не розбирався…

… і якби не бачив деякі цікаві випадки вже зі свого, зовсім реального і такого матеріалістичного, життя…

А випадки надзвичайно прості і зрозумілі – тут навіть Фрейда згадувати не треба – Ющенка завжди люблять слабкі чоловіки і саме вони якраз завжди і ненавидять Тимошенко як можливу загрозу для себе. Із тих, які звикли плакатися на жіночих грудях, яким потрібний великий і слабкий татко, який би прощав їм їхні невдачі і переконував би їх самих, що насправді в них, в невдачах, винен хтось зовсім інший. Москаль, американець, гуцул – але ні в якому разі не вони самі, вони ж такі добрі і хороші! А жінка? – жінка просто завжди повинна знати своє місце – і не вмішуватися в розмови справжніх чоловіків. А якщо випадково і підслухає щось не теє, щось погане – то все одно повинна просто прощати їх. Прощати за все, що б то не було. І в усякому разі чого вона точно ніколи не повинна робити – так це заставляти їх хоч чимось займатися – вони мають цілими днями плакати і жалітися на долю – а вона має їх за це любити – і все! Без ніяких пояснень! А вони тоді вже самі якось поміж собою розберуться… А Тимошенко не така, вона їх не розуміє, вона їм їхні невдачі прощати не вміє, вона їх навіть працювати заставляє! Ну як таке можна зрозуміти, чи тим більше простити, скажіть мені? Ніяк не можна!

Але це лише половина правди. Можливо навіть менша. Інша половина ще жахливіша – Тимошенко не люблять жінки. Саме ті – які мають таких чоловіків і синів. А раптом її дорогому синочку ось така дружина попадеться – яка буде заставляти його хоч щось робити, замість того щоб пити горілку, закушувати її салом і співати тужливих пісень? Такого ні в якому разі просто не можна допустити – а тому навіть дивитися на Юлію Володимирівну не можна, щоб вона не подавала поганого прикладу молодим дівчаткам! Заборонити і не пускати! І навіть по телевізору не показувати! А то раптом її рідному чоловікові якесь таке ж стерво, хай простить мені Володимирівна, дорогу в кар’єрі перейде?! А як все було добре – сидів собі Леонід Данилович, пив горілочку, закушував соленим огірочком, знічев’я іноді, розваги задля, керував державою – і спокійнісінько збирався собі на безхмарний передпенсійний третій термін Президентства. Саме так – з Великої Букви – безхмарного, почесного, прогнозованого, коли все вже було схвачено і поділено. А тут на тобі! З’явилася якась з косою і перейшла дорогу в останній момент! А ж таке з кожним може трапитися, навіть з твоїм рідним чоловіком! А як ти тоді без нього? Ось який парадокс в українській політиці буває – 60% виборців – жінки, а в парламенті одні чоловіки! Не голосують українські жінки за жінок, ой не голосують. Ревність замучила. Не любить українська жінка іншу жінку – і що тут поробиш? Ну ще можна зрозуміти, що в тебе самої не все так в житті склалося, як ти того хотіла, але щоб самій, своїми руками зробити кар’єру іншій жінці? Та ніколи! Українці ми ж все таки, чи ні? Нехай вже мені самій гірше буде, але тільки щоб іншій краще за мене не було!!! І голосують українські жінки за тупих і примітивних, абсолютно невихованих і просто хамовитих українських чоловіків-політиків в надії на те, що може й їхнє одоробло теж хоч колись, хоч кудись проб’ється! І тішать себе думкою про те, що іншим жінкам, можливо, живеться ще гірше ніж їм…

Далі буде...