29.02.2008, 16:54
Міфи про Шенгенську зону та перспективу безвізового режиму між Україною і ЄС
Мотивом до написання статті послужила публікація на сайтах посольств країн Східної Європи, які вступили торік в Шенгенську зону, нових візових вимог для громадян України, а також стаття Віталія Мартинюка (№4 "Україна Бізнес" від 29 січня - 5 лютого ц.р.) Проаналізувавши безліч міфів про візи і Шенгенський простір, поширених в нашому суспільстві, "Україна Бізнес" намагається дати свій варіант відповіді.
Міф 1. Україна рухається до безвізового режиму з країнами Європи і ця перспектива не за горами.
"На цей рік ми запланували і обов'язково поставимо питання перед ЄС на початку переговорів про скасування візового режиму взагалі. Нехай це середньострокова мета, але ми до неї наполегливо прагнутимемо", - так сказав про переговори щодо віз з країнами ЄС міністр закордонних справ Володимир Огризко. Оптимізм у першого дипломата країни, безперечно є, але на чому він базується?
Якщо провести порівняльний аналіз, яку кількість країн Європи українець міг відвідувати без візи впродовж останніх 17 років, то побачимо, що з кожним роком таких країн стає все менше. Після розпаду СРСР першими закрилися від нас Латвія, Литва, Естонія і республіки колишньої Югославії, які оголосили незалежність. На порозі нового тисячоліття візи для українців ввели Чехія, Словаччина і Болгарія, у 2004 до них приєдналися останні безвізові "острівці" - Польща, Румунія і Угорщина. Тобто, у 2004 європейський континент виявився розділений візами на дві частини - велику західну, в якій всі жителі одержали можливість вільно їздити один до одного за кордон, і маленьку східну, для мешканців якої поїздки за кордон стають з кожним роком все складнішими.
Ми, на жаль, опинилися в другій частині Старого Світу, відділеній візовою "стіною" від основної Європи.
Міф 2. Угода з Євросоюзом про спрощення візового режиму, ратифікована ВР, стала великим досягненням української дипломатії.
Міністр закордонних справ Володимир Огризко заявив про підписання угоди: "Навіть в дуже складних умовах, в яких зовнішня політика здійснювалася у 2007, досягнуті досить серйозні і конкретні результати..,". Зрозуміло, міністр повинен рапортувати про свою роботу.
Але чи дійсно ця угода – прорив України у відносинах з ЄС, серйозний і конкретний результат? Правильна відповідь: ні. Аналогічні угоди запропоновані ЄС (і укладені) з всіма країнами-сусідами (окрім Білорусі): Росією, Албанією, Молдовою, Чорногорією, Македонією, Боснією і Герцеговиною, Сербією.
Міф 3. Угода з Євросоюзом про спрощення візового режиму полегшує в'їзд в Європу великій кількості українських громадян.
Володимир Огризко з цього приводу говорить: "Отриманий дуже непоганий результат, дійсно орієнтований на людей. Ми даємо їм можливість відчути, що вони не відрізані від Європи, що в них з'явилося значно більше шансів вільно подорожувати". Радість міністра зрозуміла - тепер він, дійсно, зможе з своїм дипломатичним паспортом їздити в Європу без віз. "Не відрізаними від Європи" виявилися також депутати Верховної Ради, члени Кабміну, інші «носії» диппаспортів.
Однак для звичайних українських громадян ця заява пролунала трохи дивно: адже вона була зроблена через всього декілька днів після кардинального посилення (а не спрощення) візового режиму з боку країн Східної Європи. Однак, скаже єврооптиміст, угода передбачає ще ряд моментів, які полегшують в'їзд. Розглянемо їх по порядку. В чому полягає спрощення видачі віз за угодою?
Угода:
- визначає єдине держмито 35 євро за оформлення віз. З огляду на те, що ще торік держмито в Литву, Латвію, Естонію, Польщу, Угорщину, Чехію і Словаччину складало 0 євро, а в країни Західної Європи ціна і раніше була майже 35 євро - все дійсно "спростилося";
- скорочує термін розгляду клопотання про візу. В тексті документу сказано: "Рішення про видачу візи приймається в загальному порядку впродовж 10 календарних днів. У виняткових випадках термін ухвалення рішення може бути продовжений до ЗО днів". Місяць на розгляд візової анкети - це дійсно "прогрес".
При розгляді клопотання про візу від сплати держмита звільняються: судді, члени офіційних делегацій, спортсмени, вчені і культурні діячі, журналісти, водії-далекобійники, члени поїздних і локомотивних бригад. На перший погляд список значний. Однак давайте задумаємося, хіба платили із своєї кишені держмито судді або провідники потягів, спортсмени або вчені? Для цих категорій громадян поїздки в Європу - виконання професійних обов'язків, а витрати відрядження - на візу, проживання і дорогу - їм сплачує роботодавець.
Заради справедливості варто зазначити, що деякі категорії громадян, які самостійно сплачують консульський збір, до списку все-таки потрапили. Це школярі, студенти і аспіранти, які їдуть на навчання, а також пенсіонери. Однак зазначимо, що для батьків, які можуть сплатити за навчання свого чада в Сорбоні; економія в 35 євро непомітна, а українських пенсіонерів, які їздять відпочивати в країни Євросоюзу на чесно отримані від держави 500 грн на місяць, мабуть, небагато. Отже, більше 90% українських громадян скористатися "спрощенням візового режиму з ЄС" не зможуть.
Міф 4. Скасувавши у 2005 в односторонньому порядку вїздні візи для всіх країн Євросоюзу Україна домоглася полегшення візового режиму для своїх громадян з боку ЄС.
З моменту прийняття цього історичного рішення пройшло вже майже 3 роки, і єдина угода про спрощення віз, підписана між Україною і ЄС - та ж сама, яку ми розглядали в попередньому міфі. А аналогічна угода ЄС з Росією набула чинності на півроку раніше нашої - у червні 2007, і це при тому, що РФ зберегла паритетний візовий режим з Європою.
Якими міркуваннями керувалися українські дипломати, ініціюючи скасування віз для громадян США, Канади, Японії та Південної Кореї - залишається тільки здогадуватися. Адже відповідного скасування віз для українців з боку цих країн не очікує, здається, ніхто.
Міф 5. Всі країни Шенгенської зони маніть однакові візові вимоги, тому не можна звинувачувати наших сусідів (наприклад, Чехію або Словаччину) в жорсткості візового режиму - вони грають за загальними правилами.
Але досить зайти на сайти консульств деяких європейських країн, щоб переконатися: кожна країна висуває свої оригінальні вимоги. Для порівняння розглянемо візові вимоги двох країн Шенгену: відносно бідної Словаччини та однієї з найбагатших - Норвегії, зарплати в якій у декілька разів перевищують словацькі.
Для одержання туристичної візи в ці країни потрібно:
- підтвердження бронювання готелю і маршрут подорожі (Норвегія);
- для Словаччини підтвердження готелю недостатньо - потрібен оригінал ва-учеру від словацької турфірми;
- копії всіх сторінок "внутрішнього" паспорту (Норвегія); Словаччина також вимагає оригінал паспорту;
- підтвердження роботодавця в стабільності доходу заявника (Норвегія); Словаччина також вимагає трудову книжку і її копію;
- виписку з банківського рахунку або копію дорожніх чеків Норвегія вимагає тільки за відсутності довідки з місця роботи, на відміну від Словаччини;
- квитки на літак або автобус Норвегії не потрібні - знову ж таки на відміну від Словаччини;
- з 29 січня 2008 заявку на одержання норвезької - але не словацької - шенгенської візи можна подавати через Інтернет.
Тобто, українському туристу потрапити в Шенгенську зону через норвезьке консульство значно легше, ніж через словацьке – неймовірно, але факт!
Міф 6. Без візи в країни Шенгенської зони в'їжджають тільки громадяни багатих держав, від яких Україна дуже відстає за всіма економічними показниками.
Насправді вільно подорожувати Європою можуть громадяни практично всіх латиноамериканських країн (13). Рівень життя в багатьох з них такий самий, як в Україні, а може й нижчий.
Міф 7. Перешкода на шляху до безвізового режиму між Україною і ЄС - проблема неврегульованих кордонів України з Росією, Білоруссю і Молдовою та контрабанда.
Озвучив цей міф в своїй статті "Чи прагне Україна до до Шенгенської зони?" Віталій Мартинюк. Безумовно, контрабанда в будь-якій країні - проблема. Однак факт вивозу декількох пістолетів або автоматів (не танки ж перевозили, насправді) з Росії в Україну - справа української міліції, яка повинна краще працювати для припинення цієї незаконної торгівлі. Яке це має стосунок до безвізового режиму – незрозуміло.
Далі автор натякає на те, що поки Україна межуватиме з невизнаною державою в Приддністров'ї, безвізовості в Європу їй не бачити. Щоб переконатися в неспроможності цього міфу, досить навести приклад Ізраїлю. Громадяни "землі обітованої" подорожують в Європу без віз, однак країну з більшою кількістю неврегульованих кордонів важко уявити. На північ від Ізраїлю знаходиться Ліван, кордон з яким - фактично лінія фронту. На півдні Ізраїлю - Палестина, де також ситуація постійно на межі громадянської війни. Закритий кордон з Сирією. В недалекому минулому Ізраїль мав територіальні суперечки також з Єгиптом і Йорданією, тобто взагалі з всіма своїми сусідами! Через ізраїльський кордон не те що здійснюються "спроби незаконного перевезення боєприпасів", а летять ракети і бомби, причому постійно. І що ж? Ізраїльтяни спокійно їздять в Європу без віз.
Ось ще один приклад. Громадяни Кіпру не тільки можуть їздити в ЄС без віз, але навіть є його частиною! Той факт, що єдина держава, з якою Кіпр межує по суші - це невизнаний турецький Кіпр, не завадило першому стати повноправним членом ЄС.
Так що в порівнянні з прикордонними проблемами цих держав наявність в України такого сусіда як ПМР, тим більше на невеликому відрізку кордону, ніяк не може стати серйозною проблемою.
Міф 8. Перешкода на шляху до безвізового режиму між Україною і ЄС - потоки нелегалів з Азії, які намагаються через Україну потрапити в Західну Європу. Цю проблему можна вирішити шляхом введення візового режиму з країнами СНД.
Віталій Мартинюк в тій самій статті пише, що основний потік нелегалів в Україну проходить, в першу чергу, через Росію. Цьому сприяє безвізовий режим з цією країною. Але ж більшість нелегалів - з Індії, Пакистану, Бангладеш, Китаю та інших бідних і перенаселених країн. З ними в України - візовий режим.
Чим може допомогти в справі припинення нелегальної міграції введення віз -незрозуміло. Адже не росіяни і не казахстанці переходять кордон. І для нелегального переходу не треба мати не те що візу, а й будь-які документи взагалі.
Андрій САПУНОВ
Автор: Андрій САПУНОВ
Джерело: Україна Бізнес