…”Ми свою правду не змогли донести світові так, як наші недруги свою брехню.”
Іван Бурлака, звичайний українець, Вінницька область
БОЙКОТ - ОСТАННІЙ САМОЗАХИСТ
Слова з листа простого українця в одну з українських газет, винесені в епіграф, дуже точно формулюють причину практично всіх українських проблем на теренах і в світі. Після проголошення формальної незалежності українці тимчасово програли інформаційне змагання за самостійність. Нам важко було виграти з багатьох причин, але не ми мали і не маємо права робити вигляд, ніби все гаразд і справедливість прийде сама, а чарівне слово «демократія» принесе свої золоті плоди. Якщо держава лише переважно констатує засилля чужої інформації, преси і книги, теле- і радіопрограм, то чому досі не набув популярності самозахист, до якого в таких випадках вдаються інші народи - бойкот ?
На відміну від немічних і розрізнених протестів-ремствувань, бойкот є цивілізованим, демократичним і ефективним способом самозахисту народу, ослабленого колонізацією. Сила несприйняття перемогає зло тоді, коли немає інших засобів щось змінити. Ми ж не можемо відмовитись від нав’язуваної інформації і не насмілюємося наполягати на своєму виборі мови спілкування. Називаємо це толерантністю. Наших дітей намагаються навчати новій дисципліні - абсолютній толерантності. Українською мовою абсолютна толерантність – це повна байдужість і запопадливість однаково перед злом і добром. Пропаганда такої толерантності руйнує весь сенс земного шляху людини, її віру в Творця, який створив людство саме для безконечної в поколіннях місії пізнання добра і зла.
Історично бойкот часто застосовувався як організований тиск населення з метою досягнення власних життєвих і навіть загальнонаціональних інтересів. Відомо, що існування США започатковано бойкотом протекторату Англії, відомим з історії так званим “Бостонським чаюванням”. Те саме в різних формах завжди відбувалось і відбувається в усіх звільнених колоніях світу. Чуже домінування може зберегтись лише з мовчазної згоди байдужих громадян. В українському протесті занадто багато слів і мало конкретики, ознак бойкоту. Деякі ознаки бойкоту комуністичної системи мав період так званої “мітингової демократії”, але зумисне затягування цього періоду перетворило все на “випускання пари з українського чайника.” . Мирна “Помаранчева революція” теж мала ознаки бойкоту дій конкретних урядників і політиків, але вона теж обмежилась загальними звинуваченнями без результату – подолання загрозливих для нації явищ у політиці не сталось. Знову - “випускання пари”. Після цих двох технологій “великого видиху” завзяття поступилось місцем зневірі та депресії. Українці знайшли інший, дуже зручний і безпечний, але згубний спосіб релаксації - лаяти владу, політиків і все осоружне. До бойкоту не вдаємось напевно з природної обережності і насадженого страху перед владою, боязні звинувачень в насильстві і недемократичності. Більшість українців просто живуть і не бажають приносити мізерну особисту жертву для спільного добра. Прийде час і стане явним – тривале мімікрування великої української громади під мирно лежачу колоду не вічне і воно добром не завершиться. Зневіра і апатія не можуть тривати занадто довго, але від того не легше. Це не мине без шкоди для розвитку нації. Люди, які не здатні навіть на пасивний організований протест-бойкот, потроху втрачають національні ознаки, стають сварливим і зневіреним населенням, натовпом гіршого гатунку, з яким не будуть церемонитись . Проблеми української влади обумовлені не тільки політичним домінування олігархічної зненаціоналізованої верхівки. Головна причина – це неухильне “сповзання“ суспільства в болото такого собі мирного і безликого, але роботящого населення. Вочевидь, хтось зацікавлений в такому “розвиткові” суспільства, не бажаючи мати зайвих проблем із справжньою національною демократією. Національна еліта занепокоєна, але відсторонена від публічної діяльності і не в силі завадити цій “сучасній руїні”. Інтелігенція втомилась від написання “паперових протестів”, але ще не має рішучості для організації бойкотів як виграшного протесту слабкої і не впливової української етнічної спільноти.
Змусити когось до участі в бойкоті неможливо – це ж не тримання транспаранта чи партійного прапора на площі. Це вимагає особистої жертви , добровільного самообмеження, своєрідного посту. Треба мати тверду віру у справедливість акції. На бойкот може зважитись не всяка людина, а тільки та, що втратила терпіння, яку “дістало” зло, яке проти нашого українського вільного способу життя .
На жаль, “дістало” ще не всіх і не всі українські громадські організації готові підтримувати громадян у їхній готовності здійснювати бойкот того чи іншого негативу в суспільстві. Для прикладу можна взяти інформаційну сферу. Українсський телеглядач не має справжнього українського телебачення і не може захистити родину, дітей від нав’язливого негативу телебачення чужого. З допомогою замовних телерейтингів нас переконують у тому, що українці просто жадають російських і американських шоу та серіалів в російськомовному перекладі. Влада демонструє безсилля щось змінити. В такій ситуації чесні громадські інституції зобов’язані запропонувати людям бойкот як останню форму захисту громадянських прав. Ні, це не розрекламована так звана “народна самооборона” як гра в радикальні гасла і популізм. Це конкретна дія, яка завершується лише тоді, коли зло перестає загрожувати вільному життю людей і розвиткові нації.
Проблема захисту україномовної преси і книговидавництва вже багатьох “дістала”. Саме час організувати бойкот - масову добровільну особисту відмову від російськомовного чтива з одночасною вимогою українського. Чимало людей готові до особистої жертви - на деякий час відмовитись від придбання неукраїнських газет, але за умови, що так одночасно робитиме більшість чи хоча б якась частина громадян. Важко йти на самообмеження, якщо немає певності у масовості і дієвості такої жертви. В такій справі, як і в будь-якій іншій, допомагає віра. Чому, як християни, ми постимо, але не завжди готові, як українці, постити інформаційно? Відповідь одна - наша віра в силу українства ще слабка. Успішний бойкот конкретного, осоружного українцям явища є дієвим способом зміцнити українську віру, реальним способом домогтись права на українську мову, культуру і поширювану публічно інформацію для українця. У випадку успішної акції бойкоту недоброзиливих до українців газет залишиться рівно стільки, скільки цих газет поки-що потребують збочені гріхом україноненависництва люди. Засилля чужої мови, преси і книжки можливе лише за умови нашого пасивного посібництва – придбання їх передовсім етнічними українцями, що становлять більшість. Серед цієї української більшості є ще чимало тих, які продовжують пасивно і за звичкою запопадливо переходити на російську як тільки зачують цю мову. Ця більшість, українці, не замислюючись купує неприхильну до українства пресу і дуже мало передплачує добрих українських газет, зачитується російськомовною і не шукає української книжки. Проголошення бойкоту для вирішення цієї проблеми зовсім не зашкодить любителям вартісного російськомовного чтива, але змусить етнічних українців задуматись над наслідками власних вчинків і власної бездіяльності. Це відкриє їм очі на особливу вартість національних основ держави, які можливо захистити особисто, без оглядання на державу. Ініціатива за етнічними українцями, а їх підтримають всі розсудливі громадяни, зацікавлені в загальному добробуті і якості життя.
Ми вступаємо в добу глобалізації, коли національні цінності піддаються цинічним спробам фальшування і знищення на догоду збоченим інтересам надмірно багатої верстви, яка насаджує свою космополітично-споживацьку моду. Це світова проблема і водночас суто українська. Бойкот є чи не єдиною успішною формою морального та економічного протистояння засобам публічного нав’язування націєруйнівної, колонізуючої інформації. Тому, приступаючи до бойкоту, не варто зважати на фарисейський лемент адептів чужих інтересів в Україні про обмеження свободи слова і поширення інформації чи обмеження прав людини. При бажанні можна знайти будь-яку інформацію, поширювану через публічні ЗМІ. Лише етнічний українець в Україні, у своєму інформаційному просторі , мало знаходить для задоволення очей і душі. Очевидно, що бойкот у сфері інформації не шкодить вільному поширенню інформації, лише змушує власників ЗМІ і видавців рахуватись з інтересами українських громадян, захищає демократичне конституційне право вибору інформації. Налаштуйте свій телевізор на новини світу і обов’язково натрапите на протест-бойкот у якійсь державі з будь-якого приводу. Бойкот неспівмірно дієвіший порівняно з масовими бутафорськими українськими стояннями з агітінвентарем за дрібний гріш, а той задарма - за очікуване солодке слово політичного фарисея! Чи може нас ще не “дістали” ні ” українське телебачення”, ні нахабні українські фарисеї?
М. Івано- Франківськ 22.05.08р. Володимир Ференц .
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта