04.06.2008, 15:32

Демократія без гальм

Розвиток демократії завжди нагадує процес випускання джина з пляшки. Західноєвропейські держави роблять це послідовно, повільно і обережно. Так розкорковує шампанське той, хто не хоче лякати публіку звуком схожим на постріл. Пляшка з гуркотливою сумішшю демократичних перетворень припасена історією для всіх націй. Українці свою пляшку радо відкопали, добряче збовтали і гучно відкоркували, випустивши джина на свободу. Цей джин - влада, що править іменем народу і ніхто цьому не може дати раду, Верховна Рада тим паче.

Розумні політики уже не в захваті від особливостей розвитку української демократії. Все менше самовпевненості речників політичних сил. Сталось не те, чого очікували. Деякі авторитети починають застерігати від різких кроків у подальшому реформуванні влади. Говорять про рятівну стабільність. Правда, дотепер ніхто нікого не застерігав, а вся політична братія випромінювала ейфорію від слова демократія і сипала цитатами з “Короткого курсу імплементації світових демократичних цінностей в громадянському суспільстві України”. Якщо такого підручника немає, він неодмінно виникає у свідомості постсовкової політичної еліти, яка добре пам’ятає “Короткий курс історії ВКПб”. Коротше кажучи - звичний поверховий, суто більшовицький підхід до питання демократизації нашого суспільства домінує і це нам дорого коштуватиме.

Реально немає надійного способу повернути владу під контроль суспільства. Краще було б не допускати виходу правлячої еліти на орбіту повної свободи від народного впливу. Вдосконалення Конституції може не зарадити лихові бо в реальній політиці спрацьовує так званий “ефект ніпеля”, тобто нагнітання в один бік. За цим законом кожна наступна політична реформа з ініціативи владної верхівки не наближатиме владу до народу, а радше навпаки. Всі знають - врятувати українську ситуацію може зміна існуючого виборчого закону. Проте діючий парламент не має консолідованої думки і особливого бажання це робити. Нардепи завжди реалісти і ніколи добровільно не підуть на погіршення способу здобуття мандата, радше вони обмежать недоторканність і відмовляться від частини пільг. Отже в українській політиці нормально діють лише два закони: “закон ніпеля” і “закон випускання пари з народного чайника”. Останнє – це безсилі паперові протести і акції народного невдоволення, які для влади навіть бажані - подаються як прояв реальної демократії.

Парламент демонструє, поки-що на словах, публічні самопожертви у вигляді обмежень пільг і недоторканності . Проте для народу це не є найголовнішим. Ніхто не жадає навіть архаїчної децимації парламенту . Люди хочуть нормально жити від результатів своєї праці і вимагають від влади всього лише захисту національних інтересів. Хоча ніхто не відмовиться від піклування держави про слабших і бідніших. Дуже добре, що влада підтримує слабших - потроху підвищується пенсія, платня бюджетникам, соціальні виплати молодим родинам, виплачують компенсації за втрату заощаджень в Ощадбанку. Але ж соціальний захист не може бути головною надією і розрадою суспільства. Навпаки, надмірний наголос на темі соціального захисту є великим злом, справжнім опіумом для народу, не тим про який говорили більшовики. На відміну від справжньої релігії і віри, яка утверджує в людині людське, псевдорелігія на грунті мантр про соціальний захист робить суспільство слабоконкурентним, безвольним і агресивно-дитинячим, з низьким імунітетом до сучасних світових загроз. Віра в добру перспективу слабне, хоча владна верхівка швидко наздоганяє Європу за стандартами якості особистого життя і формальної демократії, чудово опанувала відповідну термінологію, риторику і стиль. Чим більше говориться про демократію, тим менше надії впливати на владу через референдуми, відкликання народних депутатів, інших обраних і призначених осіб.

Захоплені грою в політичні протистояння і популізм, політики забули про таку важливу річ як стабілізація політичної системи. Виборна влада, не маючи практично жодних запобіжників, втрачає здатність до саморегулювання. А далі відбувається ланцюгова реакція псування всієї системи влади. Намагання сподобатись світові і популізм – це явні ознаки відірваності влади від народу, що реально загрожує підміною народовладдя якоюсь диявольською технологією маніпулювання електоратом за допомогою обіцянок і доплат. Український віз котиться згори без гальм і комусь це видається наздоганянням Європи. Щоб навчитись керувати енергією демократії, потрібно змусити владу шанувати свій народ, потрібен елементарний націоналізм влади – національні інтереси вище за все. Іншого способу світ не придумав. Якби наші буржуа-політики стали національними державниками, на взірець багатих держав Європи чи хоча б Росії, із недосконалістю демократії можна було б якось миритись. Люди в Європі живуть непогано. Висновок очевидний - без нормальної українізації нашу політичну систему увесь час лихоманитиме і вона котитиметься згори як зібраний із випадкових деталей віз.

Володимир Ференц

м. Івано-Франківськ

Автор: Володимир Ференц
Джерело: Поротал Украінця