Що нас - українців, відрізняє від них - неукраїнців? Загальним є те, що ми відчуваємо себе українцями, коли бачимо або уявляємо: 1) бої Кличків, 2) Майдан-2004, 3) футбольний «Євро-2012», 4) українську національну фану десь посеред Рима або Буенос-Айреса, 5) пляшку української горілки в першому-ліпшому барі Оттави, Парижа або Сіднея, а також при 6) перетині кордону України в будь-якому напрямку.
Все інше нас роз’єднує. Підмурок розділення став виростати ніби сам собою після падіння 1000-літньої Східної Римської імперії. Після Берестейської унії та війни, інспірованої Хмельницьким, уже з’явилося “ми” і “вони”. Остаточно ж зведення стін поділу завершилося 1796 р., коли тіло нашого «руського» народу було розтято поміж Австрійською, Російською імперіями і Пруським королівством. Того року Габсбурги, Романови та Гогенцоллерни розділили країну, яка була отчим домом руського народу хіба не 500 років. Саме в тій державі ми були єдиним народом, з єдиною церквою та єдиною мовою, з забезпеченням усіх наявних та відомих тоді прав підданства.
Русинів, які опинилися під рукою Габсбургського дому, спіткала все ж краща доля, ніж судилася їхнім братам і сестрам по іншій бік Збруча: мультикультурна Австро-Угорщина толерувала і русинів. Тому політичні представники останніх (вони стали називати себе українцями лише наприкінці XIX ст.), були чи не найзатятішими габсбургськими лоялістами. 1918 року в умовах розпаду імперії найрадикальніша частина галицьких соціалістів нав’язала нелегітимне проголошення незалежності Західно-Української Народної Республіки. Як наслідок: три мільйони галичан опинилися у 30-ти мільйонному морі поляків. Наслідок другий: ЗУНР стала більмом в оці переможців I Світової війни, які бачили у відновленій Польщі ефективну східну противагу можливій новій німецький експансії в Європі. Наслідок третій: проголошення ЗУНР поза порозумінням з польською стороною породило криваве та безглузде протистояння двох братніх народів.
Населення Правобережної України, яке опинилися під рукою Романових, пережило свою історичну драму. Російська політика мала цілком уніфікаційний характер – усе підганялося під імперські стандарти. З іншого боку, вона базувалася на роздмухуванні протиріч поміж різними станами та національними групами, головними серед яких були «католики-поляки-поміщики», «православні-хохли-селяни» та «юдеї-євреї-торговці». Для руських підданих Російської імперії наслідки цієї політики були такими: станом на 1917 р. понад 80% малограмотних або неписьменних, 50% дітей не мали можливості відвідувати школу, україномовні книжки забезпечували хіба 2-3% потреби, бібліотеки задовольняли 8-10% потреб переважно міського населення. Заборона на діяльність рідної церкви, на публічне вживання рідної мови, неможливість соціальної кар’єри для абсолютної більшості підросійських українців (90% яких були селяни, а з тих 910 перебували в статусі, не ліпшому від худоби) сформувала у багатьох відчуття історичної приреченості. Відповідь не забарилася, у 1917-му озброєне українське село заходилося вирішувати свою історичну долю: «чорний переділ» землі, фізичне винищення поляків, євреїв, великоросів та представників «нетрудових класів» стали українською буденністю на три безкінечних роки – 1918-1920. Саме тоді було смертельно поранено поняття «Бог» та похідні від нього: «людина», «право», «закон», «мораль», «совість», «приватна власність», «порядність», «обов’язок».
Чи заслуговують українці на іншу історію? Відповідь, попри все, може бути ствердною. Її кожний з нас повинен не «заслужити», а створити. Не для когось, не для наступних поколінь, а для себе особисто, тут і зараз. Це означає необхідність повернутися обличчям, тілом і душею - до Бога. І відволікатися від Нього тільки для того, щоби вичистити свій власний вихідок (туалет - Ред.), а не для того, щоб обговорювати стан та статус сусідського.
Вельмишановний пане Валерію! Диявол ховається у дрібницях. Невігластво Данила Яневського зумовлене тим, що цей добродій у "Данила" перетворився недавно. "Історик" Даня Янєвскій такий український, як Генрі Кісінджер - американський, Юрій Лужков - руський... і ще ціла велика калюжа "...ських". Свої опуси "український" пише не для Вас, а для своєї дружини, ще для своїх папєле, мамєле, тьотєле і дядєле, вони дуже високої думки про Данєчку-розумника. Повірте, це Вам судилося завжди бути українцем. Даня років через 10-15 швидесенько стане "китайським". Шануймося!
Пан Данило пише, що ми відчуваємо себе українцями, коли бачимо або уявляємо:
1) бої Кличків, (колишніх бойовиків Рибки і ненажерливих друззів мера Омельченко)
2) Майдан-2004, (шоу нон-стоп на якому люд розвели як останніх лохів)
3) футбольний «Євро-2012» (за два роки не зробили нічого і ФІФА хоче позбавити Україну права на проведення чемпіонату),
4) українську національну фану десь посеред Рима або Буенос-Айреса, (п'яні хлопи гуляють, в такій ситуації мені соромно, що я українець)
5) пляшку української горілки в першому-ліпшому барі Оттави, Парижа або Сіднея, (пиво "Оболонь" в Канаді не п'ють навіть націоналісти)
6) при перетині кордону України в будь-якому напрямку. (коли туди, - полегшення, коли повертаєшся на Україну, шок від бруду, хамства і безвиходдя)
Так що пане Данило ваші об'єднуючі українців приклади, вельми недоречні.
Ви, пане Данило, призиваєте повернутися тілом і душею до Бога. Повернутися тілом, - це значить вмерти і перетворитися в тлін.
Повернутися обличчям, - це нонсенс, тому що Бог навколо Нас. Повернутися душею? А до якого Бога? З якого патріархату московського чи київського? Чи може католицького? Чи повернутися до Аллаха? До Будди? Чи може до Аделаджі?
В історії треба шукати те, що об'єднує людність, навіть тоді, коли вона йде різними шляхами.
З повагою...
Інші коментарі
Повнистю засуджую таке рішення і вважаю це антидержавним кроком. Таких політиків потрібно до буцигарні
...››› wask, Кривий Ріг| 06.10.2008, 21:23
Ця подія відбудеться в Києві?
Вхід платний?
...››› Оля| 06.10.2008, 16:04
Cto skazati my slujym kak mocnyi dvuhstoronii bamper, mejdu Rosieii i Evropoi... A pro evropu uminia mnenie takoe, My ih k stolu priglasaem a oni nam v litso pliuiut......... !
...››› мар IAN| 04.10.2008, 19:02
Новини
Події
Фотогалереї
Поштовий
веб-клієнт
Про
сайт
Електронна пошта
Що нас - українців, відрізняє від них - неукраїнців? Загальним є те, що ми відчуваємо себе українцями, коли бачимо або уявляємо: 1) бої Кличків, 2) Майдан-2004, 3) футбольний «Євро-2012», 4) українську національну фану десь посеред Рима або Буенос-Айреса, 5) пляшку української горілки в першому-ліпшому барі Оттави, Парижа або Сіднея, а також при 6) перетині кордону України в будь-якому напрямку.
