28.02.2009, 01:35

Чи можлива успішна політстратегія націонал-демократів?

Проста і чесна відповідь на це питання багатьох не влаштовує. Більшості проблем України з самого початку державності аж до наших днів могло б не бути, якби у владі домінували справжні націонал-демократи. Наразі маємо зовсім непідхожу для більшості суспільства ліберальну і абсолютно незахищену від зовнішнього впливу політичну систему, в якій націонал-демократи в меншості і здебільшого розсіяні по численних партіях і блоках. Ця політична система не сприймає націонал-демократію і ніколи не зможе співіснувати з націонал-демократичною силою, виштовхуючи її інформаційно, фінансово і владно на маргінес. За останні десять років зроблено все, щоб поховати будь-які надії націонал-демократів не тільки на те, щоб мати парламентську більшість – проблематичним є подолання націонал-демократичною партією чи блоком прохідного бар’єру.

Справу не вирішує навіть прихід в парламент окремої патріотичної сили. Без гарантованої більшості такою перемогою тішитись не варто, бо це не зупинить процес руйнування ознак національної державності. Незначна присутність націонал-демократів у великих парламентських партіях чи в домінуючих блоках може спрацювати, і вже так відбувається, проти самих націонал-демократів і на руку домінуючим політикам. Їх присутність терплять лише як бренд, формальну ознаку народності чи політ-ескорт у вишиванках. Намагаючись остаточно закріпитись, домінуюча політична система інстинктивно мімікрує, суто формально переймає національні ознаки українців, інколи демонструватиме гарне володіння української і російської мов, вдягатиме щось з національної етнічної моди, говоритиме гаслами поміркованих націонал-демократів… Правда, роль націонал-демократів гратимуть закамуфльовані під народну силу політичні лицедії, а в суспільстві ставатиме все менше і менше українсько-мовлячих громадян і реально сформується паралельний етнос – “украінци”. Ще десять років правління такої політичної системи – і нормальний, українськомовний етнічний українець може стати меншістю у владі, політиці і бізнесі, просто великою, чисельною меншиною. Це очевидно, адже існуюча політична система потужно сприяє консолідації українського суспільства не навколо українських гуманітарних цінностей і української мови, а навколо універсальної для територій впливу Росії гуманітарної псевдо-космополітичної основи. Ця основа – російська мова та випадкова мішанина світових культурних впливів з незмінною російською складовою і українським колоритом на показ, для екзотики. Йдеться не про сентимент, чи не дай Бог, ворожість до українських цінностей - все має конкретний економічний вимір, – збереження прибутковості капіталу саме тих мільйонерів, яких ми звикли називати олігархами. Насправді –це не олігархи, бо олігархи невеликим числом є в кожній нормальній сильній державі, вони є національними і лобіюють інтереси національного капіталу в світі, не забуваючи про власні прибутки, тобто “пасуться ” не на бідному населенні країни, а за її межами – в державах економічно слабших. Нашу політичну систему контролюють не класичні представники національного капіталу, а люди, яким пощастило приватизувати “эту страну”. Вони не зацікавлені в розвитку внутрішнього ринку, без якого не може бути багатого суспільства. Ми помилково сприймаємо цей капітал як національний, національного виробника, але ж він просто експлуатує народні ресурси і торгує національними інтересами на рівні політики. Тому націонал-демократи є абсолютно небажаними в політиці, фінансованій таким капіталом. Вони з великою радістю терпітимуть близьких за духом космополітизму комуністів, ніж одного справжнього націонал-демократа. Вони добре знають, що в критичні моменти навіть пригноблений і задобрений грошима безсилий щось змінити, один справжній націонал-демократ може сказати народові правду.

Тому націонал-демократична політична сила об’єктивно не може виграти парламентські вибори. Неподолання прохідного бар’єру – це своєрідний знак, що треба ще працювати. Націонал-демократ повинен вміти робити це для нації безкоштовно, не ради посад і високих парламентських зарплат. Власне це праця для себе, для потомків, яка у випадку перемоги обернеться потужним розвитком національного виробництва і внутрішнього ринку, високим рівнем життя і надійним захистом інтересів громадян. Однозначно націонал-демократи повинні бути єдиною силою, мати єдину чітку модель політичної системи націонал-демократії і національної держави, відкрито оголосити про те, на яких людей вони опираються, як вони бачать державу і суспільство, як будують стосунки із іншими державами і передовсім з Росією. З програми націонал-демократів має бути абсолютно зрозумілим: забезпечення можливостей розвитку національного виробника і високих доходів населення, вільний розвиток культури і самобутності, захист інтересів і безпеки громадянина та суспільства перед світом. Націонал-демократ не має права перебільшувати власні можливості, бравувати, проголошуючи правильні по суті, але нереальні цілі в умовах незмінної політичної системи. Не можна, будучи ще слабкою націонал-демократією висувати будь-які претензії до сильних сусідів чи пропонувати себе в ролі слабкого партнера в світові структури безпеки чи співтовариства. Сила нації, держави не завжди визначається економічною чи воєнною потугою. Про сильну Україну можна говорити лише тоді, коли на зміну існуючій політичній системі органічно і закономірно постане українська націонал-демократія з консолідацією держави навколо українського національного гуманітарного начала і буде радо підтримана всіма громадянами незалежно він етнічного походження та культурної орієнтації. Тільки ця ідея може об’єднати націю, адже навіть відверті симпатики Росії категорично не бажають стати росіянами і вимушено перебувають в гуманітарному та інформаційному полі впливу Росії тільки через слабкість домінуючої політичної системи і відсутність чіткої і перемагаючої української альтернативи. Зараз метою націонал-демократичної сили є еволюційна і законна зміна діючої політичної системи на україноцентричну, орієнтовану виключно на інтереси українських громадян. Суспільство до цього готове, а після кризи матиме гостру потребу відчувати присутність активної і єдиної націонал-демократичної партії. Тому для націонал-демократів настав час єдиної серйозної дії, при якій амбіції лідерів не аргумент. Факт звершення форуму націонал-демократичних сил у Львові свідчить про те, що подібне розуміння є. Треба невідкладно готувати другий, об’єднавчий форум, на якому всі оголосять про власний саморозпуск, і входження усім членством в єдину партію.

Найкраще будувати єдину націонал-демократичну силу навколо вже існуючої політичної партії, яка принаймні не скомпрометувала себе, хоч в цій системі не могла щось змінити, є державницькою і має нормальне бачення моделі сильної Української держави. Цією організацією може бути тільки Українська Народна партія (УНП), тому що Народний Рух України ліберально-популістським силам вдалося структурно знищити і скомпрометувати. Це має бути партія нового типу, але з назвою “Українська Народна партія” – в жодному разі не блок. В цю партію повинні добровільно увійти-розчинитись, зрікшись амбіцій заради блага нації, абсолютно всі до одної діючі патріотичні політичні сили і всі політики з національно-демократичним світоглядом, вийшовши з партій теперішнього перебування. На мій погляд, було б цілком зрозуміло і дуже достойно оцінено нацією входження в УНП з саморозпуском нині радикальної сили ВО “Свобода”. Знаю, що це болюча проблема, але тим не менше…Справа в тому, що блокування УНП з ВО “Свобода” може внести еклектику в єдиний національно-демократичний рух-партію, а порізно буде між ними конкуренція –разом ці обставини можуть поховати справу. Цілком справедливий радикалізм на словах, але ще не підкріплений силою у всеукраїнському масштабі, невчасний і несинхронізований з системою загального руху – може спровокувати не бажаний зараз, потужний дезінформаційний удар чинної політичної системи. Населення і так терпить потужну інформаційну деструктивну дію в умовах незахищеного інформаційного простору, тому будь-який більш менш правдоподібно скомпонований дезінформаційний удар може дуже зашкодити націонал-демократичному рухові-партії. Національні демократи повинні більше діяти, ніж говорити на публіку. А говорити від імені партії повинні ідеологічно зрілі люди, дуже обережно і виважено, усі в дусі однієї програми. Тому другим одночасно з організацією єдиної партії кроком є збирання ядра ідеологів-аналітиків без огляду на звання і титули та формування єдиної ідеології. Третє – це розбудова ультра-сучасних, компактних, структур в кожному селі і місті, які повинні мати повний набір засобів інформаційної діяльності включно з доступом до мережі інтернет, володіти сучасними технологіями і засобами поширення інформації і професійно навчати людей, здатних поширювати ідеологію між людьми. Це дуже коштовна справа, але сучасна політика без цього просто нереальна і доведеться це робити переважно з допомогою добровільної народної фінансової підтримки. Тому партія повинна кожну хвилину говорити з народом, допомагати у вирішення конкретних проблем конкретним людям і,як наслідок, мати абсолютну перемогу в органах місцевого самоврядування. Водночас партія повинна підтримувати сильними “Просвіту” і всі українські організації, добре пам’ятаючи аксіому - національну державотворчу політику можна будувати тільки на твердому ґрунті організованої громадської діяльності. Якщо націонал-демократична партія буде єдиною і не матиме конкурентів серед своїх, вона гарантовано переможе на рівні самоврядування, матиме партнерами “Просвіту” і національні громадські організації, а відтак мобілізує народ на демократичне перетворення політичної системи. Найкращою національною ідеєю є перемагаюча практика створення сильної держави, орієнтованої винятково на національні інтереси, досягнення високого рівня якості життя громадянина і самодостатній захист від несприятливих зовнішніх впливів та загроз.

26.02.09р.
Володимир Ференц
Івано-Франківськ

Автор: Володимир Ференц
Джерело: Портал українця