Є деякі політики, які могли б виконувати роль барометрів , що сигналізують про наближення зміни політичної системи. Самі “барометри” є політичними довгожителями і коли вони показують на “перезавантаження держави”, то насправді перезавантажують свою цінну персону лідера в майбутній проект. Біда України в тому, що “політичних барометрів” стало вже забагато. Дуже багато владних політиків, які непогано живуть при цій системі, як по команді виступають з ініціативами її реформування а то й повного “перезавантаження” держави.
Стаття Тараса Стецьківа “За новий і праведний закон” в УП – лише одна з таких, разюче подібних ініціатив. Отже, фантазії вичерпались. Алергію викликають будь-які розмови на тему реформування держави з подачі тих самих, “любих” політиків. Складається враження, що важливу тему намагаються забалакати, втопити в інформаційному хаосі кожну, висловлену непрофесійним патріотом здорову ідею.
На мій погляд, “серійні політики”, які “рік за роком бачили, як ця держава профанується”(цитата з статті Тараса Стецьківа), не мають права і не зможуть зараз щось радити. Не можна ситуацію в державі зводити до такої фрази: “ … бачимо як вони (вожді) безсоромно гризуться за владу, за все більші і більші повноваження.” . Так говорять прості люди з вулиці, тому “підспівування вулиці” сприймається нормально. Такі політики завжди успішно “перезавантажують ” власну особу у нові проекти. Але підігравання поверховим уявленням простих людей про владу і державу завжди приводить до такого фіналу, яким завершився проект “Народна самооборона. ” А чому б якомусь досвідченому політикові не сказати народові правду, а не те, що він хоче почути як відгомін власних, навіяних телебаченням висновків? Чому б не залишити в спокої особи політичних фігурантів і спробувати розібратись не в правоті кожного з них, а в наслідках їхніх слів і дій для нації і держави? Президент - представницьке і системне начало держави, арбітр національних інтересів, уряд - виконавчо-господарське начало, суд - забезпечує законність і справедливість, парламент творить закони. ЗМІ дбають про народну просвіту і здорове сприйняття громадянами функцій і дій влади - від них залежить національне порозуміння або національна депресія.
Згідно з цією конституційною моделлю виконавча влада не має права сперечатись з президентом, терпляче вислуховуючи зауваження, адже всі рішення уряд приймає самостійно. Якщо зауваження президента не влаштовують уряд, він просто мовчки їх не виконує. Парламентові нема рації публічно (звертаючись до громадськості) критикувати президента чи уряд, адже уряд він призначає і контролює сам, а з президентом має переважно канцелярські стосунки - подання на підпис законів чи долання вето. Якщо президент наполягає на своїй позиції перед парламентом, він доводить правоту голосами переконаних у слушності президентських зауважень нардепів, а якщо бачить в неприйнятті своєї пропозиції загрозу національним інтересам, він повинен без критики парламенту чи уряду публічно доводити важливість власних ініціатив громадськості, яка через громадські організації та непарламентські партії вкупі з опозицією може змусити парламент змінити власне рішення. У випадку неприйняття слушних пропозицій президента урядом, він має союзником парламент, який має вплив на уряд. Зрештою уряд сам відповідатиме за свої прорахунки, тягнучи в опозицію політичну силу, яка його створила.
Чому ж так не відбувається? Діагноз простий-державна влада не працює як система. Тому будь-яка модернізація і навіть зміна типу держави на парламентську не допоможе - буде ще гірше, бо змарнується час. Як можна врятувати Україну? Створити умови для відновлення системного функціонування влади. Яким чином? Як не дивно, для цього не треба змінювати Конституцію - не в Конституції проблема, вірніше - її вдосконалення доцільне лише на потребу вдосконалення влади, що вже діє як злагоджена система. Зараз влада не діє як система, тому парламент не зможе прийняти системо утворюючі зміни до Конституції і , тим паче, не захоче доручати цю справу Конституційній Асамблеї. На жаль, пропозиції пана Стецьківа нереальні і він сам це напевно розуміє. Самостійна громадська самоорганізація суспільства для зміни Конституції шляхом тиску “знизу” дуже ускладнена. Тривалі заклики до громадської самоорганізації досі не дали відчутних результатів. Як не парадоксально - головною причиною системної дезорганізації державної влади є інформаційна незахищеність суспільства, інформаційна поразка, яка склалась, починаючи з правління першого президента України. Леонід Кучма напевно розумів це, але вдіяти вже нічого не зміг. Інформаційний простір, який не працює на суспільство, на потребах якого безсовісно заробляє – це гірше паскудного джина з пляшки і загнати його назад в рамки цивілізованої співпраці із суспільством дуже складно, майже неможливо.
Якщо не брати до уваги особи президента, прем’єра і шановних нардепів, вина різних державних гілок влади та більшості ЗМІ в порушенні єдиної системи влади складається просто і об’єктивно.
1. Прем’єр , незалежно від ступеня правоти, публічною критикою і звинуваченнями президента об’єктивно руйнував надзвичайно важливу функцію цього державного інституту влади як представницького і системного начала держави, арбітра національних інтересів. В цьому є доля вини радників і політичного оточення прем’єр-міністра.
2. Парламент не зосередився на основній функції - законотворчості і фактично обслуговує конфлікт прем’єра з президентом, замість контролювати уряд - слухняно виконує його волю. Гірше того - нардепи дозволяють собі зневагу і публічну критику президента, в такий спосіб руйнуючи функцію цього державного інституту влади як представницького і системного начала держави, арбітра національних інтересів.
3. Президент винен в тому, що дозволив втягнути себе в цей системоруйнуючий конфлікт з самого початку, з моменту про вокативного конфлікту у секретаріаті, а може ще раніше. Важливо констатувати помилку інституту радників президента, які вчасно не помітили загрози руйнування чіткої системи влади. Насправді це не помилка, а швидше деградація політологічної науки, яка кинулась заробляти на обслуговуванні учасників конфлікту.
4. Саме через посередництво більшості ЗМІ заподіяно непоправної шкоди національній державності України. Замість дбати про народну просвіту і здорове сприйняття громадянами функцій і дій влади, зміцнювати національне порозуміння - вони дозволили собі стати потужним інструментом блокування функцій інституту президентства, відверто і цинічно заробляючи рейтинги на обслуговування конфліктів і сприянні національній депресії , негативі і багато чому , чого не хочеться перераховувати за браком часу. Ми і так знаємо, що являє собою телебачення, яке ми приречені дивитись, мимоволі стаючи його жертвами.
Саме так звані українські ЗМІ і непрофесійні інформаційні дії парламенту та уряду, небажання діяти за правилами системи державної влади та нерішучість президента, зробили найгірше – значне блокування функцій інституту президента як представницького і системного начало держави, арбітра національних інтересів. Справа в тому, що через посередництво ЗМІ сформовано абсолютно невірне сприйняття державної влади українським суспільством, тобто більшістю людей у владі, бізнесі, судах, війську - аж до простого пенсіонера. В президента теоретично залишався єдиний шанс - щовечора з телеекрану особисто читати популярні лекції про те, як діє система влади, яке вона має значення для життя простого громадянина і хто чого не повинен робити, аби ненароком не порушити нормальну роботу цієї системи - державної машини. Зараз народ вже і без лекцій переконався, що влада діє, як не відрегульований автомобіль – гуде, але нікого не везе у “світле майбутнє ”. Політики не можуть запропонувати нам нічого, щоб державну машину полагодити. Вони ж її ламають, тому радять переплавку, або звалище. Найгірше те, що політики підштовхують народ до очевидного рішення – іти пішки поодинці, залишивши цю машину на узбіччі. Так ми далеко не зайдемо. Ми або відновимо системність дії влади, або перестанемо бути самостійною державою, тобто станемо такою собі неспокійною , бідною колонією, яка не знає, що вона –колонія. Так а думку сходять слова “Мойсея” Івана Франка…
Ніхто не береться радити, як зробити державу корисною для суспільства. Дехто вважає це запізнілою, марною справою, адже поки народ в полоні нав’язаних йому через ЗМІ помилкових стереотипів, він не сприйме добрих порад. Тепер і президентові пізно говорити з народом. Його авторитет як національного авторитета і арбітра спільними зусиллями політиків майже зруйновано. Серед людей панують настрої недовіри до держави і наміри обійтись без неї. Сподівання прожити без держави –це найнебезпечніша ілюзія ХХІ століття, адже ефективна сучасна держава гарантує інформаційну, економічну і фізичну безпеку громадянина в незримому, жорсткому світовому змаганні-конкуренції націй, вона обслуговує інтереси громадянина, гарантуючи заробіток, соціальний захист та приємне життя в рідній і коханій Україні. Це при умові, що держава діє як система, непомітно виконує свою функцію і тоді народові байдуже президентська чи парламентська це держава і яке прізвище прем’єр-міністра… Хоча парламентська держава може розвинутись тільки з сильної президентської, а не на знищеному авторитеті інституту президента. Безсистемність в головах українців, частина з яких є при владі і в політиці плюс неймовірна, цинічна жадібність скоробагатьків - це і є українська криза, яка утвердилася і закріпилась з допомогою ЗМІ і поганого взірця непрофесійних керівників та політиків. Починати треба саме з з цих “слабких ланок” системи влади.
Недавно почув по радіо “Ера” телефонний зойк якоїсь жіночки з Івано-Франківська: “Забирайте геть президента, бо ми помираємо з голоду!”. Це вже діагноз – маємо суспільство, яке в більшості патологічно дезорієнтоване і не розуміє простого – як повинна функціонувати система демократичної влади. Народом, доведеним до такого стану, маніпулюватиме хто завгодно і варто пропонувати нормальне рішення – воно не буде сприйняте. Чи усвідомлює відповідальність за це армія титулованих і простих політологів, соціологів та інших мудрих людей, які заробляють не на просвіті народу, а народ без цієї просвіти ні в чому не розбереться, бо не має сучасного досвіду життя у вільній і демократичній державі? Помилка лікаря вбиває одну людину, а брехня політологічного фахівця в умовах пострадянської України ненароком вбиває цілу націю, яка ще не володіє власним живим досвідом державного життя і набутим імунітетом проти інформаційної війни. Чому ніхто не пояснює народові ази справжньої демократії, не говорить як і для чого будувати громадські організації ? До речі, в демократичному світі теж проблема із справжньою демократією. Не на демократії тримається стара Європа, а на добре діючій, традиційній системі державної влади, що формувалась століттями в головах громадян і політиків. Вони ніколи не зрозуміють багатьох дій чи ініціатив наших політиків і урядовців. Нема потреби жалітися світові на те, що хтось там великоповажний в Україні пиляє гілку, на якій сидить пару поколінь українців.
Не потрібно плодити ілюзії –нічого ми найближчим часом кардинально не змінимо, хоча може бути й несподіванка, як дар Божий. Немає змоги зробити стабілізацію держави швидко і з найменшими втратами для людей, тобто шляхом введення тимчасового президентського правління. Про прихід диктатора краще не говорити, бо він може виявитись звичайним варягом чи не дай Бог гіршого! Недарма витрачено мільйони для інформаційного баламучення нації, тому введення президентського правління під сумнівом – народ це може не зрозуміти і не підтримати. Вірогідніше нам доведеться йти повільним і важким шляхом набутої досвідом народної демократії, намагатись не обирати на посади осіб, які власними діями і публічними заявами в тій чи іншій мірі руйнували системність державної влади. Доведеться крок за кроком тяжко просувати у владу нових кандидатів і уважно спостерігати за їхніми діями, відкликаючи недостойних. Тому організуватись всім громадянам варто не для підтримки політиків та їхніх проектів, а для узаконення чіткого механізму відкликання обраних людей будь-якого рівня за дії чи бездіяльність, які мали наслідком руйнування державної влади. Давно треба вважати це важким державним злочином проти інтересів нації. Право визначати державний лад за Конституцією справді належить народові, але його примітивно тлумачать як право визначати форму державного правління: парламентську , президентську, змішану. Насправді це не так – від кожного з нас залежить лад, системність роботи держави. Не можна нікому дозволяти і прощати руйнацію державної машини, яку кожен з нас утримує податками з тяжкої праці. Ця машина повинна за наші податки тихо і безшумно працювати на нас, а не розважати публіку на телевізійних ток-шоу. Харизматичні особи і польові командири мають стати історією якомога швидше і без “самоперезавантаження” на плечі нового покоління українців.
Автор грішить бажанням понаписувати побільше слів. Чим більше слів, тим менше бажання читати. А щодо диктатури, то вона неминуча. Україні не потрібні виважені балакуни-політикани. Україні потрібен диктатор-націоналіст. Політиканів - розстріляти з конфіскацією.
Спасибо за статью. Читая разумные системные выводы по поводу имеющегося хаоса, просто хочется дожить до их претворения. Украина - это наша страна. Мы тут родились и живем не ради страданий во имя безумных идей тех, кто, видимо, даже в школе не очень старательно учился.
Спросите их, чего они хотят? Не для народа, для себя - пусть ответят. Думаю, ничего интересного вожди не придумают.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта