21.03.2009, 13:31

Сільський хлопець з Теклівки проти сільського хлопця з Хоружівки

Не хочеться писати ні доброго, ні поганого, про Володимира Яворівського, того самого, який нещодавно повторив замовну технологію інформаційного «дотискання» чинного президента, щоб той негайно подав у відставку. Як людина, я його розумію – він є партійно-агітаційним штиком БЮТ і мусить виконувати доручення. Інша річ в тому, як він це робить – багатослівно, розлого і з агітаційним запалом типового радянського письменника, який служить… Так, він думає, що служить народові, він повчає народ і любить Україну і українців взагалі. Та чи любить він конкретного українця – брата свого, щоб в такий спосіб підтвердити свою віру?

Згадаймо слова Христа про те, що нема віри в людині, яка не любить брата свого! Великих слів велика сила – це ще не віра, зовсім не віра, а щось протилежне! Чому ми бачимо на всіх теле-шоу Володимира Яворівського, чуємо по радіо Володимира Яворівського і анонімно пишемо сотні вбивчих «коментів» під його текстами і подумки визнаємо – не читали ми жодного твору цього письменника, голови спілки письменників. Тепер стало модно препаровану політичну публіцистику з газет називати літературою. Може тому мені не хочеться своїх останніх 250 одиниць публіцистики робити книжкою і ставати таким членом спілки літераторів. Проте, я знаю людей, які пишуть таку літературу. Письменникові не варто бути політиком. По перше – він втрачає українську віру і починає служити Золотому Тільцю, адже політика є концентрований вираз інтересів економіки, а в Україні – це концентрація інтересів економіки неукраїнської за суттю. По друге – чисті , природжені гуманітарії, є людьми емоцій і нездатні до аналітики, яка для державника необхідна. На прикладі Яворівського ми маємо тисячі слів , сотні заяв на захист української мови і нескінченну балаканину про національну ідею, але досі немає сильної організації і практичного поступу. Про це говорено доволі, але все марно. Ми, українці, чомусь в час відродження державності виносимо на поверхню не системних державників, а партлітераторів, які згубили всеукраїнську справу в образі Винниченка і добивають українську віру словами Яворівського. Йдеться не про словесне добивання українця за слабкість, тобто «недоукраїнськість». Подібні «правдолюбці» стають сміливими лише під чужою сильною рукою і насправді безжально, в екстазі самолюбування толочать перші, несмілі сходи віри українців у власну спроможність і значимість в Україні. Вони навіть не розуміють, що чинять і чим це обернеться для наступних поколінь. Не знаю, може й справді пан Яворівський вірить у власну місію «санітара національного лісу», упень винищуючи слабких і нерішучих українців, яким справді пощастило пробитись у на вищі щаблі влади, зважаючи на те, що і у парламенті справжніх українців негусто. Може він не знає, що морально знищувати українців лише за слабкість ще зарано, адже все українство ще не зміцніло? Невже він, як справедливий і найвищий за чином літератор не відчуває власного підтексту? Чи не втратив він чуття історичного моменту, який саме зараз робить економічно вигідним безкоштовне, переконане, інформаційне кілерство української віри, сподівання українців на те, що президентом України може бути етнічний українець і може бути хоч не дуже успішним для початку, але достойним і завершити своє служіння достойно? Та біда в тому, що саме патріоти-українці не дають українському президентові природно добути строку, не те, що б підтримали такою більшістю, як значиться за паспортами? Тепер, правда, українськість не значиться в паспорті, то декому можна і одноплемінність вважати порожнім звуком. Хоча ні, у світі трохи інакше, але чому бракує віри і братньої любові саме нам? Чому хлопець з Теклівки не повинен розуміти хлопця з Хоружівки і хоч про людське око не топити в багнюці? Хіба годиться українцеві, який волею везіння опинився серед сильних і багатих, зіштовхувати такого ж як сам униз, обзивати невдахою і недоукраїнцем? Недоукраїнці… Чи є хто між нас, живих в цей момент без тавра недоукраїнства? Навіть той, хто вважає себе справжнім, віртуально живе в іншій Україні без такого телебачення, такої преси, без таких «справедливих» літераторів і «національно-компромісних» політиків. Поки нема нормальної України, не буде справжніх українців і навпаки. Але звідки виведуться справжні і сильні українці , коли на хлопця з Хоружівки завджди знайдеться «справедливий термінатор» - хлопець з Текліївки? Це притому, що хлопець з Бердичева ніколи не «опускатиме» хлопця з Одеси.

Володимир Ференц

Автор: Володимир Ференц
Джерело: Портал українця