Вона пройшла повз мене тихотихо, Пронісши ніжний шлейфу аромат. І тут мене спіткало дивне лихо — Кохання зазирнуло у мій сад. Її блакитні очі, часом, сині — З жагою, повною солодкої печалі, Зв’язали погляд мій і я загинув — Душа поринула в ласкаві муки раю. Твій стан тендітний хочу обійняти, Вустами злитися в палкому джерелі. Моє ти серце змусила палати, Здійснилось все, що бачив я вві сні. Та дійсне щастя йде повз мене боком – …Сталь холодить… реальність… автомат… А десь її лунають тихо кроки… Кохання залишає любий сад. березень 1997, Київ
Це написано ще в той час (13 років назад), коли я по-справжньому святкував 8 березня. Кажуть, що часи змінюються. Кажуть, що люди теж, змінюючи свої погляди та принципи. Різні обставини спонукають їх до цього і дуже добре, коли в основі змін лежить внутрішнє переконання, обізнаність зі справою, своєрідний ідейний гарт.
Я не буду зараз говорити про історичні та ідеологічні сторони т.зв. «свята 8 березня». В Інтернеті є доволі матеріалів такого ґатунку. Скажу інше, неправильним є те, що день жінок асоціюється з іменами І. Армад, К. Цеткін, Р. Люксембург, а не Олени Степанів, Софії Галечко чи Марії Бачинської (Донцової), які в той самий час, що і революціонерки-соціал-демократки, започаткували активну діяльність у питаннях зміни ролі жінки, надання їм змоги втілювати свої знання та вміння на благо не лише родини, а й суспільства, держави. До прикладу, українські дівчата не лише на початку 20-го століття у поїздках до скандинавських і центральноєвропейських держав узгоджували засади жіночого руху, а й першими у національних арміях тодішніх учасників Першої світової війни стали зі зброєю до лав частин боронити свої цінності свого народу.
Українцям не пощастило здобути державність після Першої світової війни, нашу землю «розділили поміж ворогів» (за В. Ґренджою-Донським), на наддніпрянській і східній Україні поступово насаджувалися марксистсько-комуністичні цінності, що уможливило культивування таких «свят» як 1 січня, 23 лютого, 8 березня, 1 травня, 7 листопада. Відповідно усувалися зі звичаїв народу релігійні свята, вихолощувалися та спотворювалися історичні національні події, пов’язані з іменами Хмельницького, Мазепи, Шевченка, діячами Центральної Ради та Гетьманату.
Зрозуміло, що у спадок від «об’єднаної» СРСР радянської України ми отримали як традиції, побудовані на ненаціональному ґрунті, так і застороги, спротив усьому, що приносить зміни в переконаннях. Але іншого шляху немає! Ці переконання слід змінювати, і хай це стосується не персонально конкретної людини, а системи, об’єднання, зокрема таких шанувальників поетичного слова, що тут сьогодні зібралися напередодні «дня жінки» та шевченкових днів.
А шлях змін – це всього-на-всього повернення того, що в нас забрали, хай, навіть, і в новому трактуванні.
Вже кілька років я замислювався, як все ж гідно віддати шану Жінці. Безперечно, це слід робити незалежно від якихось дат і подій, а так як до цього закликає Пісня пісень. А дата – вона також має бути, адже життя наше прошите наскрізь символізмом і подіями. У своєму пошуку я відкинув 8 березня, пізніше зрозумів, що день Матері не зможе замінити завтрашню дату з багатьох причин (наприклад, не кожна жінка є матір’ю і не відчуває себе в ролі майбутньої, не кожна жінка, будучи матір’ю, на жаль, відчуває радість від поведінки, ставлення дітей, крім того, чоловіка з жінкою єднають на лише материнсько-синівські стосунки…). З подібних причин були відкинуті і обидва дні закоханих (і католицький, і православний). Інші дати, як-то перший день весни, теж безперспективні. Але одна подія, що відбулася дуже давно, якнайкраще підходить для щорічного справді ГІДНОГО вшанування наших мам, дружин, коханих, співробітниць, однокурсниць і т.п.
Отже, сучасна жінка – впевнена в своїх силах, самодостатня, чарівна, вимоглива. Але колись більшість таких і подібних рис не ототожнювалися з жінкою. Ні, спочатку їй було дано все! І найголовніше – прагнення пізнати правду, потаємне, те, що за межею.
Я бачу як переді мною Розсунулась стіна І там, де зір сягає обрій – Величність і краса,
Там рай первинний сліпить очі, Бо всюди – Саваоф. Там не відділиш дня від ночі І щастя там для двох:
Незмінна радість, плинний спокій, Відкрито сіль Землі, Позбавлене життя пороків. Для нас – в казковім сні.
І що я бачу? Серед саду, Де дерево життя, Не може Жінка дати раду Собі на майбуття,
Вагається, як жити далі, Чи перейти межу? Ось промайнув і слід печалі За будучність чужу.
Однак вже спокою не стане – Відкрити треба все. «Бо – жінка я, й мене ось ранить Межа, табу, «Ні – це!»
Хай буде що, я маю знати Яким є світ для нас!» …І стала Жінка бути Мати …Для нас!
Львів, 7.03.2010
І пізнавши це в Едемському раю, жінка була покарана тяжкими муками під час виношування, народжування та виховання дітей. Про неї у старому завіті повноцінно згадується лише в Соломонових піснях. Але саме з неї, з Жінки починається Новий завіт! Починається Нове життя! Відкривається те потаємне, містичне, яке Жінка шукала в Едемі. Через неї має прийти Христос-Спаситель. 7 квітня – ось день, коли Господь відкрив світові справжнє покликання Жінки.
7 квітня – день, за який Жінку благословляють всі народи, які увірували в Святу Трійцю. На теренах України Пречисту Марію вельми шанували і шанують, тож 7 квітня – це оперте на віру свято Жінки. 7 квітня – це той день, який змусить чоловіків глибше замислитися над духовним світом жінки, а не обмежитися лише квітами та дарунком. 7 квітня – це той день, коли жінка може визнати жінку як рівню собі за покликанням і цінностями, а не статусом і статками. 7 квітня – це новий день нашої (і в кожного – своєї) Жінки. Я за 7 квітня, а Ви?
Володимир Тимчук, автор «Весняних коловоротів»
* Підготовлено для читання «8 поетів на 8 березня» у книгарні «Є» (7.3.2010 р.)
Дмитрук - явище особливе, і добре, що пан Коскін на нього \"вийшов\". Його, фактично, не визнають, а дарма. Я не знаю такого іншого сполучення талантів письменника, журналіста, телеведучого, громадського діяча і вченого-дослідника. Нащадки ще...››› Прихильник| 20.07.2010, 21:28
Мало цього, Друзі, мало. Це знову вибудовування парканів і мурів, а треба натомість \"качати духовне тіло\", тобто так виховувати дітей, щоби їм ця інформація й не могла загрожувати. А це вже дійсно проблема, що її більше характеризує друга частина...››› Максим| 28.06.2010, 09:57
Це те, що зможе спасти Україну. А то вже дійшли до того, що деякі юристи з фашистськими замашкими не можуть визначити слово МОРАЛЬ ТА НЕ БОЯТЬСЯ В ЕФІРІ ПРОГОЛОШУВАТИ СМЕРТЬ НЕКУ. КУДИ ДИВИТЬСЯ ПРОКУРАТУРА?
А як же ТАКІ ЮРИСТИ визначають слово ЗАКОН?ТРЕБА...››› комбат| 24.05.2010, 21:05
Багатослівна ліберальна балаканина. Абзаци - це фашизм.
...››› Вчений науковець| 22.05.2010, 17:46
Новини
Події
Фотогалереї
Поштовий
веб-клієнт
Про
сайт
Електронна пошта