09.03.2010, 22:08
Вісь «Шевченко – Франко»
Шевченківські дні приходять до нас здебільшого у дні Великого Посту. Проте, незалежно від церковних приписів, ці дні завжди є іспитом національного духу. Ми зажурено поринаємо думкою то в минуле, то з надією - в найближчу перспективу. Перше, що приходить на думку з Шевченкового- «…присплять лукаві і в огні…» і Заповіт. Не лише зараз, а три місяці тому, нам годилося б перегорнути пару сторінок Кобзаря, шукати щось навздогад, рятуючи душу від надоїдливої виборчої агітації. Майже ніхто цього не робив, але чимало з нас підсвідомо чули оте: «…присплять лукаві і в огні її окраденою збудять!»
Доля нас вберегла і застерегла, адже більшість з нас майже піддались солодким, любим українцю речам в надії, що хтось за нас і без нас зробить для українців національний рай. Галас безконечних телешоу ледь не заглушив Шевченкове благання про братню любов. Чи є хтось з українців, здібний сподобатись вічно невдоволеним і незгідливим українцям? Завжди прагнемо найкращого героя, а свого брата , що ненароком програв топтати нам не йметься. Час навчитися прощати, якщо справді віримо у Бога. Навчитись прощати тим із нас, хто був найпершим у вищій владі і цим прирік себе на роль мішені, адже ніхто вірдазу не буває сильним. Ми мусимо обрати лідера з між себе, такого як ми. Інакше в непевний час наших українських демократів захоче «об’єднати» досвідчений, харизматичний цинік , щоб ласкою і словом заприсягти й здобути неподільну владу. Без братньої любові омана може нас спіткати будь- коли, у в будь-які святі для українця дні, коли душа відкрита для надії..
Минули вибори і нас минула чаша фарисейства, ніхто вже не дарує дармового європейства, нема кіно про бистроїздний потяг у Європу. Пропало все - кіно скінчилося і трохи жаль, бо вже ніхто словами театрально, майже щиро так не полюбить українців. Жалітись гріх. Нас не приспали й дякувати Богу! Ми знову нація жива, готова домагатись прав і здатна шанувати мову. Ми Українці вільної держави і нам звершити силу Заповіту! У наших душах Мрія-Україна тепер заступить щоденно вільною і сильною, живою, приємною для праці і життя, Українською Державою. Це означає конкретну відповідальність нині сущих, сильних українців, перед «мертвими і живими і ненарожденними». У кожного буде своя міра національної ноші, але важливо щоб ми ніколи не топтали в болото тих, хто не поніс увесь тягар і не зробив усе відразу. Час непростий, бо покоління з безнадійних мрійників духовно переходить до стану українців –громадян. Від Шевченкової України-Мрії до конкретної науки бути українцем, яку тяжко пережив сам і передав нам як важкий інструмент каменяра незабутній Іван Франко. Нашим дітям буде набагато легше, ніж нам, які опинились в часі перемін, коли остаточно формується духовна вісь нації -« від Тараса Шевченка до Івана Франка». Разом з Шевченковим «…і мертвим і живим…» починає напружено звучати новим ритмом сучасного життя –«Кожен думай, що на тобі міліонів стан стоїть і за долю міліонів мусиш дати ти отвіт!» « І мене в сім’ї великій, сім’ї вольній, новій не забудьте пом’янути незлим, тихим словом!»- тихо згадається нам Пророк-провісник Тарас Шевченко. Треба пом’янути, перед тим вигнавши мітингуючи торговців демократією і фарисеїв з Храму Української Душі!
Володимир Ференц
Автор: Володимир Ференц
Джерело: Портал українця