Нам треба говорити діаспорі правду про українську політику і українське життя, яка не завжди буде їм приємною і зрозумілою. Інша річ, чи потрібна вона їй така безжальна і жорстка, що може отруїти їхню мрію-ідилію про далекий рідний край? Будь хто з діаспори при спробі ближче торкнутись української політики і українського суспільства назавжди втратить спокій і змарнує власне життя. Він буде жити українськими виборами, перебуватиме під гіпнозом особливого способу агітації, а дехто почне давати поради щиро і з великої любові до України. На жаль, з віддалі пережитого по різні боки океану ми вже не можемо щось порадити один одному в політиці. Ми можемо порозумітись і возз’єднатись лише на чомусь вищому від політики, що становить основу національної державності як можливої перспективи багатостраждальної України. Пожертвувати власним життям, працюючи в Україні як Джеймс Мейс, не кожен представник діаспори зможе, але цього ніхто не вимагає. Достатньо атмосфери любові між українцями, що опинились в різних світах. Тому, заради Бога, не варто шановній діаспорі перейматись особами української політики. Нам важливе не ставлення вільних українців до Кравчука, Кучми, Лазаренка, Ющенка, Тимошенко чи до Януковича, а незалежна оцінка українського шляху, перших кроків нації, яка ще повинна стати на дорогу національної державності і реальної демократії. Не кажіть нам солодку неправду, називаючи українську політичну систему демократією, не треба! Ми саме зараз варимося в котлі, з якого може постати демократія, а може ні…
Мимовільні фальшиві чи заохочуючи оцінки нашої національної еліти чи похвали на адресу мудрості українського народу можуть мимоволі ввести нас у спокусу чи в оману. Я з великою увагою читав описи щирих українських вражень Аскольда Лозинського, але його відверта агітація за Юлію Тимошенко мене засмутила. Мине час і діаспора відчує себе розчарованою і обманутою, бо вона щиро йшла назустріч черговій ілюзії. До цього прислужились ЗМІ. Чого варті політизовані опуси Тараса Кузьо, який на телешоу представлявся речником діаспори. Завтра ми забудемо пана Кузьо до чергових виборів, але чи зробить діаспора висновок? Він полягає в тому, що наша українська виборча політична епідемія не повинна руйнувати діаспору, яка не має і не може мати проти неї імунітету.. Цього імунітету не має і багато з нас, але ми багато чого розуміємо інтуїтивно, бо маємо досвід життя в СРСР. Діаспора краще від нас знає світову політику, яка паразитує на слабших народах, тому може пробувати захищати чи хоча б застерегти українців від загроз сучасного ХХІ століття.
Час нашого спілкування не повинен марнуватись на дрібне і політичне. Не все, що радить нам світ, в якому живете ви, одномоментно годиться для застосування в Україні. Для прикладу, нам дуже зашкодила ідеологія лібералізації в бізнесі і особливо в культурному та духовному житті. Після жахливої радянської колонізації це було як запрошення виснаженої нації до змагання буші-до з усім світом. Ми програли, впустивши до себе разом з ідеалами демократії і прав людини чимало рафінованих пройдисвітів, які на домагання прав української мови закривають українцям рота правами людини, нищать наш спосіб життя пропагуючи статеві збочення, наркотики, пияцтво серед молоді і тисячі взірців жорстокості з телеекранів, на яких так мало любого українцеві. Саме ідея лібералізації, а не особа Кучми, породила українських олігархів і новітніх компрадорів, які перетворили Україну навіть в імпортера продовольства.
Тим не менше, життя переконало нас в тому, що дружби народів не існує, націоналізм – це сила любові між українцями, а демократія є всього лиш способом жорстокої безособової тиранії, якщо вона проростає не на національному грунті, а на штучному лібералізмі. Така демократія руйнує національні основи держави. Взявши сучасну ліберальну модель демократії, ми одержали систему, незручну для життя і самобутності українця. Не варто діаспорі ламати руки через неочікуваний програш Юлії Тимошенко. Не варто лякатись, що Янукович «віддасть Україну москалям». Радянська гуманітарна частка Росії ніколи з України не виходила. В час глобалізації фізично завойовувати території економічно невигідно. Завойовують мозок українця. Російська мова все більше домінує над українською, про що варто говорити серйозно на рівні світового українства, виставляючи як останній аргумент протистояння інформаційній поразці України принцип особистої відповідальності кожного етнічного українця за мову і віру. Без віри України не буде. А без мови не стане українців.
Ми опинились на останньому рубежі інформаційного самозахисту - на рівні особистості , який може дати другий потужний поштовх українському відродженню, або згасне як хвиля хаотичного безсилого невдоволення. Чим більше забиватимемо українські голови безглуздою політикою замість концентрації на головному, тим менше шансів зробити Україну українською ще при житті цього покоління українців. Стороння особа могла б зробити висновок, що українці втомились від безконечних виборів і не бажають захищати рідну культуру, мову, не здатні мати сильні народні партії. Щорік все менше бажаючих шукати винних на стороні. Тепер у всьому, що твориться в Україні винні українці, в власного вибору чи бездіяльності.
Проте українці не є пропащим народом, бо навіть Америка чи Канада за рік впровадження нашої політичної системи перетворилась би у безпомічний, люмпенізований натовп. А ми живемо, знаходимо вихід з будь-якої складної ситуації . Від діаспори нам важливо почути ли слово на наш захист у відповідь на огульні заяви штатних світових обвинувачувачів України в корупції, порушеннях прав людини, антисемітизмі і нетолерантності , відступі від канонів демократії і в ще сотні гріхах цивілізованого світу. Ми знаємо справжні наміри цих професійних світових контор із затюкування бідних держав. За риторикою так званого цивілізаційного місіонерства неодмінно ховається стара як світ хижа паща універсального колонізатора без імені, національної приналежності і совісті. Наміри ті ж як і в колонізаторів часів Колумба - забрати за безцінь наші ресурси і дорого продати нам залежалий і дешевий товар. Пан Аскольд Лозинський під впливом особистих вражень назвав українське життя «бідною демократією». Це звучить як присуд, бо з бідним політики не зробиш. Ці вибори виявили цікаву тенденцію - 30% виборців не піддались шаленій агітації і фактично не сприйняли політику великого капіталу, не підтримали нікого з двох кандидатів у другому турі. Число вільних українців в Україні неухильно зростає, тому національна державницька політика дозріває в середовищі нації і має шанс встановити порядок, вигідний не тільки багатій частині суспільства. Для таких людей вибір кращого із кількох зол є неприйнятним. До речі, так думав наш Іван Франко і був правий, тому досі незручний навіть для сучасних українців. Ми повинні говорити один одному правду, хоч переповідати милі серцю казочки про європейський цивілізаційний вибір набагато легше. Цивілізаційний вибір – оновлена Україна. Це одномоментно не впаде нам в руки як манна небесна від одного лиш голосування за того, хто гарно обіцяє, майстерно грає партитуру українських сподівань.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта