Володимир Коскін належить до генерації відносно молодих письменників, які увійшли в літературу у нульові роки і заявили про себе сміливою контраверсійною прозою. Жанрово він тяжіє до трилеру («Пекельним колом», «Позбавлені долі», «Королі афер», «Містифікатор»), кожен з яких, сценарно перероблений, міг би перетворитися на захоплюючий гостросюжетний фільм, звісно, за умови діючої кіноіндустрії… Натомість його найсвіжіша книжка-роман «Йоржі атакують!» – це абсолютно несподівана суміш трагікомічних пригод, веселих байок і піднесено-романтичних мисливсько-рибальських історій. Попри те, що «Йоржі…» могли б претендувати на своєрідну енциклопедію полювання і рибалки, роман робить очевидним реальне підґрунтя екологічних катастроф, першими жертвами яких є брати наші менші – звірі і риби. Стає також очевидним і інший аспект книги – це роман-попередження тим, хто бездумно нищить природу. Одними з найважливіших компонентів твору є дотепний стьоб та гумористично-сатирична усепрониклива атмосфера, яка супроводжує карколомні зигзаги сюжету. Сучасна проза Володимира Коскіна вводить його до кола авторів, які сьогодні найгостріше відчувають виклику часу. Нашу розмову з автором ми несподівано розпочали з питань про мову.
В.К.: – Я чудово розумію Василя Шкляра, коли він міг би, але ніколи не переходить на російську у звичайному спілкуванні. Більшість наших письменників переходить на мову сусіда через обставини, а Шкляр – і я тому свідок – у ситуації, коли до нього приїжджають письменники з Москви, з якими він дружить (той же Віктор Єрофєєв) свідомо цього ніколи не робить. Якось я спитав його – чому? Шкляр відповів так: «Володю, найголовнішим для мене є не загубити відчуття мови. Тільки-но я переходжу на російську, я внутрішньо гублю інтонацію, манеру…».
О.Є.: – Мова – це система культурно-етичних координат нації, а перескоків з однієї системи в іншу без втрат практично не буває.
В.К.: – Так. Мова – це ще й імунна система нації і, на мій погляд, абсолютна істина: є мова – є народ, немає мови - немає народу, а відтак – немає культури, політики, економіки. Одна доктор хімічних наук з Одеси мені якось говорила: – Навіщо мені та українська? Я хочу і буду говорити мовою Пушкіна і Буніна. А я кажу: – Ви ж доктор наук, маєте розуміти, що ми економічно так погано живемо, тому що у нас немає мовного «єдіномислія» і це призводить до розпорошення сили нації, до розбрату. Тому й маємо те, що маємо: корупцію, хабарництво, вкрай неефективну економіку. Кожна інтелігентна людина, на мою думку, має володіти двома мовами мінімум, плюс однією, але неспорідненою з рідною. У мовних баталіях адепти державної двомовності апелюють до Канади, мовляв, там комфортно почуваються і англійська, і французька, чи до Швейцарії або до Бельгії, забуваючи, що насправді тиснуть одна на одну якраз споріднені мови. У нас іде шалена асиміляція, ось у мовника-дослідника Святослава Караванського я прочитав про те, скільки зникло у нас первісних слів, оборотів і усталених конструкцій – це жах! Тож намагаюся у моїх текстах, коли про щось йдеться від автора, бути природним, вишуканим, мальовничим, колоритним. У діалогах мова не може бути рафінована, вона є живою, водночас уникаю так званих «вєркосердючкізмів»…
О.Є.: - Якими є архетипи твоїх героїв?
В.К.: – Не просте питання. У кожної нації є пантеон своїх героїв. Сьогодні у нас, вважаю, відсутня система героїв як еталонів світогляду, поведінки. Чому у Великобританії англійська мова має статус героя нації? Чому у нас немає нобелівських лауреатів? Та ж Ліна Костенко поза сумнівами гідна світової відзнаки, але на Заході її твори не перекладають на європейські мови…Мої герої – це плоть від плоті українського духу – як негативні типажі, так і позитивні. Я намагаюсь, щоб у мене діалоги були українські, характери – українські, водичка і землиця – українські. У мене головним архетипом українськості є мова.
О.Є.: – Повернімося до колізій і персонажів роману «Йоржі атакують».
В.К.: – Починаючи роман, я поставив собі за мету – усе має бути максимально природнім: і мова, і мотивація вчинків героїв, і розвиток сюжету, щоб кожен, як той Станіславський, міг собі сказати - вірю чи не вірю. Моя книга – не публіцистична, не фахова на кшталт тих, які документально фіксують факти знищення природи і фауни. Підтекст роману прочитується легко – у нас мисливці і рибалки присутні в усіх сферах суспільного життя, зокрема у парламенті і уряді. Сюжет розвивається дуже динамічно, у кожному розділі є низка подій, подієво зчеплених між собою. Є постійна напруга, але немає хаосу. Мій видавець Михайло Слабошпицький зауважив, що цей роман являє нам колоритних героїв сучасності, що він - як подих свіжого повітря…
О.Є.: – Розкажи про наступну книгу, яку позиціонуєш як «бомбу уповільненої дії»…
В.К.: – Твір називається «Плутяги». Жанрово – кримінально-шахрайський роман. Це, так би мовити, справжня енциклопедія афер, а точніше - енциклопедія шарлатанського життя України. І в цю орбіту у нас втягнуті окремі люди, сім’ї, державні структури, соціум, політикум, тобто усі і усе.
О.Є.: – Яку ти, як автор, ставиш для себе надмету?
В.К.: – У житті є стільки суму, депресії і брутальності, що з цього просто хочеться вибиратися і вибиратися… І не тільки оспівувати найпрекрасніше в людині, а послідовно доводити, що за «розумне, добре, вічне» в собі треба боротися. Доводити, що шлях до прекрасного – це єдиний шлях. А інакше – прірва. По суті в кожній моїй книзі ця думка присутня, хоча прямолінійно не висловлюється. Ця думка є моїм повітрям. Я б сказав, що надметою карколомних випробувань моїх героїв є шлях до світла і доброти.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
