Нашими гостями є Олександр «Фоззі» Сидоренко та Олег «Фагот» Михайлюта, котрі є уособленням гурту «Танок на Майдані Конго». “ТНМК” досі вважають «кращим альтернативним» проектом» в Україні, що понад двадцять років культивує таку, здавалось б, непоєднувану річ як «український хіп-хоп».
Історію «ТНМК» музиканти чітко поділяють на два періоди: до Нашої ери та Наша Ера. Створений 14 червня 1989 року Олександром Сидоренком та Костянтином Жуйковим на основі «народно-пацансько-дворових пісень», гурт мав назву «Новые дома». На початку 90-х він перетворився, власне, у «Танок на Майдані Конго (з огляду на те, що «Площа Конго в Новому Орлеані – місце, яке вважається батьківщиною джазу і брейк-дансу»). Цікаво, що студент консерваторії Олег «Фагот» Михайлюта познайомився з Фоззі 1992 року в казино, де обоє стажувалися у намаганні стати круп'є.
Наша Ера для гурту почалася після епохального фестивалю «Червона Рута-97», де «ТНМК» виборов 1 місце в танцювальній номінації та приз за кращий шлягер фестивалю – «Зроби мені хіп-хоп»
Певно, ідеологією «ТНМК» дотепер є незбориме намагання бути самими собою навіть в умовах деформуючого шоу-бізу. Обох лідерів захищає порядність і обдарованість. Дуже різні, вони виявляють себе у різних напрямах: як вигадники пісень і власних окремих проектів, як шоумени, ведучі телепрограм, а Фоззі навіть як письменник.
Головним їхнім дітищем, звісно, є «Танок на Майдані Конго». Відповідь на запитання, чому гурт має саме таке «нутро», коріниться у способі мислення та морально-естетичних засадах Фоззі і Фагота. Отже, послухаймо їх.
– Ваша творчість і громадянська позиція наводять на думку, що ви сповідуєте екологічний світогляд, який протидіє тому бедламу, що нині набуває жахливих масштабів.
Фоззі: – Вже набув.
– Нещодавно я спілкувався з ученим-екологом, вона сказала, що за підрахунками науковців планета промине точку екологічного балансу через вісімнадцять років. Нормальні люди б’ють на сполох, зокрема, небайдужі митці. Натомість шоу-бізнес обтесує і найпорядніших, запах грошей запаморочує голови. Втім, у будь-якому разі артист має бути прибутковим.
Фоззі: – А хто не мусить бути прибутковим, щоб існувати? Інакше життя спиняється у фізичному сенсі. ЖЕК мусить бути прибутковим, бо інакше всі замерзнуть, потонуть у смітті й помруть.
– Одначе ЖЕК буває прибутковим, а всі мерзнуть і тонуть у смітті...
Фоззі: – Такою є політика кишень деяких керівників. Після мене хоч трава не рости.
Фагот: – Будемо говорити про політику?
– Ліпше про мистецтво.
Фоззі: – У сучасному світі все неймовірно переплелося. Є політика мистецтва і мистецтво політики.
Фагот: – “Украв, випив, до тюрми” – таку політику можна впроваджувати в державі.
А можна країну поховати як державу, перетворити її в чиюсь провінцію-периферію. Мені здається, що нині так і відбувається.
Можна здійснювати політику відновлення України, українського духу, культури. У попередньої правлячої коаліції ніби була така спроба, але вони все профукали, і тепер маємо те, що маємо.
Фоззі: – Хоч Україна могла б розвиватися іншим шляхом. Останнім часом ми кілька разів були в Грузії, кліп знімали. Знову туди збираємося, нам дуже подобаються тамтешні зміни. У Грузії влада дбає про розвиток держави. Не тезами і деклараціями, а чітким планом дій. Там працює закон і від того люди щасливіші й заможніші, є конкретні результати відродження. А у нас занепад тисне з усіх боків.
– Чи є у вас якісь рецепти власної протидії?
Фоззі: – Моїм рецепторам нині важко, забагато подразників, довкола дуже багато такого, що не подобається.
Ми як музиканти намагалися в різні роки чесно співати про те, що нам здавалося важливим і цікавим. Часто наші пісні не були пройняті радістю. З іншого боку, вся українська література і музична творчість від часів кріпацтва на 95 відсотків побудована на якихось трагедіях. Українців, убивали, грабували, катували…
Нині ніби інші часи, та чомусь вони не кращі. Проте ми налаштовані на багатовекторність, хочеться робити щось тепле і позитивне, та пальці мимохіть пишуть і про негатив.
Загалом – це довгий шлях пошуку золотої межі. Іноді ми її перетинаємо, хоча прагнемо бути на ній завжди.
– Нині інформаційно-культурний простір заполонили шоу, шоу, шоу… Чи затишно вам у цій бездумній розважальності?
Фоззі: – Нині такий період історії, не тільки в Україні, скрізь у світі рулять талант-шоу, бо вони збирають аудиторію. Можна їх заперечувати, а можна зробити так, щоб у талант-шоу поруч з іншомовним більшало українського. Тобто це знову таки пошук золотої межі.
Фагот: – Мені здається, що рух може бути тільки у двох напрямках. Або ти перетворюєш дійсність згідно своєму баченню, отже, шалено працюєш. Або до всього по-філософському підходиш, умиротворено. Тобто можна боротися, а можна і не боротися, як казав Джавахарлал Неру, котрий сповідував доктрину неспротиву злу насиллям. Для нас це незрозумілі речі, тому що українців не так багато, як індусів.
Фоззі: – Однак Неру вбили…
Фагот: – Багато кого вбили, і Кадаффі теж. Тут є над чим замислитися. Чому саме вбили Кадаффі? Ніби тому, що тиран, ніби тому, що хотів відмовитися від світової банківської системи і вигнав з країни всі світові корпорації… При тому він мав репутацію людини, котра любила свою країну, намагалася зробити життя саме простих людей якомога кращим.
– Рівень життя у Лівії був такий, про який ми можемо тільки мріяти…
Фагот: – В тому-то і справа. Нам розповідають, що він диктатор сякий-такий, а допомога з безробіття у Лівії було 700 доларів. Кадаффі хотів, повторюю, вийти зі світової банківської системи, послати правителів планети до бісу і за ним хотіли піти ще 15 країн арабського світу. Інформація про це ледь просочується, нас же тримають у невіданні.
– Бо за цим стоїть дуже велика політика.
Фагот: – Причому політика не політиків, а суперкорпорацій, котрі кермують і політиками теж. Саме вони ставлять президентів, а потім за ниточки смикають. Кадаффі не встояв. Правду важко знайти. Можна воювати з цією системою, це буде один напрямок твоєї боротьби зробити щось на краще, або можеш ставитися до того по-філософському: хай правителі світу рвуть і рулять, як хочуть, бо моє тихе життя мені важливіше. Одна старенька німкеня вже п’ятнадцять років не користується грошима. Отримує пенсію, але цілковито віддає її дітям, живе тільки за бартерною системою.
Фоззі: – Сповідує натуральне господарство.
Фагот: – Авжеж. Скажімо, їй треба постригтися, вона йде в перукарню, пропонує: «Я вам приберу, а ви мене пострижете…». Вона вільна, діти її підтримують.
Отже, є два шляхи. Можна повстати як Кадаффі проти системи, або можна як ця німкеня ігнорувати систему.
Фоззі: – Але Кадаффі теж убили
Фагот: – Проте два шляхи все одно існують.
Мені дуже сподобалася ідея нового голлівудського фільму «Час» з Тімберлейком у головній ролі. Нібито все банально, ідея на поверхні лежала, просто її дещо модерново подали. Розрахунки в житті не грошима проводяться, а часом. У кожного на руці є годинник, котрий показує час до смерті. Скажімо, ти знаєш, в тебе є один день чи рік, і згідно цього живеш: хочеш на автобусі проїхати, це тобі коштує п’ять хвилин, хочеш купити склянку кави, це коштує годину життя. Отже, ти розумієш: тобі треба – значить, ти платиш. А є люди, у котрих є реально вічність, вони розуміють, що часу на всіх вистачить, але схема так побудована, що більшість людей мають вмирати. Я тепер розумію паралелі творців фільму. Ми всі знаємо, що дуже багато людей, передусім в Африці, вмирають від голоду. А деякі люди мають набагато більше, ніж їм треба, і вони можуть допомагати, але цього не роблять, бо не вважають за потрібне.
У кожного своє ставлення до системи: хтось бореться, як Кадаффі, хтось – ні, як Джавахарлал Неру. Можна сказати, що Неру так чи інакше переміг, адже Індія стала незалежною. Втім, я в цьому невпевнений, можливо, корпорації все хитро перевернули: нібито Індія – незалежна країна і там все добре, а насправді за сценарієм певних сил – все «як треба».
Китай начеб розвинена країна, рухається вперед семимильними кроками, але всі ми розуміємо, що в умовах колосальної кількості населення там навіть не феодальний устрій, а рабовласницький.
– Казарма...
Фагот: – Гірше. Скажімо, в Україні, особливо на сході у вугільних регіонах (Луганськ, Северодонецьк, Лисичанськ) – феодальний устрій. Ми ж розуміємо: «Яка це демократія? Реально феодальний лад, люди там взагалі не мають ніяких прав». А що казати про Китай та Індію, де населення, перепрошую, як сарани...
Фоззі: – У Китаї півтора мільйони людей гине на виробництві щорічно.
Фагот: – Схема діє незалежно від нас, і ми в ній всі живемо. Або не звертаємо на неї уваги, або намагаємося боротися. Як не крути, кожен з нас фізіологічно приречений на смерть, проте для багатьох є важливим, як він проживе життя.
Та геть песимізм! Кожен вибирає свій шлях, і ми його вибрали. Говоримо і співаємо про гіркі речі, бо розуміємо, що це треба робити.
– Щось всередині натури не дає заспокоїтися...
Фагот: – Авжеж, не дає бути байдужим. Я дуже люблю життя, намагаюсь насолоджуватися його кожною хвилиною. У мене народився син і я хочу, щоб він теж якомога довше насолоджувався життям. І всім іншим дітям бажаю світлого життя. Це змушує боротися за краще в собі і в інших.
– Колись на початку творчого шляху ви продекларували концепцію гурту “Танок на Майдані Конго” – український хіп-хоп. З роками обросли “м’ясом” – іншим жанрами, стилями… Розкажіть про творчі трансформації.
Фоззі: – Можливо, з досвідом додалося музичного цинізму. Звісно, хочеться, щоб його було менше або взагалі не було, але це ідеальна ситуація і вона не здійсненна.
Готуючи до концерту старі пісні, я роздрукував тексти, подивився, подумав: слабенько. А певна кількість людей скаже: раніше ти писав прикольно, а тепер пишеш погано. Мабуть, підсвідомо шукаю простіших шляхів, спираючись на досвід. Колись мені здавалося, що пісня ні про що – це не цікаво. А історія музики засвідчує: популярними стають пісні ні про що, тобто такі, в яких нема сюжетної лінії, а є такий собі набір…
Фагот: – Ефектних фразеологізмів.
Фоззі: – Так. Російський письменник Дмитро Горчев сказав, що перестав писати вірші після того, як зрозумів, що це просто швидкісні шахи: людина з великим обсягом оперативної пам’яті якнайшвидше перебирає слова, які більш-менш підходять під описувану емоційну ситуацію. Отже, вірші – це суто технічне.
– Справжні вірші – неповторний виплеск душі. А Ви, напевно, говорите про створення пісенних текстів, від яких стомилися.
Фоззі: – Либонь. Не можливо повернутися в минуле й писати так, як п’ять-десять років тому, так само неможливо прорахувати успішний текст. Хоча, мабуть, є люди, котрі вміють прораховувати і працювати, як конвеєр. Певно, вони перебувають вже на іншому рівні, ніж я, на іншому метро їздять.
– Та чи не є оманою думка, що тільки красиві пісенні «фразеологізми» стають популярними? Мені здається (згадаймо Стінга або Андрія Макаревич), що у пам’яті людей залишаються передусім пісні з яскравою думкою або навіть з сюжетною основою. Бо пісня – це певна історія. А ви кажете, що пісні ні про що стають популярними. Можливо, помиляєтеся?
Фоззі: – А Yesterday Маккартні?
– В ній упіймано настрій. Знаєте, є картина, як фотографія, а є картина --живопис-настрій, коли хочеш опинитися в середині змісту. Так і пісня.
Фагот: – Бувають такі фотографії, що хочеш опинитися в зображуваному.
– Значить це вже художнє явище, мистецькій твір, а не просто відбиток дійсності.
Фагот: – Фоззі, як людина, котра намагається все аналізувати, говорить з огляду на влучну пісенну формулу. Хоча, можливо, формула тільки одна: влучив у заповітний настрій людей чи ні. Якщо влучив, пісня стає хітом. Скажімо, так сталося з Yesterday Маккартні, в основі якої неймовірно гарна музика.
Пісня справді може бути ні про що, але наявність геніальної мелодії все рятує. Eagles – гурт однієї пісні «Отель Каліфорнія». Хоч кого запитай, ніхто не в змозі пригадати з Eagles ще щось. Зрозуміло, що багато людей взагалі не здатні пригадати жодної пісні, але я не про те.
У кожного своє щастя. Хтось однією піснею чіпляє колосальну кількість людей. Хтось декількома піснями чіпляє менше людей. Стандартної схеми немає. Є тільки натяки: так, так, так зробити. Ми використовуємо всю світову музичну скарбничку, різні жанри, але вибірково, ми ж не безхребетні, не втрачаємо хіп-хопівського лиця.
До речі, Фоззі має на увазі також те, що пісні ні про що нав’язуються відповідним менеджментом. Творці пісеньок налаштовуються на хвилю невибагливої більшості і клепають те, що влазить в певні рамки, настругані шоу-бізнесом. Проте іноді народжується щось яскраве, неординарне і розриває штампи. Так з’явився Курт Кобейн (німецький гурт «Нірвана»). В період, коли все було прилизане, гламурне, глем-рокове, вибухнув бунтівний хлопець. Ми теж намагаємося розривати шаблони і нести свіже емоційне наповнення.
– Музична складова «ТНМК»... Ви використовуєте цікаві інструменти, зокрема й екзотичні духові та ударні, свіжий приклад – співпраця з грузинськими музикантами. Розкажіть про суть пошуків. Якими шляхами йдете?
Фагот: – Шляхів немає. Намагаємося їх винаходити по ходу справи. З’являється якась музична думка чи ідея, починаємо її втілювати у життя, шукати форму. І щось народжується.
З грузинськими музикантами вийшло так. Наша спільна подруга Настя Дрізо, котра закохалася в творчість гурту "Мгзавреби", зателефонувала мені і сказала: «Олеже, я впевнена, ви зобов’язані зробити щось спільне». Я відповів: «Добре, молодець, що ми зобов’язані».
Зустрілися, послухали, з того все розпочалося. Минув рік, поки врешті зрослося. До моменту особистого знайомства з хлопцями я не бачив, в якому напрямі ми можемо зробити дует. Але спільні енергетичні потоки й привнесена ідея нас об’єднали.
Бува, самому щось спаде на думку, як, скажімо, у випадку з піснею «Проїхали». На репетиції ми зрозуміли, що у певному місці треба зіграти маленьку тему. Але як саме? Мені прийшло в голову використати вірменський дудук, який і надав пісні непередбачуваний колорит.
Рецептів-схем немає, постійно шукаємо. Певно, в цьому і є «фішка» життя.
– Досі згадують альянс «ТНМК» з Ніною Матвієнко. Вона вельми популярна, але стоїть особняком, бо нетипова. І ви нетипові. Творчі альянси нетипових артистів часто приводять до цікавих результатів. На жаль, часто нема продовження.
Фагот: – Так складається. Виникла ідея – і ми створили пісню. Потім виникали інші задуми: Ніна Митрофанівна пропонувала своє, ми – своє. Але якщо не бачиш цілісного образу, ліпше не ламати списи. Ми, напевно, не з тих людей, котрі роблять щось про всяк випадок, а потім дивляться, що з того вийде. Намагаємося робити те, в чому на сто відсотків впевнені.
У нас є спільні пісні з Софією Ротару, з «ВІАгрою». Хоч виходили хороші треки, це не означає, що ми повинні робити спільні альбоми.
Фоззі: – До речі, у нас дуетів, багато, десь до 25.
Фагот: – Має сформуватися гарна ідея. Тоді, думаю, і з Ніною Матвієнко, якщо вона не відмовиться, знову зробимо щось вартісне. Пауза не означає, що ми забули знайомство чи у нас погіршились стосунки. Ні, взаємини чудові, завжди раді бачитися. Ми тішилися за Тоню Матвієнко, яка брала участь у конкурсі «Голос країни».
– Колись я спілкувався з молодим Фоззі. Він був досить обережний у висловах і оцінках, побоюючись, певно, нашкодити кар’єрі, яка тільки-но розкручувалась. А за нинішнього статусу чи дозволяєте ви собі бути відвертими на рівні «з шашками наголо»?
Фагот: – Гадаю, що рівень нашої відвертості є граничний.
Фоззі: – Я б сказав, градус відвертості.
Фагот: – З роками ми навчилися правильніше формулювати думки. За наявності аргументації рівень відвертості, отже, оцінки, стають гострішими.
Наші влучання стають точковими, вони розраховані на людей розумних. Колись, років 10-15 тому, я міг гуркнути: цей поганий, той хороший. Тепер так не скажу і не напишу, тому що розумію: я не остання інстанція, не суддя, тим паче продажний. У мене є своя думка і своє ставлення, я їх доношу, але не вивергаю вердикти і не вішаю ярлики. Розумні люди все розуміють, часто і поміж рядочками.
– З Наталею Могилевською помирилися?
Фагот: – Так, вже давно.
– Нині всі відчувають і розуміють небезпеку телебачення. Тільки надто лінивий і цинічний не критикує телемонстра, який руйнує мораль, психіку і наше майбутнє. А ви доволі щільно співпрацюєте з ТБ. Як до нього ставитеся?
Фагот: – Я чотири роки тому вимкнув антену, і мій домашній телевізор працює як монітор для перегляду DVD. Втім, я вдома з’являюся не так часто, щоб взагалі дивитися “ящик”. Проте розумію, що моя професія так чи інакше залежить від телебаченням, ми співпрацюємо.
Вважаю, що сам винахід – телебачення – геніальний. Проте з телевізора зробили рупор сатани. Керівник телеканалу має бути високорозвиненою людиною, передусім морально, щоб розуміти, які важелі впливу на людей в його руках. Дивлячись на те, що нині миготить на екранах, я розумію, що слово “рейтинг” змушує свідомо і підсвідомо телевласників діяти за принципом «сатана там бравит бал, люди гибнут за металл».
Це стандартні речі, які всі знають, явище було і буде. Боротися з ТБ, мабуть, нема сенсу, радше треба по-філософському до нього ставитися: не подобається – вимикай. Якщо ж нас звуть в телевізор, ми йдемо.
Керманичам телеканалів хотів би нагадати, що використовувати потужний ресурс ТБ треба з огляду на те, що його дивляться не тільки нерозумні люди, а й розумні теж. Я не рвуся телебаченням керувати, мені дуже хочеться, щоб ним керували хороші, свідомі, фахові люди. Але хоч як крути: «Мафію можна перемогти, тільки її очоливши».
– Я бачив, що Фагот дотичний до мистецько-мандрівних проектів. Удвох ви вели передачу про розіграші. Фоззі, певно, любить футбол, розбирається в ньому, тому і з’явився у проекті «Третій тайм».
Фоззі: – Це вже, по-перше, у минулому. По-друге, я випадково потрапив на кастинг передачі “Третій тайм”, бо йшов на зовсім інше пробуватися. Щось розповів і теледіячі ICTV зненацька зрозуміли, що можуть використовувати мене як людину, котра казатиме якісь емоційні дурниці про футбол. Спробували вдруге, втретє, вчетверте, і дійшло до того, що передача виходила понад півтора року. На жаль, закрили, весела була, отримала навіть звання найкращої спортивної програми минулого року.
– «Танок на майдані Конго» асоціюється з двома людьми – з вами. А хто ще є в команді?
Фагот: – У березні сталася заміна у складі гурту, бо клавішник Олексій Саранчин остаточно пішов у джаз. Тепер пробуємо з новим прикольним хлопцем Олександром Шиманським, пристрілюємося одне до одного. А загалом склад гурту не мінявся більше десяти років. Мені здається, це теж є досягненням усіх учасників колективу, а не тільки наша з Фоззі заслуга.
Нас семеро, але не може бути сім лідерів чи сім голів зборів. Так чи інакше має бути спікер від гурту, у нас, так сталося, є два спікера. Історії багатьох ансамблів показують, що спікерів може бути максимум двоє, скажімо, в U2 це Боно і Едж, в Depeche Mode – Мартін і Дейв.
Мати більше спікерів від навіть дуже талановитого складу не доцільно, не тому що решта музикантів не вміють говорити або не варті того. Публіці простіше сприймати один голос гурту, а йому легше доносити одну лінію.
– Наявність двох лідерів у колективі (як і в сім’ї) завжди породжує напругу.
Фагот: – Звісно, сваримося.
– А у підсумку треба якось миритися. Бо лідери – це стрижень команди, члени якої можуть майже безболісно змінюватися. Був Віктор Цой – був гурт «Кіно». Відійде Шевчук – не стане «ДДТ». Який може бути без Вакарчука «Океан Ельзи»? А «ТНМК» – без Фоззі і Фагота?
Фагот: – Фоззі колись говорив, що піде з гурту тільки ногами вперед. Я думаю, він не змінив позиції. «Танок» його дітище. Я прийшов набагато пізніше, тому, мені здається, якщо Фоззі десь зникне, «Танка» точно не буде. Якщо я десь зникну, то «Танок», може, і лишиться, але буде зовсім іншим.
– Різні особистості й світогляди… Що зазвичай буває причиною непорозумінь чи сварок?
Фагот: – Будь-що. Найпростіша річ – поганий настрій, і не тільки мій і Фоззі, а будь-кого з гурту. Може цілком зіпсуватися вся репетиція. А може бути і навпаки – хтось один нормалізує, тонізую всіх і колектив налаштується на робочий процес. По різному буває.
Фоззі: – На репетиції може виникнути відчуття, що весь наробіток – “вафлі”, а тут – бац – хтось зіграє якусь музичну послідовність і починає з’являтися щось цікаве. Чистої води шаманство.
– У вас різні іміджеві образи. У Фагота образ денді, а у Фоззі – образ простого хлопця з підворіття.
Фоззі: – Колись одна розумна людина мені сказала, що, з огляду на програмування, я з в’язаною шапочкою промахнувся, тому що це – ознака бідності. Негри вдягали шапочки, а багаті люди – циліндри. Я відказав: «Ну що ж, тепер знатиму».
– А я сприймаю вбрання Фоззі як стан душі: от ви такий, розхристаний, вільний...
Фагот: – Над нашими образами ніхто ніколи не працював, нас не спрямовували. Не було продюсера, іміджмейкера чи стиліста, котрий би нам розказував, як одягатися і що співати. Може, це і погано, може, якби якась розумна людина на початку нашої музичної кар’єри нам казала: «Зробіть так, так», усе було б набагато легше і швидше. Проте я ніколи не жаліюся, що сталося так, як сталося. Ми донині робимо все самі: музику і тексти пишемо, аранжування робимо, записуємо треки, кліпи знімаємо…
Це стовідсотково наш продукт, ми не гурт, зроблений якимось продюсером. Ми самі себе зробили, і так намагаємося далі йти, дихаємо, як нам хочеться, а не так, як хтось диктує. Творчо для нас це нібито добре, а з погляду більш правильного менеджменту й капіталізації артиста – погано. Проте це наш шлях, можливо, за інших умов ми були б спотворені.
– Уявімо, що до вас підходить дитина або чужоземець чи навіть інопланетянин і запитує: «Що таке «Танок на Майдані Конго»?
Фагот: – Це постійний безупинний пошук самого себе. Текстово, музично, ідеологічно, духовно.
Фоззі: – Сподіватимемося, що дитина буде старша від восьмикласників. Я минулого тижня мучив одного професора: він мені пояснював, що таке інтеграл. Я зрозумів, що ми – інтеграл.
Фагот: – Прикольно, я не знаю, що таке інтеграл.
Фоззі: – Це така гнучка функція, за якою вираховується щось важливе, величне. Професор пояснив просто. На небесному овиді є певна кількість хмар, в кожній стільки-то дощу. За допомогою інтегралу можна вирахувати, скільки дощу сумарно випаде з цих хмар попри настрій синоптиків. «Танок на майдані Конго» – це інтеграл, який ми удосконалюємо, аби вирахувати небо.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
