Аналізуючи розвиток так званої вільної ринкової економіки від перших кооперативів до бізнесу олігархів, можна лиш подивуватися, як це могло статись з Україною. Адже з самого початку на базі «соцвласності» завдяки приватній ініціативі українців був започаткований кооперативний рух і самокредитування малого бізнесу з допомогою кредитних спілок. Саме цей шлях давав максимум свободи і можливостей для приватної ініціативи.
Розвиваючись і нагромаджуючи народний інвестиційний капітал, приватна справа неодмінно породила б потужного і живучого власного виробника, який мав досить простору на внутрішньому ринку, отже і захищав би внутрішній ринок держави. За умови тотального обліку одержаних в національну власність підприємств, держава могла не тільки знайти їм ринок збуту всередині держави, але й наростити експорт в Європу.
Орієнтація на російський ринок була вкрай помилковою, адже це радикально загальмувало процес саморегулювання українського шматка радянської економіки , а відновлення так званих економічних зв’язків в тих реаліях могло відбуватись тільки із надвеликим елементом корупції і звісно ж, колонізації. Фактично початок корупції було закладено саме в час відновлення співпраці з Росією і тут є безліч прикладів, взятих з життя наших «нафтових» і «газових» королів та принцес. Співпраця з Європою диктувала дещо інші стандарти - там корупція теж є, але виглядає непомітною, існує в рамках пристойності і не може посягати на безпеку держави.
Корупція російського взірця – без правил, а посягання на економічну свободу колишніх «підданих Москви» і є її головним правилом. Саме ця властивість нових, відновлених економічних стосунків звільнених держав СНД з Москвою виявилась непереборною спокусою для великого світового капіталу і водночас потужним прискорювачем глобалізаційних процесів. Нам вони «допомогли». Образно кажучи, голодний світовий капітал перетравив пострадянський економічний простір завдяки особливій російській корупції та з допомогою оригінального експорту олігархії. В чому ж суть?
Ще з радянських підручників ми знаємо Америку як батьківщину і вотчину світової олігархії. І так воно насправді є. Як відверто висловився нобелівський лауреат з економіки Пол Кругман: «В Америці демократія існує на папері, а на практиці це олігархія. Це справді так. І всі рішення приймаються виключно згідно цієї правди і реальності. Єдина різниця – це в якій мірі олігархія вмішується в процес демократії» Насправді для американців їхня олігархія не є поганою. Вона знає міру зажерливості і не руйнує державу, звідки походить.
Традиційна Європа теж керується дуже багатими людьми, але дуже ретельно маскує фактичне правління олігархів. Європейські держави до того ж захищені від пустощів олігархів історичною державницькою народною традицією. Тому там олігархи зобов’язані підтримувати порядок, який дбає про людину. Америка ж є державою, якою правлять олігархи дещо іншого типу. Вони мають весь інтерес у світі. Їх більше цікавить світовий ринок, ніж справи власної держави. Відносно високий рівень життя населення території осідку вони забезпечують лише для того, щоб мати спокій, щоб це не заважало їхній світовій грі і щоб американці мимоволі ставали безоплатними посібниками їхньої гри в глобалізацію.
Американський і «примкнувший» глобалізований капітал не шкодить в державах-осідках, а промишляє експортом специфічної олігархії в країни нової демократії. За суттю це такий собі, гарно упакований троянський кінь глобалізації. Експорт і вигул цих коней на чужих землях – це захоплююча азартна гра для зверхбагатих, які люблять заборонене задоволення – покермувати собі світом. Це доволі азартна гра і до чого вона призводить, видно за наслідками усе зростаючих економічних катаклізмів, явно штучного походження. Про гуманітарну деградацію людства ніхто й не згадує – просто неймовірні і загрозливі втрати для цієї цивілізації, що можуть покласти їй край. Безумовно, експорт олігархії для українців відбувався в найлегший спосіб за напрямами колишніх векторів впливу, тобто через Росію. Тому Росія є основним провідником і теж жертвою штучно прискореної глобалістичної трансформації. Її акції як «зверхдержави на глиняних ногах» цінні доти, поки вона виконує цю виснажливу роль провідника експорту олігархії.
Дехто з великих діячів північного сусіда вже розуміє суть проблеми, тому намагається контролювати олігархію України і через неї управляти нашим суспільством для власної вигоди. Тут згодились всі засоби інформаційного впливу включно з проектом «рускій мір» і російським православ’ям. Тиск тільки наростатиме. Інакше Росія не зможе, при такому обширі території за такий короткий час «дорости» до рівня реального стандарту зверхдержави.
Існує Москва як американський стандарт життя російських олігархів і є безконечна глибинка, яка потребує постійного підживлення і прискорення з допомогою ресурсів таких територій як Україна, просто кажучи – сфер впливу. Саме тому «наші» олігархи, хоч вони плоть від плоті російські, ніколи по-серйозному не домовляться про чесну ринкову співпрацю з олігархами російськими. Розвиток так званої газової суперечки доводить цю закономірність - як би формально не сперечались для публіки Азаров з Міллером, закінчилось тим, що умови договору, укладеного за законами експорту олігархії, мусять виконуватись залізно. При цьому жодних сентиментів і ворожості до українців!
Якщо Росія перестане економічно визискувати Україну, вона швидко втратить і без того умовний статус зверх держави, відтак буде по-справжньому колонізована сильнішими гравцями світу, залишаючись на острові Московської області із своїм Кремлем. Тому не варто ображатись на Росію – вона інакше не може. Водночас Росія і Україна є в певному сенсі однаковими жертвами експорту олігархії. Виплутатись з цього замкненого кола можна тільки одним способом – вирішити проблему «українських олігархів», тобто їх натуралізувати.
Знищити їх неможливо, адже вони підпираються таким же глобальним олігархічним світом, який нам цього зробити не дасть, адже саме вони є провідниками глобалізації, жаль що не в наших інтересах. В нас немає іншого способу врятуватись, як змусити олігархію працювати на національні інтереси. А для цього треба знати хто вони є насправді, якому Золотому Тільцю поклоняються і хто їхній батько. Невже можна повірити, що без сторонньої допомоги прості махінатори планової економіки епохи соцреалізму раптом навчилися користуватись офшорами, засновувати банки, робити під хитру приватизацію обвал гіперінфляції , купувати теле-канали і партії. Олігархи ж не виросли на нашій землі плоть від плоті української економіки, отже вони експортовані з іншої фінансової планети.
Природним шляхом українська економіка повинна була пройти шлях кооперації і кредитових спілок, розбудови за рахунок внутрішнього інвестора конкурентоспроможних підприємств і структур, і аж потім, як результат високої конкурентоспроможності держави, виникли б питомо українські олігархічні об’єднання (корпорації). Готувати кругову фінансову оборону все одно доведеться, адже світом поширюються чутки: «Рятуйся, хто може!!!». Черговий Давос збирається під неофіційний діагноз олігархам всього світу – реальний світовий дефолт. Кажуть, що на покриття всіх накопичених лихварських боргів потрібно 7,5 річних ВВП планети. Капіталові пора організовувати «Операцію «Ы», але смішно від того нам не буде. Розраховують, що за все заплатять найбідніші - хто останніми заощадженнями, а хто і спартаченим життям.
«Наші» олігархи почнуть метушитися вже після виборів, адже їхнє свято демократії – це хоч якась гарантія зберегтися з мінімальними втратами підчас нового витка кризи. Вони ще не наші, але і нікому вже не потрібні у світі, який їх породив. Прибуток з експорту олігархії в Україну надходить куди слід, а ці обважнілі випадкові товстосуми – розхідний матеріал, який здуру тягне скажений віз глобалізації і потім устеляє собою дорогу в нікуди. Щоб врятуватись, для нас важливо вирвати з рук їхньої влади справжню свободу підприємництва. Якщо нам це вдасться, українці не тільки перебудуть кризу, навчаться добре господарювати, але й утруть ніс гоноровій Європі, яка необачно запровадила в себе подобу економічного колгоспу.
Ми люди досвідчені і живучі, багато чого пережили в СРСР, яке тепер у вигляді трагі-фарсу відбувається зі світом. За словами Пола Кругмана людський чинник завжди породжуватиме кризи, тому вільна економіка - це блеф, міф, який розвалиться без контролю з боку держави і суспільства. Тому для нас ще нічого не втрачено, якщо знайдемо спосіб взяти собі економічну свободу і припинимо годувати олігархів з бюджету. Хто не втече на край світа, бо офшори не вічні, хай працюють на благо нації, стають українцями, себто натуралізуються! І ніякого гламуру напоказ і гри в погану політику!
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта