27 квітня і 11 травня під стінами Верховної Ради мене вразила величезна кількість прапорів політичних партій та блоків: БЮТ, УНП, Руху, «Нашої України», Арсенія Яценюка, В’ячеслава Кириленка, Анатолія Гриценка тощо. І лише деінде можна було побачити Державний прапор України.
Це надзвичайно поганий симптом. Лідери опозиції так і не зрозуміли, що сталося в країні. Вони і далі діють так, ніби в державі зберігаються парламентська демократія і якась українська влада, й тому можна боротися за сепаратні партійні перемоги. Насправді вже немає парламентської демократії та елементарно національного керівництва. Опозиція не зрозуміла, що їй сьогодні доведеться боротися не просто з Партією регіонів, яка сама по собі є специфічним соціально-політичним утворенням, а з малоросійською філією «Єдіної Росії», з місцевим відгалуженням влади Російської Федерації.
В Україні змінилося геть усе. Порівняно з тим, що ми маємо сьогодні, Леонід Кучма – це великий демократ і палкий український патріот. Ситуація дуже швидко погіршуватиметься (як кажуть у Москві, щоб не дати «нацикам», себто свідомим українцям, опритомніти й зорієнтуватися). Опозиція має у стислі терміни тверезо осмислити те, що сталося. Але хто осмислюватиме? Може, ті, хто демонстрував інтелектуальну зверхність і снобізм у цілковитому відриві від реалій України? На жаль, у нас обмаль нормальних людей: як не комплекс меншовартості, то манія величності…
Що більше спостерігаю дії опозиції, то більше переконуюся: вони ще нічого не збагнули, вони не зрозуміли, що «Ваймарська Україна» закінчилася, що їм тепер доведеться протистояти вже не тільки місцевій п’ятій колоні, а об’єднаним малоросійсько-московським силам. Вони ще наївно розраховують, що з ними гратимуть (хоч і не дуже чесно) в шахи. Готуватися до протистояння треба, забувши про дитячі надії на вибори 2012 і 2015 років. Їх може просто не бути. Або вони будуть без опозиції, або в ролі опозиції виступлять зовсім інші сили, виготовлені та тій самій політичній «кухні», що й Партія регіонів.
Про що свідчать строкатість опозиційних партійних прапорів? Про абсолютну політичну короткозорість. Про невиправдані очікування законної політичної боротьби. Про неподоланність внутрішніх чвар. Про егоїстичні плани випередити на виборах інших опозиціонерів, інших їхніх лідерів. Такими «згуртованими» лавами краще не вирушати в похід. Купки людей, що стояли кожна біля свого партійного прапора, дуже нагадували давньоруські воїнські загони в битвах на річках Каялі й Калці, котрі також стояли кожен навколо свого князя і навколо своєї окремої київської, чернігівської, переяславської, новгород-сіверської тощо корогви. Результати цих битв відомі. Виникає питання: то що, лідери опозиції стоять кожен за свою вузькопартійну чи за загальнонаціональну справу?
До вузькопартійного можна буде повернутися після реставрації в Україні демократії і державного суверенітету, в окупованій державі не місце міжпартійним взаємопоборюванням. Тому до остаточної перемоги на всіх мітингах і демонстраціях має бути тільки один прапор – Державний прапор України. Щоб знову не влаштовували прикрого українського атракціону – бою розчепіреними пальцями. Його наслідки завжди кепські. Для перемоги потрібен міцний кулак – фізичний, організаційний, ідеологічний. Ставка величезна – бути чи не бути Україні як державі й нації. Тому до кращих часів усі партійні прапори треба сховати якнайдалі. А лідери, якщо вони справді є українськими патріотами, мають забути до тих часів про особисті амбіції.
Боротьба сама здійснить сепарацію «чистих» і «нечистих». Пройдисвіти й кар’єристи не витримають важких випробувань і спокус зради. Кожен покаже своє справжнє обличчя. Йдеться про необхідність тотального переформатування опозиції. Минули ті часи, коли вона існувала в ім’я «перетягування каната» у парламенті. Тепер її завдання – очолювати масовий всенародний протестний рух за порятунок України, яку сьогодні відкрито й цинічно нищать. Це значно важче, ніж бути «паркетними» опозиціонерами. А життя вимагає стати опозиціонерами - фронтовиками. Однак усі заклики до єдності опозиції зовсім не означають примирення з тими силами в її середині, що об’єктивно виконують провокаційні функції, вносять розбрат і сприяють відкриттю внутрішніх фронтів.
Саме такою є сьогодні діяльність президента-банкрута Віктора Ющенка та його «камарильї». Треба нарешті знайти в собі мужність сказати правду про цього діяча, який так пишався тим, що «демократично» передав владу антиукраїнським силам, а сьогодні й далі розпалює неприязнь та недовіру між опозиціонерами. Ющенко та єдність дій – речі несумісні. Що швидше він покине українську політику, то краще буде для України. Ще одного Юрася Хмельницького наша країна не витримає.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
27 квітня і 11 травня під стінами Верховної Ради мене вразила величезна кількість прапорів політичних партій та блоків: БЮТ, УНП, Руху, «Нашої України», Арсенія Яценюка, В’ячеслава Кириленка, Анатолія Гриценка тощо. І лише деінде можна було побачити Державний прапор України.