Давно назріла криза радянської суспільно-економічної системи, неухильне наближення котрої ретельно приховувалося політичним керівництвом СРСР, була, усе ж таки, невільно викликана новою генеральною лінією партії під назвою «перебудова». Задумана як засіб для оздоровлення нерухомого в партійних тисках суспільства і значного підвищення ефективності управління народним господарством країни, котре призвело до критичного рівня застійних явищ у виробництві й економіці в цілому, перебудова виявилася беззмістовним заходом, що обмежився порожніми закликами до гласності й нового мислення. В результаті відносно спокійний перебіг процесу гниття і розкладення радянського суспільства був змінений різким його загостренням, яке виключило можливість впливу партійного керівництва на подальший розвиток суспільно-економічних процесів. Одночасно розтануло без сліду згуртоване однодумтсво радянських вчених економістів, що досі були переконаними прибічниками соцреалізму в економіці. Можна було б подумати, що всі вони визначили свої сьогоднішні погляди на основі глибокодумних наукових висновків. Утриматися від такого припущення слід, зважаючи на те, з якою злобою вони кидаються одне в одного важкими ідеологічними кругляками, підкоривши свою діяльність корисливим інтересам тих чи інших безпринципних політиканів. Хоча деякі з них усе ще блукають у пошуках вищої справедливості, намагаючись переділити неподільне, значна більшість, безпомилково відчуваючи власну вигоду, послужливо віддала колишніх радянських працівників у відкуп новоявленим нуворишам. З гідним кращого застосунку завзяттям вони підносять загальнолюдські цінності, презентовані їм у вигляді переповнених прилавків тамтешніх супермаркетів. Їх ніскільки не бентежить та обставина, що ще зовсім недавно всі вони догідливо, стрійним хором й наперебій, квапилися обґрунтовувати заднім числом будь-які некомпетентні історичні рішення вищого політичного керівництва у народно-господарчій сфері.
Політика завжди там, де відбуваються зіткнення людських інтересів, котрі безсильна розрішити будь-яка природнича наука, бо навіть найбільш фундаментальна з них вивчає не більше, ніж зіткнення матеріальних об’єктів. З’ясувати можливість прийнятного рішення численних протиріч у людському суспільстві повинна була б така суспільна наука, як політична економія, однак введення в псевдонауковий оберт Короткого курсу пролетарської політекономії надовго призупинило її власний розвиток.
Вочевидь, незначна ефективність радянської суспільно-економічної системи є наслідком ствердження у країні першої перемоги соціалізму неякісних економічних відносин. Причиною тому можуть бути дві обставини: або економічна теорія Маркса є викривленим відображенням основних закономірностей суспільного буття, або ж має місце неправильне її тлумачення і відповідне практичне застосування.
Перед тим, як взятися за вирішальне випробовування догматів комуністичної віри, звернемося до соціалістичної ідеї, яка є одним із численних проявів гуманізму, котрий, у свою чергу, являє собою галузь людської думки, яка виникла на основі довгочасного спостереження несправедливості в людському суспільстві. Соціалістична ідея отримала своє обґрунтування і розвиток у теоретичних працях і практичних соціальних експериментах основоположників і послідовників утопічного соціалізму. Але й до соціалістів були люди, які вважали за необхідне, аби члени суспільства, які мали занадто багато, поділилися частиною свого надмірного багатства з тими, хто й зовсім нічого не має. Однак такий перерозподіл, хоч і далеко не в достатній мірі, вже здійснювався окремими членами суспільства у формі подаяння милостині сидячим на паперті, наприклад, або інших індивідуальних актів благодійності. Першим досягненням у процесі розвитку соціалістичної ідеї виявилась думка про необхідність участі в допомозі нужденним всім, достатньо для того багатим. Наступний крок у цьому напрямку зробили соціалісти-утопісти, які вимагали, вже від капіталістів, не тільки обов’язковості участі, але й забезпечення, вже робітникам, визначені людські умови існування. Якщо обов’язковість разом із необхідністю виражалися ними в умовному способі, то соціал-демократи надали їм категоричну форму, твердо й недвозначно заявивши про те, що виконання висунутих ними вимог не повинно залежати від бажання і настрою капіталістів.
Тобто, теоретичний і практичний розвиток соціалістичної ідеї відбувався в напрямку організованого вдосконалення, самовільно виниклої на визначеному етапі майнового розшарування людського суспільства, добровільної благо чинності. Однак загальна економічна рівність, передусім, до котрого прагнули соціалісти, завідомо не могло влаштувати значну і найбільш могутню частину суспільства. Капіталісти не дуже квапилися слідувати наполегливим закликам соціалістів, маючи власне, більш відповідне до їх корисливих інтересів, уявлення про гідні умови існування робочих. Не маючи ніяких ілюзій щодо можливості отримати в найближчому майбутньому згоду капіталістів виконати висунутих вимог, найбільш наполегливі із соціалістів висунули комуністичну ідею, яка являє собою спробу подолати помітну вже тоді недостатність ідеї соціалістичної. Ця недостатність спантеличила колись одного з найвідоміших соціалістів-утопістів свого часу, ким був Оуен. Після чергового соціального експерименту він, на свій жаль, виявив, що робочі, що брали участь у його задумі, незважаючи ні на що, залишалися його рабами.
В відповідності до комуністичної ідеї, експлуатовані й пригнічені, позбавившись невідомим, правда, способом від своїх гнобителів, самостійно побудують суспільство загального благополуччя. Висунення комуністичної ідеї свідчило про те, що на цей раз соціалісти одними милостивими увіщуваннями не обмежаться, що й було підтверджено подальшим ходом подій. Такий завідомо неприйнятний для капіталістів поворот обумовив переростання глухого неприйняття ними соціалістичної ідеї й неприхованої неприязні до соціал-демократії у відкриту ненависть до ідеї комуністичної і неперебутню ворожнечу з усіма її послідовниками, котрі не забарилися відповісти зі свого боку повною взаємністю. Незважаючи ні на що, для всіх попередників Маркса необхідність усунення капіталістів виявилася неможливою до розв’язання задачею. Здебільшого послідовники комуністичної ідеї обмежувалися гнівним викриттям численних пороків сучасного їм капіталістичного суспільства або описами умоглядних побудов вільних від експлуатації та пригноблення людських спільнот: «Сонячне місто» - Кампанели, «Утопія» - Т. Мора. Одначе сам Маркс, рішучість котрого виявилася безмежною, запропонував використати для позбавлення однієї частини суспільства від іншої набір досить жорстких способів – від експропріації до фізичної ліквідації. З метою теоретичного обґрунтування правомірності подібних дій Маркс розробив відповідну революційну теорію, що виявилася практичним посібником для майбутніх експропріаторів і ліквідаторів, і котрою, в її більш розвиненому вигляді, ми мали горе скористуватися в Жовтні 1917 року.
Між тим повна ліквідація капіталістів в окремо взятій країні виключила можливість використання в радянському суспільстві соціалістичного розподілення, бо в результаті суцільного усуспільнення і поголовної колективізації виявилося, що давати треба всім, та й обіцяно було неміряно, а ось у тих, у кого для того можна було хоч щось узяти, в пориві революційного ентузіазму викоренили начисто. Соціалістична ідея, виходить, не отримала в радянському суспільстві ніякого практичного застосунку. Використання соціалістичного розподілення у відношенні усіх членів суспільства не має ніякого практичного сенсу, бо сутність соціальної політики є перерозподіл певної частини матеріальних благ і здійснюється вона тільки у відношенні тих членів суспільства, котрі соціального захисту потребують.
Класичним прикладом найбільш ефективного використання соціалістичного розподілу є горезвісна шведська модель «гуманного і демократичного» капіталізму, що являє собою насправді, як, втім, і всі інші моделі, не більше, ніж соціал-демократичний тупик. Вжита шведською соціал-демократією найменш болюча спроба чергового просунення до суспільства загального благополуччя також виявилася безплідною, обернувшись втратою динамізму економічного розвитку, застійними явищами у виробництві, політичною поразкою соціал-демократів. Такий несподіваний результат обумовлений тим, що соціалістичний розподіл є по своїй суті розподілом позаекономічним. Його доля в сукупному результаті суспільного виробництва має деяку межу, одночасно з подоланням якої усувається позитивний суб’єктивний фактор у виробництві, оскільки в даному випадку навіть капіталіст утрачає особистий інтерес у подальшому розвиткові свого підприємства. Подальше збільшення долі позаекономічного розподілу замінило б товарно-грошові відношення тотальним централізованим розподілом, буржуазну парламентську демократію – тоталітарною диктатурою, економічну нерівність – номенклатурною. Однак проявлений шведською соціал-демократією здоровий глузд позбавив суспільство від подібної долі, дозволивши йому своєчасно повернутися до поки що більш прийнятної суспільної та економічної організації.
Суспільно-економічні відносини, що закріпилися в СРСР, явилися результатом практичної матеріалізації примари, що неприкаяно мандрувала в той час Європою. Комуністична ідея, отримавши своє практичне втілення у вигляді надзвичайно неякісної системи економічних і суспільних відносин, котрими є тоталітарне централізоване розподілення сукупного результату суспільного виробництва і всезагальна тоталітарна влада відповідно, виявилася повністю недієвою. А привабливі уявні видіння безконфліктного комуністичного гуртожитку обернулися брудними радянськими комуналками і переповненими бараками ГУЛАГ.
Соціалістична ідея, що возвістила про своє зачаття дзвонои першого, кинутого в якості подаяння мідного п’ятака, отримала своє практичне втілення у вигляді розвиненої системи соціального захисту. Доведена до найбільш високоорганізованої форми регульованої благодійності, вона вже повністю себе вичерпала, виключивши тим самим для соціал-демократії можливість подальшого теоретичного і практичного просування до своєї заповітної мети – суспільства всезагальної справедливості. Енергійна і достатньо результативна колись діяльність соціал-демократів з перелаштування людської самоорганізації перетворилася з часом на уповільнену і абсолютно непродуктивну складову світового суспільно-історичного процесу.
Таким чином, для вияснення можливості досягнення більш якісної суспільної та економічної організації необхідно подолати обмеженість і порочність соціалістичної ідеї, розумно відмовившись від спроб досягнення спокусливої химери ідеї комуністичної у вигляді суспільства загального благополуччя. В.Я. Мач Переклад з російської: М. Холявін
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
Давно назріла криза радянської суспільно-економічної системи, неухильне наближення котрої ретельно приховувалося політичним керівництвом СРСР, була, усе ж таки, невільно викликана новою генеральною лінією партії під назвою «перебудова». Задумана як засіб для оздоровлення нерухомого в партійних тисках суспільства і значного підвищення ефективності управління народним господарством країни, котре призвело до критичного рівня застійних явищ у виробництві й економіці в цілому, перебудова виявилася беззмістовним заходом, що обмежився порожніми закликами до гласності й нового мислення. В результаті відносно спокійний перебіг процесу гниття і розкладення радянського суспільства був змінений різким його загостренням, яке виключило можливість впливу партійного керівництва на подальший розвиток суспільно-економічних процесів. Одночасно розтануло без сліду згуртоване однодумтсво радянських вчених економістів, що досі були переконаними прибічниками соцреалізму в економіці. Можна було б подумати, що всі вони визначили свої сьогоднішні погляди на основі глибокодумних наукових висновків. Утриматися від такого припущення слід, зважаючи на те, з якою злобою вони кидаються одне в одного важкими ідеологічними кругляками, підкоривши свою діяльність корисливим інтересам тих чи інших безпринципних політиканів. Хоча деякі з них усе ще блукають у пошуках вищої справедливості, намагаючись переділити неподільне, значна більшість, безпомилково відчуваючи власну вигоду, послужливо віддала колишніх радянських працівників у відкуп новоявленим нуворишам. З гідним кращого застосунку завзяттям вони підносять загальнолюдські цінності, презентовані їм у вигляді переповнених прилавків тамтешніх супермаркетів. Їх ніскільки не бентежить та обставина, що ще зовсім недавно всі вони догідливо, стрійним хором й наперебій, квапилися обґрунтовувати заднім числом будь-які некомпетентні історичні рішення вищого політичного керівництва у народно-господарчій сфері.