Трохи більше як місяць тому у виданні "Газета по-українськи" була надрукована стаття українського історика, науковця і публіциста Ярослава Грицака: "Поради на зле і на добре".
Зміст публікації становила низка порад щодо того, як витримати утиски, не зламатися та як у найгірших обставинах не перестати бути собою. Автор звернув також належну увагу на те, як поводитися, коли такого тиску зазнають інші люди, зокрема друзі. Як вказав у статті сам Ярослав Грицак, ці поради ґрунтуються на пережитому чи начитаному досвіді.
Аналізуючи коментарі до цієї статті, можемо дійти висновку, що вона привернула увагу читачів і отримала в них належну оцінку. Таку саму думку про цю публікацію має і автор цих рядків, який хоче поділитися з цього приводу своїми спостереженнями. Найбільше мене вразила актуальність теми. Подія, описана автором на початку статті, вказує на ненормальність загальної ситуації, в якій ми сьогодні знаходимося. Бо за нормальних умов суспільного життя в таких порадах не було б потреби. А оскільки читачі висловлюють авторові за них вдячність, то це свідчить, що сьогодення потребує оздоровлення.
Загальний стан суспільного душевного здоров’я можна пізнати за його симптомами. Деякі симптоми, а радше їх причини, можна визначити доволі легко. Багато з того, що відбувається в різних ділянках економічного, політичного, соціального життя – не побоявшись помилитися! – можна відвести до передвиборчих змагань, які почалися тоді, коли лише було встановлено дату найближчих виборів.
Є інші симптоми, дуже дивні, причини яких встановити важче. ЗМІ вже не один раз повідомляли, що останнім часом працівники міліції виконують свої службові завдання в масках. Можна зрозуміти використання бронежилетів, але до чого тут маски? Виникає запитання: чого вони бояться? Мені доводилося чути таку версію: бояться, щоб їх сьогодні не впізнали, бо завтра засудять.
Одне слово, це все дуже дивне і незрозуміле для пересічного громадянина. Спокушає думка, що треба прийняти ситуацію такою, якою вона є і на тому зупинитися. Застосувати поради професора Грицака і чекати, що буде далі.
Проте, не тільки я, але багато інших замислюємося над майбутнім нашої країни. Політики твердять, що ми вже є демократичною державою. Ці слова чомусь нагадують Хрущовські твердження, що комунізм вже на горизонті. Не треба бути великим мудрецем, політологом, аналітиком, щоб збагнути, що до демократії, маю на думці не "демократію", як вигідну назву якоїсь політичної спільноти чи партії, але як стан душі та життєвий шлях, нам ще далеко.
Високо оцінюючи поради Ярослава Грицака (про це я вже сказав вище), я б все ж таки окреслив їх, як дефензивні, оборонні. Мовляв, як не загинути або щонайменше не дати себе поневолити.
Змушений визнати, що сьогодні цього замало. Незважаючи на хворобливий стан суспільства, ми повинні серйозно замислитися, що нам робити. Ми – це весь народ, а не кілька дешевих політиків, які за всяку ціну стараються бути при владі, щоби накопичувати для себе та своїх дітей матеріальні блага. То хто і як навчить нас, тобто всіх громадян та все суспільство справжнього повноцінного правопорядку та системи тривалих цінностей? Переконаний, що в нашому народі є люди, які це можуть зробити.
Наприкінці цих роздумів хочу звернути увагу на те, що автор "Порад на добре і на зле" є відомим істориком, професором кількох престижних українських навчальних закладів, вповні свідомим своєї та суспільної відповідальності за благо сучасного та майбутніх поколінь.
Саме такі люди, яких у нашому народі не бракує (педагоги, науковці, діячі культури, мудрі політики, церковні мужі та фахівці в різних галузях, здатні бачити потреби українського суспільства та заходи, як їх задовольнити), повинні серйозно замислитися над побудовою гідного суспільного ладу.
Залишається одне питання: як їх всіх заохотити до такої великої спільної справи? Наш український народ чекає відповіді на це запитання. Перших два десятиліття нашого незалежного, самостійного існування минули без належних планів. Настав найвищий час діяти.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
Трохи більше як місяць тому у виданні "Газета по-українськи" була надрукована стаття українського історика, науковця і публіциста Ярослава Грицака: "Поради на зле і на добре".