Журналіст і письменник Володимир Коскін починав як поет (“Книга віршів про кохання”, “Земне і небесне”). Згодом видав книжки гостросюжетної прози: “Пекельним колом”, “Позбавлені долі”, “Королі афер”, “Містифікатор”.
Найсвіжіша книжка “Йоржі атакують!” (видавництво “Ярославів вал”) – це не тільки феєрверк кумедно-дотепних пригод, а й роман-попередження: природу не можна вичерпувати, як юшку з казана.
“Йоржі атакують!” – це гумор, сатира, лірика, пригоди в одному глеку. Дотепно, фарсово, анекдотно автор оповідає про різноманітні підступи і викрути браконьєрів на лоні природи і не традиційне, але завжди справедливе покарання негідників. Втім, каверз предосить і у великому місті. "Мушкетерську" місію виконують четверо городян – музикант, викладач, міліціонер у відставці і молодий сантехнік Гриня.
"Йоржі атакують!" – для тих, хто прагне свіжого повітря, мандрівок, детективної інтриги, авантюрного сюжету, романтизму і філософських роздумів про наше майбутнє, немислиме без тварин, риб, комах, рослин і передусім – людяності.
У цієї книги є чимало достоїнств і козирів, здатних зацікавити широке коло читачів.
По-перше, всі без винятку люди – це рибалки і мисливці: хто на лоні природи, хто в суспільно-соціальних сферах, хто – в духовних. По-друге, рибалки і мисливці всіх мастей перетинаються, стикаються - і тоді виникають колізії, інциденти, жарти, ситуації.
Отже, "Йоржі атакують!" – це гірлянда трагікомічних детективно-авантюрних пригод, прикольно-веселих байок і романтичних рибацько-мисливських історій, які в кінцевому результаті виявляють краще в людині.
У книзі не тільки змальовано красу і тонкощі риболовлі та полювання, а й препаровано практично всі різновиди браконьєрства на суші, у воді й повітрі. Розкрито підґрунтя екологічних катастроф, де головними потерпілими є наші "молодші родичі" – риби, звірі, рослини. Певною мірою, "Йоржі атакують!" – роман-попередження.
Твір не є вузькотематичною оповіддю про рибалок і мисливців на тлі розкішної природи, це детективні пригоди, що відбуваються також на сільських вулицях і в міських "джунглях", – читачеві зовсім не обов'язково бути рибалкою і мисливцем, більше того – він навіть може не любити риболовлю та полювання і не розбиратися в них.
Цей роман про мужніх чоловіків, про їхню взаємовиручку і дружбу є також цінним "посібником" для жінок. Чи не найкращий аргумент на користь твору той, що його атмосферою є сатиричний стьоб, гумор, приколи.
– Пане Володимире, роман має досить несподівану, оригінальну назву – “Йоржі атакують!” Як вона виникла?
– Річ у тому, що головні герої – це четверо йоржистих чоловіків: музикант, викладач, міліціонер у відставці і молодий сантехнік. Такі собі мушкетери нашого часу, котрі діють на лоні природи і у міських джунглях. Їм, як кажуть, палець в рота не клади. В тому сенсі, що стикаючись з різноманітними негідниками, здебільшого браконьєрами, вони їх справедливо карають.
– Що спонукало написати роман?
– По-перше, любов до природи, до всього живого і, передусім, до людини, пробачте за пафосність. До речі, у мене є два універсальні засоби переборювати втому чи депресію: піти на посиденьки у гарну дружню компанію чи зануритись у природу, тобто прогулятися парком, лісом чи податися на риболовлю...
По-друге, мені (як і багатьом українцям) бракує радощів у повсякденному житті. Тонус я піднімаю також веселою або іронічною літературою. Але її неймовірно мало – це Ільф і Петров, О'Генрі, Джером Джером, Володимир Войнович, Сергій Довлатов, Гашек, Остап Вишня, Федір Маківчук. Ну, може, ще двійко прізвищ.
І я вирішив написати веселу книгу – тобто гумор, сатиру, фарс, анекдотність, лірику й пригоди злити в один глек. Але за всім цим стоять далеко не жартівливі проблеми – друге дно, у якого вельми драматичний, іноді навіть трагічний рельєф. Тож роман «Йоржі атакують!» – це не тільки феєрверк кумедно-дотепних пригод, а й роман-попередження: природу не можна вичерпувати, як юшку з казана. «Йоржі атакують!» – для тих, хто прагне свіжого повітря, мандрівок, детективної інтриги, авантюрного сюжету, романтизму і філософських роздумів про наше майбутнє, немислиме без тварин, риб, комах, рослин і передусім – людяності.
– Чи можна сказати, що ви рибак і мисливець?
– Передусім я городянин і літератор. А рибалка – то похідне, улюблене захоплення, яке стимулює мене вивчати природу і збирати рибальські байки. Мисливцем себе категорично не можу назвати: зі зброєю не дружу, жодної тварини не вбив, – це вже світоглядне. Хоча з деякими мисливцями приятелюю, це веселі й цікаві люди, для котрих важливим передусім є процес, а не трофей, до того ж це ходячі історії.
Найголовніше для мене – щира дружба з природою, коли є можливість майже впритул розглядати рибку, пташку, комашку, квітку, листочок, розуміючи, яка це коштовність...
Взагалі-то роман «Йоржі атакують!» не стільки про рибаків та мисливців, скільки про людське в людини, про те, як всі ми дивно живемо – то сумно сміючись, то смішно сумуючи, то плачучи над убитим каченям, то азартно цілячи у красеня-лося. Якщо дивитися на життя під певним кутом, то воно є ланцюгом карколомних пригод. В цьому сенсі книжка “Йоржі атакують!” розрахована на читачів майже будь-якого віку без огляду на стать.
Спілкування з природою, породжує поезію в душі, пом’якшує натуру, дає можливість вочевидь (а не за посередництвом фотографій чи кінороликів) насолоджуватися красою: чого тільки варта “колекція” щоразу неповторюваних сходів і заходів сонця, вишиванок пташиного співу, барвистої гри річок, озер, ставків.
Природа сповнена не тільки ідилією, а й жорстокою доцільністю. Коли деякі речі бачиш на власні очі, то це вже ніколи не вивітрюється з пам’яті. Скажімо, я бачив, як новонароджені журавленята (якщо їх двійко) на очах батьків б’ються до смерті, щоб вибороти місце в гнізді. Як озерна жаба ковтає пташок, скажімо, очеретянок або горобців. Як зайці вириваються з пащі собаки, залишаючи шерсть і шкіру, схожу на пергамент, і дуже швидко відновлюються. Виявляється, є оси, які категорично не кусають людину, бо полюють на павуків-вовків. Виявляється, вовки ніколи не захищають у лігві своїх вовченят і не нападають на собак, які женуть їх на мисливців, проте сіромаха запросто може витягти пса з будки в селі і з’їсти. А ще, виявляється, збільшуються колонії ворон, які знищують популяції співочих птахів і навіть крадуть яйця у лелек і журавлів.
Втім, природа збалансує себе сама, аби тільки людина не втручалася. Природа, в цілому, це симбіоз. Унікальна співдружність працьовитих бджіл і квітів – один із прикладів симбіозу, що слугує для продовження життя як рослин, так і самих комах. Учені стверджують, що 70 відсотків квітучих рослин існують завдяки саме комахам. Життя мурах – чудовий приклад співробітництва, працьовитості і прагнення до порядку. Мурахи дуже дружать з акацією. Вибираючи собі квартирки в порожніх шипах дерева, принагідно вони знищують шкідливі для акації в'юнкі рослини, які трапляються їм на шляху, коли мурахи облаштовують свої території. За якісне обслуговування акація балує своїх маленьких постояльців солодким соком.
А диво польових і лісових квітів! Ось на вас витріщається вороняче око – блискуча чорна ягода в живому орнаменті з чотирьох оксамитових округлих листків. Ось тягнуться червонясто-лілові мітелки-суцвіття материнки. У ракових шийок товсте оранжево-рожеве кореневище згинається, наче справді ракова шийка. У мишачого хвостика стеблинка з колоском – точнісінько хвостик. На всіх листках зозулиниці цяточки – немов зозуля наплакала. Ведмеже вухо – волосате, волохате! Котячі лапки – сіренькі, пухнасті, зовсім як лапки, тільки без кігтиків. Мати-і-мачуха верхнім боком листка байдуже остуджує, нижнім – голубить теплом. І так далі.
Знання природи спонукає нею милуватися, берегти і захищати її.
– Ваші герої дають відсіч всіляким негідникам, причому халепи, казуси, інциденти трапляються постійно і повсюдно. А насправді якою є ситуація там, де мають вільно жити риби, тварини і рослини?
– Вона гірша, ніж ви можете собі уявити. Я не зоолог і не біолог, тому спиратимуся на аналіз фахівців. Безчинствують браконьєри. Через свою масовість, технічну озброєність, безкарність і лавиноподібне зростання вони представляють серйозну загрозу національній безпеці України.
У нас щороку браконьєрствує до 13 мільйонів людей, тобто половина дорослого населення! При цьому виявляють фактів браконьєрства близько 1%. Щорічно в країні затримують близько 11 тисячі мисливських браконьєрів, близько 30 тисяч – лісових браконьєрів, близько 100 тисяч рибних браконьєрів, більш 55 тисяч квіткових браконьєрів, близько тисячі порушників заповідного режиму. Додамо сюди піскове і наукове браконьєрство.
Карають затриманих браконьєрів украй рідко: скажімо, з 11 тисяч мисливських браконьєрів можуть тільки п'ятьох-шістьох притягти до кримінальної відповідальності, а сума штрафів у середньому на одного мисливського браконьєра складає смішні суми.
У середньому з браконьєрів стягується близько 0,1 % нанесеного ними збитку.
Зрозуміло, що при такій «караності» браконьєрством можна займатися хоч щодня.
Щорічно в Україні вилучається близько 100 тисяч браконьєрських снастей, хоча на руках тільки в рибних браконьєрів є до 10 мільйонів заборонних снастей.
Щорічно в Україні незаконно добувається близько 400 тисяч мисливських тварин, за останні 15 років чисельність оленів, лосів, козуль, гусей, качок зменшилася на 30-70%. А риби браконьєри виловлюють приблизно стільки, скільки добувають рибальські промислові підприємства – близько 200 тисяч тонн. Щовесни квіткові браконьєри зривають для продажу приблизно 20 мільйонів занесених у Червону книгу пролісків та інших рідкісних первоцвітів.
– Цифри просто вражаючі.
– Насправді, вони ще більші. Від браконьєрів тварин не рятує навіть Червона книга: чисельність ведмедів і зубрів скоротилася катастрофічно. За 15 років убито щонайменше тисячу зубрів, однак кримінальних справ за цей період було порушено лише три. Решта уникла відповідальності. У багатьох містах України на ринках цілком вільно продають різні браконьєрські знаряддя лову.
Різко зросла технічна озброєність браконьєрів. Застосовують прилади нічного бачення, супутникові навігатори, комп'ютери, електронні машини, ехолоти, скорострільні карабіни, вертольоти, швидкохідні катери, всюдиходи і БТРи.
– Виходить, якщо не зупинити браконьєрство, то будуть знищені всі живі природні багатства України?
– До того йде. Скажімо, видобувати рибу вибухівкою дехто вважає вчорашнім днем, використовують електрострум. Навіть за парканом державної дачі на закритій штучній водоймі колишній власник до такого вдався! Чи не дикун? Адже засоби електролову буквально "стерилізують" водойми, убиваючи й ушкоджуючи все живе в радіусі дії струму. За розмірами збитку використання струму іноді перевищує інші фактори негативного впливу, як то забруднення стічними водами, ушкодження і засмічення берегів.
До громадськості, на жаль, доходить лише мізерна частина вражаючої інформації, яка нагадує повідомлення з фронтів. Скажімо, на Черкащині браконьєри вбили останніх лосів у Чигиринському районі: самця і двох самиць, що виношували лосенят. Місцеві мисливці розповідають, що колись ліси Чигиринщини буквально кишіли дичиною. Зокрема, лосів тут було навіть більше, ніж диків кабанів. Сьогодні таку тварину побачити можна лише одну – на в'їзді в Чигирин. Вона металева, а усіх справжніх винищили браконьєри.
Щороку наприкінці осені на Івано-Франківщині нещадно б’ють форель. І це при тому, що оголошується місячник її охорони. Та “королівська” риба, яка у цей час іде на нерест у верхів'я карпатських річок і втрачає обережність, стає легкою здобиччю браконьєрів. Пстругів, як називають форель гуцули, б'ють вночі з ліхтарями та остами, глушать електрострумом і труять хімікатами. Чи виживе за такого хижацтва форель в Карпатах? Навряд.
На Кінбурнській косі (Чорне море) браконьєри розстріляли десятки рідкісних птахів – гаг. Найгірше, що порушниками виявилися інспектори екологічної інспекції і стріляли вони червонокнижну качку на території регіонального ландшафтного парку.
Занесеного в Червону книгу осетра можна вільно купити на будь-якому українському ринку, а продаж креветок став одним з атрибутів відпочинку біля моря. Їх пропонують прямо на пляжі відпочивальникам, а тим невтямки, що промисловий лов креветки ось уже десять років заборонений в Україні.
В Азовському морі промисел сіттю взагалі заборонений, але усі працюють під наукові програми, нібито проводять дослідження, одержуючи ліцензії, але насправді ведуть промисловий лов.
– А що ж захисники угідь – інспектори? Не всі ж такі, як на Чорному морі?
– Річ в тому, що центральний профільний орган влади – Держкомітет рибного господарства домігся торік своїми рекомендаціями заборони інституту громадських рибальських інспекторів. Це є національним злочином, оскільки громадськість завжди виступала вирішальною силою у природоохоронній роботі, тому що один державний рибінспектор на двісті кілометрів водної гладі – це, м'яко кажучи, не ефективно, суспільні інспектори складали близько 30% протоколів. Тепер рибінспекція підпорядкована Держкомрибгоспу. Він себе контролює й по голівці гладить.
Чиновники на всю країну відкрито заявили, що виступають проти громадськості, нема чого їй сунути свій ніс у природоохоронну сферу, добилися того, що статус суспільних інспекторів був анульований в Адмінкодексі. Тепер маємо державу в державі – рибне царство, де ніхто не заважає можновладцям жити за своїми законами.
Президент всеукраїнського об’єднання «Громада рибалок України» Андрій Неліпа стверджує: «Існує тверда такса: тисяча гривень з човна, дві тисячі з рибальського судна – і, будь ласка, ловіть, нікого не хвилюють якісь квоти, ліміти. Побори, що збирають держрибінспектори з промисловиків, по суті, зворотний бік організованого легалізованого браконьєрства в національному масштабі. Цю інформацію у вигляді звіту ми направили в усі органі влади, звернулися у Верховну Раду, у Кабмін, до Президента (на семи сторінках щільного тексту зазначені всі злочини Рибгоспу)».
Цитую еколога Ігоря Тихолаза: "Браконьєри працюють під дахом усіх, хто покликаний за родом служби стежити за правопорядком на водоймах і поблизу них. Це і міліція, і рибоохорона, і екоінспекція, і чиновники різного рангу на регіональному рівні аж до керівництва міських і районних адміністрацій. Причому "дах" найчастіше буває в кілька шарів: усюди знайдеться кум-сват-брат, що працює в потрібному місці, і тоді в силу вступає кругова порука. Ті, що дахують, не відмовляються від свіжої риби і, звичайно, від щомісячної податі».
Верховною Радою ухвалено закон, що забороняє використання сіток й електровудок, але і цей закон в Україні працює ганебно.
Ось такі пироги з рибою.
– У романі «Йоржи атакують!» про все це йдеться?
– Опосередковано. Це художній твір, а не протокольне дослідження браконьєрства. Але якщо брати екологічний аспект – це роман-попередження, роман-викриття.
– Як можна визначити його жанр?
– Про це я, почасти, говорив на початку розмови. Однозначно його жанр не визначити. Це роман-подорож, детектив, комічна ексцентріада, авантюрно-пригодницька оповідь. Кожне з цих визначень буде правильним. Події відбуваються як у сільській глибинці, так і в мегаполісі. В орбіту історій втягуються, крім браконьєрів, злодії і бандити, військовики, начальники пожежної охорони, чиновники, ворожки, наркоділки, навіть викрадачі будинків... Але непереможна четвірка своїми діями вселяє позитив у читацьку душу.
– Як би ви охарактеризували плід вашого життя?
– По-перше, він в стадії достигання, тобто попереду ще має бути чимало добутків. По-друге, він кольористий зовні і всередині, на смак всілякий: гіркий, солодкий, кислий, їдкий, приємний, пекучий (це ще залежить від якостей того, хто куштує).
За останній період окрім роману «Плутяги» написав дві радіоп’єси («Про людське і собаче щастя», «Чародійники»), кіносценарій «Зелені месники», п’єсу для театру «Алібі». Перманентно пишу вірші і прозові мініатюри.
– Про що саме?
– Здебільшого про сучасну людину, про її вчинки і вибрики, помилки і прозріння.
– Що для вас означає бути сучасним?
– Сучасна людина та, яка тримає руку на пульсі життя і дивиться у майбутнє, тобто намагається жити за заповідями Божими.
Богдан СТАСЕНКО
Відгуки на роман Володимира Коскіна “Йоржі атакують!”
Наодинці з Йоржами
Жанр, в якому написана книжка Володимира Коскіна «Йоржі атакують!», рідкісний. Не можна сказати, що в ньому ніхто не пише. Є автори. Згадаймо, хоча б Євгена Дударя – неперевершеного майстра іронії та гротеску. Є ще декілька письменницьких імен, які можна віднести до трударів цієї надзвичайно вузької і водночас надзвичайно складної жанрової когорти.
І, раптом, Володимир Коскін. Досить несподівано і досить об’ємно. Тринадцять історій – тринадцять невеличких серій з немалою кількістю героїв і героїнь. Випадкових і цілком уявних, очікуваних. І з чотирма головними, що подорожують з історії в історію, із серії в серію. Чому весь час у мене є бажання говорити кінематографічними категоріями, бо і герої, і картинка, де відбувається дія просто вимагають зйомок.
Можливо, так станеться, а, можливо, й ні. Поки що переді мною книжка – весела, розкута в своєму гуморі. Без тіні нахабства, без постійного гумору нижче пояса, що є часто-густо відвертим хамством. І мова у персонажів вивірена, жива. Така, яка може бути у нормальних людей в нормальних умовах, коли відпочиває і тіло, і, головне, душа.
Головних персонажів четверо: Віктор Олександрович Хватько – міліціонер на пенсії, Семен Карлович Курлика – колишній викладач музичного училища, а нині кубіст похоронного оркестру, Матвій Матвійович Васильченко – викладач сільгоспінституту та Григорій Гарбуз – сантехнік. Їх всіх об’єднує одна пристрасть – любов до природи. І хай це буде рибалка або полювання головне в іншому – в спілкуванні з лісом, річкою, водоймищем.
Все повинно бути чесно, за законами, а не «по поняттям». Бо жити ще й завтра і післязавтра. Та й взагалі життя на нас не закінчується і не варто залишати після себе пустелю. Діалоги в книзі прописані надзвичайно колоритно. Вислови – афористичні, інколи надто афористичні, бо задумуєшся чи міг врешті-решт так сказати сантехнік. Та автор вміло маскує надмірну інтелектуальність героїв їхніми, інколи, напрочуд нелогічними вчинками. Але... з героями переживаєш, над героями смієшся – все, як того вимагає класика жанру. І виникає картина мальовничого лісу і невеличкого узвишшя на березі річки. І запах тільки-но звареної рибної юшки. І так хочеться до них, до вогнища: послухати правдиві та неправдиві історії. І самому розказати що-небудь таке – мисливсько-рибальське.
Хороша книжка вийшла у Володимира Коскіна. Добра і весела.
Сергій Пантюк: «Йоржі» загострили екологічний сегмент мого світогляду”
Є книжки, що залишаються недочитаними, є такі, котрі долаєш і одразу ж забуваєш, про що там йшлося. Але існують ще й інші – їх після прочитання даєш друзям, а публічно прагнеш рекомендувати якомога ширшій спільноті. Саме до таких належить найсвіжіший роман Володимира Коскіна «Йоржі атакують!», яким я обчитувався протягом однієї мандрівки потягом і трьох пізніх вечорів.
Одразу не можеш в’їхати, що це – стьоб, балаган, плетиво анекдотів? Але книжка не відпускає, і ти мандруєш від легкої усмішки до гомеричного реготу, іноді для продовження кайфу перечитуючи якийсь фрагмент. Згодом розумієш – не все, що легко читається, є легким для душі чи то пак, підсвідомості. Бо десь там глибше, ніж текст, за кулісами очевидних подій, наче хвилі сердитого Дніпра, перекочуються серйозні думки, алюзії та застереження. Може це прозвучить дивно, але саме «Йоржі» загострили екологічний сегмент мого світогляду.
А ще я трохи заздрю Володі Коскіну – його письмо не лише легке для споживання (пардон за кулінарний сленг), а ще – тепле і дуже барвисте в хорошому, малярському розумінні цього слова. Хоча, можливо це від досвіду – з роками спробую і сам навчитися.
Чим є наше життя? Карикатурою! Анекдотом!
На які думки наводить роман Володимира Коскіна “Йоржі атакують!”? Щиро кажучи, на глобальні.
Можна скільки завгодно міркувати про демократію, пенсійну реформу чи про занепад економіки, культури і мистецтва, та коли зникає середовище проживання (ліси, річки, луки, степи з птахами, звірами, рибами, квітами, комахами), решта наших проблем перед цією загрозою виглядають не такими страхітливими і важливими.
Хоча, на перший погляд, “Йоржі атакують!” смішний та прикольний пригодницько-авантюрний роман.
Схоже на те, що всі ми без винятку – рибалки чи мисливці, тільки в різних сферах: хто на лоні природи, хто в суспільно-соціальних колах, а хто – в духовних вимірах. Так і в романі: рибалки й мисливці всіх мастей перетинаються, стикаються – тоді виникають колізії, інциденти, жарти, кумедні чи жорсткі ситуації.
Тут можемо згадати великих дотепників Марка Твена або Остапа Вишню, але Володимир Коскін, на щастя, не є епігоном: надто відрізняється від них і манерою письма, і проблематикою, і темпоритмом оповіді. Зрештою, в його творі вже інше повітря, воно просякнуте реаліями XXI століття.
Головні герої – четверо йоржистих чоловіків: музикант, викладач, міліціонер у відставці і молодий сантехнік Гриня. Такі собі мушкетери нашого часу, котрі діють на лоні природи й у міських джунглях. Їм, як кажуть, палець в рота не клади. Стикаючись із різноманітними негідниками, здебільшого браконьєрами, вони їх справедливо карають.
Події відбуваються впродовж весни, літа, осені й початку зими. Цей відтинок часу умістив шалену кількість цікавих і корисних подробиць: природознавчих, життєвих, а на додачу ще й детективних пригод.
По суті “Йоржі атакують!” – це динамічний, насичений серіал, напрочуд ретельний і глибокий, всі його події мальовничо зримі, що не може не захопити читача. Одна детективно-драматургічна інтрига органічно перетікає в другу, та – в наступну, а всі разом вони просочені тонким знанням природи, риболовлі та мисливства. В цьому розумінні роман можна назвати рибальсько-мисливською енциклопедією, яка просочує “парад” чітко прописаних детективних історій на кшталт пригод Шерлока Холмса: ситуацію треба розплутати, а злочинців – вивести на чисту воду.
Автор препарує не тільки браконьєрство, а й злочинні хитрування, шахрайства й пограбування, що відбуваються як в сільській глибинці, так і в мегаполісі. Він промальовує психологію нашого деформованого буття і часто доводить ситуацію до фарсу-гротеску. До карикатури. До анекдоту. А що таке хороший анекдот? Це квінтесенція, ущільнений образ, конденсована типізація, узагальнення (пригадаймо “Пригоди Івана Чонкіна” Володимира Войновича).
Заради чого все це?
Заради висновку-застороги: “природу не можна вичерпувати, мов юшку з казана”. Неповага до нашого спільного планетарного довкілля знищує людину і людство, адже моральне спустошення суспільства призводить урешті до глобальних катаклізмів на Землі. Мало не щодня в новинах ми спостерігаємо прояви планетарної екологічної кризи. Можна лише здогадуватися, до яких жахливих наслідків призводить знищення перелісків і гаїв України, чи, скажімо, знищення амазонської сельви, африканських джунглів.
Тим часом на сторінках книжки Володимира Коскіна четвірка сучасних “мушкетерів” справедливо карає негідників і наповнює позитивом читацькі душі.
Владислав ТАРАНЮК, кінорежисер, письменник
Пригоди зелених месників Головні герої роману Володимира Коскіна “Йоржі атакують!” – четвірка зелених месників, йоржів-городян, затятих рибалок-мисливців, котрі стають на заваді браконьєрів усіх мастей. “Йоржі атакують!” – це оповідь-подорож, детектив, комічна ексцентріада, авантюрно-пригодницький роман. Події відбуваються і в сільській глибинці, і в мегаполісі. В орбіту історій втягуються, окрім браконьєрів, злодії та бандити, військовики, начальники пожежної охорони, чиновники, ворожки, наркоділки, навіть викрадачі будинків…
Викривають і справедливо залагоджують майже всі інциденти, змальовані в книжці – четверо друзів, щирих шанувальників природи: музикант, викладач, міліціонер у відставці й молодий сантехнік. Щиро кажучи, мені б не дуже хотілося потрапити до їхньої компанії – кожного разу, коли вони збираються разом, із ними трапляються усілякі пригоди. Це, як на мене, занадто навіть для шанувальників справедливості. Але після прочитання роману залишаються лише позитивні емоції, гордість за вчинки цих відчайдушних чоловіків. Певно, автору вдалося передати найважливіше: відчуття людяності, щирої дружби між людьми і з природою. Всього цього нам сьогодні не вистачає у повсякденному житті. Натомість ми щодня бачимо результати діяльності “браконьєрів” усіх рівнів – від політиків до деяких сусідів, які вже давно втратили людську подобу… Карають затриманих браконьєрів украй рідко: скажімо, з 11 тисяч мисливських браконьєрів можуть притягти до кримінальної відповідальності тільки п’ятьох-шістьох, а сума штрафів на одного такого “шкідника” сміховинна.
У середньому з браконьєрів стягують близько 0,1 % від завданої ними шкоди. Щорічно в Україні вилучають близько 100 тисяч браконьєрських знарядь, хоча, за приблизними підрахунками, на руках тільки в рибних браконьєрів є до 10 мільйонів заборонених снастей. Щорічно в Україні незаконно відстрілюють близько 400 тисяч диких тварин, за останні 15 років чисельність оленів, лосів, козуль, гусей, качок зменшилася подекуди на 30—70 %. Риби браконьєри виловлюють приблизно стільки, скільки добувають рибальські промислові підприємства: близько 200 тисяч тонн. А щовесни квіткові браконьєри зривають для продажу приблизно 20 мільйонів занесених у Червону книгу пролісків та інших рідкісних первоцвітів…
У багатьох містах України на ринках вільно продають різні браконьєрські знаряддя лову. Різко зросла технічна озброєність браконьєрів. Видобувати рибу вибухівкою дехто вважає вчорашнім днем, використовують електрострум. Засоби електролову буквально “стерилізують” водойми, убиваючи й ушкоджуючи все живе в радіусі дії струму. За розмірами збитку використання струму іноді перевищує інші фактори негативного впливу, як то забруднення стічними водами, ушкодження і засмічення берегів.
Ці факти вміло “вмонтовані” автором у сатиру, фарс, гумор, анекдотичність і лірику. Насправді “Йоржі атакують!” – це попередження: “природу не можна вичерпувати, як юшку з казана”. Ще один цікавий експеримент автора – спроба створення сучасного українськомовного мисливсько-рибальського сленгу. Володимир Коскін – народився в Кременчуці, ріс і навчався в Умані, працює і вдосконалюється в Києві. Той суржик, що, на превеликий жаль, побутує сьогодні в цих містах, у романі “Йоржі атакують!” майстерно перероблений “на літературний лад”. Цьому сприяли члени видавничої ради видавництва “Ярославів Вал”, що дало життя цьому роману. Мисливська і рибальська тема вже не одне століття існує в літературі. Новий роман письменника органічно вписується в цю тематику з позицій вже ХХІ століття, хоча не є вузькотематичним. У цьому специфіка автора, який уже багато років виступає в двох іпостасях: журналіст і письменник. Володимир Коскін починав як поет (“Книга віршів про кохання”, “Земне і небесне”). Згодом видав книжки гостросюжетної прози: “Пекельним колом”, “Позбавлені долі”, “Королі афер”, “Містифікатор”. Готові до друку два його романи-фентезі. У творах В. Коскіна простежуються сюжети, які автор підгледів, безсумнівно, як журналіст.
Усім раджу прочитати новий роман письменника “Йоржі атакують!”. Вам зовсім не обов’язково бути рибалкою і мисливцем, більше того, ви можете не любити риболовлю та полювання і не знатися на них. Адже непереможна четвірка “йоржистих мушкетерів” своїми діями (та й намірами) вселяє позитив у читацьку душу. Цей твір – про людське в людині, про те, як усі ми дивно живемо: то сумно сміючись, то смішно сумуючи, то плачучи над убитим каченям, то азартно цілячи у красеня-лося. Якщо дивитися на життя під певним кутом, то воно, без усякого сумніву, – лише ланцюг карколомних пригод. У цьому сенсі книжка “Йоржі атакують!” розрахована на читачів будь-якого віку, без огляду на стать. Євген БУКЕТ, «Слово Просвіти», 10 березня, 2011 року
“Йоржі атакують!” – це ліки від депресії і непорядності
Роман “Йоржі атакують!” Володимира Коскіна – це той щасливий випадок, коли зійшлися воєдино мальовничий, глибинний, дотепний зміст і захопливі сюжет, абзац, фраза.
Пригода поганяє пригодою й водночас оповідь пронизана щемливо-світлою філософією, що базується на “розумному, доброму, вічному”.
Через відстані часу Володимиру Коскіну подають дружню долоню Марк Твен, Ільф і Петров, Михайло Зощенко, Остап Вишня, Сергій Довлатов, Володимир Войнович, Євген Дудар як своєму гідному й самобутньому наступнику.
Він однаково цікаво пише про природу й про людину в урбаністичному довкіллі.
Вишукане письмо, інтелект, гумор плюс сатира, динамічність, гнучка й при тому залізна логіка фабули, вільний політ думки, стьоб, сум, іронія, детектив – все це в наявності, прочитайте, перевірте.
“Йоржі атакують!” – це ліки від депресії. “Йоржі атакують!” – це певною мірою модерний роман, що має сучасну структуру. Кінематографічність, колажність, калейдоскопічність, динамізм оповіді компромісно зчеплені чіткою продуманістю щоразу несподіваного сюжету, ґрунтовним знанням, отже, читач-консерватор і читач-новатор, звиклий до шаленого темпу життя, з легкістю долають сторінки книжки, що просочені пташиним співом, чистим повітрям, дивовижними краєвидами й духом нашого авантюрно-ексцентричного часу.
Четвірка сучасних мушкетерів запрошують до свого товариства, аби струсити з наших мізків і душ байдужість, жадобу, непорядність й затюканість-метушливість.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
