Укотре з превеликим подивом вигукуєш: «До чого ж світ чарівно влаштований!». Найнесповідимішим чином ти знаходиш у морському піску алмазну піщину, а в стозі сіна - золоту голку. Ще в сімдесятих я звернув увагу на ім'я іскрометного незнайомця Леоніда Сухорукова – його публікаціями рясніли «Літературна газета», «Перець, «Крокодил», я з цікавістю розглядав його алмазні “рукотворні” піщини – афоризми. І раптом – о диво! – зустрічаю їхнього автора на Міжнародному етнографічному історико-культурному фестивалі «Хортиця єднає Україну». Цьому не перешкодила навіть та обставина, що Леонід Сухоруков давно живе у Великій Британії, про що я, до речі, і не здогадувався. Перетворився він у вишуканого англійського денді з манерами аристократа, але посміхався по-нашенському, по-українському: м'яко, делікатно, то журливо, то з козацькою безшабашністю.
Справою життя Леоніда Сухорукова стало нести у світ знання й істини: з одного боку, він віце-президент британської освітньої компанії “Віндзор Едьюкейшн”, з другого – людина-афоризм, яка складає “романи в один рядок”. Донині з-під його пера випурхнули десятки тисяч міні-романів, які вражають гармонією стислості, ємності і самодостатності. Щедрість Сухорукова не знає меж, його перлинами користується безліч видань (часто піратськи, анонімно), в Інтернеті легіони сайтів прикрашають свої сторінки творами короля афористів Леоніда С. Сухорукова.
Його книжки на Батьківщині давно стали бібліографічною рідкістю, а на Заході він першим з письменників колишнього СРСР видав книгу авторських афоризмів англійською мовою “All About Everything” (“Все про Все”). Нині Леонід Семенович працює відразу над трьома книгами афоризмів: російсько-англійською, російською і українською мовами, які йому замовили в Україні і Росії.
Завдяки характеру і професійній діяльності Сухоруков категорично не відривається від Батьківщини, яку не тільки постійно розглядає крізь збільшувальне скло своїх афоризмів, а й збагачує фахівцями, котрі отримують освіту на туманному Альбіоні. Маестро мудрої стислості активно бере участь в інтелектуальному і культурному житті України словом і справою (фестиваль на Хортиці теж був прикрашений блиском його таланту).
За духовну, гуманітарну і культосвітню діяльність Леонід Сухоруков нагороджений орденами “Святого князя Володимира”, “Преподобного Нестора Літописця”, “Преподобного Іллі Муромця”, які вручив йому Митрополит Київський і всея України, Предстоятель Української Православної Церкви Блаженнєйший Володимир.
Сухоруков - також почесний генерал Міжнародної Громадської Організації “Козацтво Запорізьке”. Представник Верховного отамана у Великій Британії. Відзначений орденами “Козацької Слави” 1-го і 2-го Ступеня.
– Леоніде Семеновичу, давайте почнемо з невеликого огляду Вашої біографії.
– Я народився 2 січня 1945 року в Харкові, під час Великої Вітчизняної війни. Пішов у школу відразу в третій клас. У десять років написав свій перший афоризм: «Допоки живий, я вірю в безсмертя!»
У 1967 закінчив Київський держуніверситет ім. Т. Г. Шевченка (факультет іноземних мов). П'ять років викладав в університеті, одночасно працював перекладачем в «Інтуристі». У 1972-1986 займався науковою діяльністю в академіка В. М. Глушкова в Інституті кібернетики АН УРСР. Паралельно писав афоризми і музику для кіно, театру і телебачення. Був ведучим і організатором дискотеки «Диски! Диски! Диски!» – першої в СРСР (літо, 1973 рік, міжнародний молодіжний центр «Супутник» у Сочі). Незабаром після цього з'явився всесвітньо популярний музичний стиль «диско». У 1977 організував перший диско-клуб в Україні «Веселка» – у Києві на Печерську, а через кілька місяців був серед тих, хто створив першу теледископрограму «П'ять хвилин на роздуми», яку потім випускав як музичний редактор і композитор. Кожний її випуск починався і закінчувався моїми мелодіями. У програмі записувалися зірки естради - Софія Ротару, ансамбль «Машина часу», Юрій Антонов, Алла Пугачова... У 1976 році брав участь як музичний редактор і музоформлювач у створенні художнього фільму «Така вона, гра» – про київське «Динамо» і Валерія Лобановського (режисери Микола Малецький та Володимир Попков). У 1985 став лауреатом українського журналу «Перець», а роком пізніше під впливом активної творчої і літературної діяльності відмовився від завершення дисертації і перейшов на журналістську роботу в цей журнал.
Згодом мене запросили до журналу «Крокодил» – кореспондентом по Україні. 1987 року у видавництві «Радянський письменник» вийшла моя книга авторських афоризмів «Наодинці з думками» (1000 афоризмів, наклад 65000 примірників.). Це був перший експеримент за радянських часів, коли солідне державне видавництво ризикнуло випустити не традиційний збірник афоризмів, а окрему книгу автора. Ризикнув порушити традиції ідеології тих часів відомий письменник сатирик-романіст директор видавництва Олег Чорногуз. У 1989 році зі Ставрополя мені зателефонував директор крайового видавництва Іван Дзюбенко (до речі, виходець з України) і сказав, що він мій давній шанувальник і хотів би видати мою книжку. Через три місяці я вислав рукопис. Так з'явилася нова книга «Лаконічні замальовки» (2000 афоризмів). У ній, до речі, був жарт: «Умів широко заплющувати на все очі», а в 1999 році вийшов американо-англійський фільм Стейнлі Кубрика «Широко заплющені очі».
Перед розпадом Радянського Союзу в Москву приїхав всесвітньо відомий письменник-сатирик, карикатурист доктор Джеймс Борен, тодішній кандидат у президенти США. Він зателефонував до «Крокодила» з побажанням зустрітися зі співробітниками редакції, але в той час було не прийнято йти на подібного рівня закордонні контакти без дозволу ідеологічних органів. Однак редакція зважилася на цей крок. Доктор Борен приїхав, і на цій зустрічі ми обговорили чимало цікавих питань, вирішивши організувати перший офіційний обмін між сатириками США і Радянського Союзу. Мені випала честь на ньому представляти Україну.
У Сполучених Штатах я побачив усі реальні плюси і мінуси країни. Після відвідування університетів і шкіл замислився над можливістю широкого впровадження міжнародної освіти в Україні. У 1993 одним з перших у пострадянському просторі заснував Освітній центр з навчання українських студентів за кордоном. У 1998 був запрошений у британську освітню компанію «Віндзор Едьюкейшн» (Windsor Education Services). Нині є її віце-президентом, курирую навчання студентів зі Східної і Центральної Європи у Великобританії й у десятках інших країн світу.
Леонід Сухоруков і Маргарита Червоненко
– У чому полягає діяльність компанії «Віндзор Едьюкейшн»?
– Ми консультуємо всіх бажаючих навчатися у Великобританії й інших країнах, організуємо будь-які освітні програми на будь-який вік і пору року, а також дбайливо опікуємо наших студентів. Відповідно до британського законодавства кожен неповнолітній іноземний учень зобов'язаний мати офіційно призначеного опікуна. Опікун, діючи як "loco parentis" від імені батьків, відповідає за благополуччя учня і приймає рішення у разі надзвичайних обставин (наприклад, термінова медична допомога). Отже, «Віндзор Едьюкейшн» реалізує професійний комплекс послуг з опікунства для іноземних студентів. Наша мета – зробити все можливе для забезпечення благополуччя дитини і душевного спокою батьків протягом усього періоду перебування її далеко від дому. Ми здійснюємо підтримку з будь-яких питань і проблем, які виникають, допомагаємо адаптуватися в нових умовах.
– Де конкретно Ви живете і працюєте? Скажіть кілька слів про Вашу сім’ю.
– Живу і працюю на Південно-Східному узбережжі Британського каналу («Ламанша» – із французького боку) у місті Істборн. Це – найкраще курортне місто Великобританії, знаходиться за півтори години їзди потягом від Лондона.
Дружина Ірина – моя права рука, трудиться разом зі мною, допомагає в усьому. Дочка Маріанна – студентка-третьокурсниця Брістольського університету за фахом «Політика, французька й іспанська мови».
Леонід Сухоруков, Олександра Кужель і Маргарита Червоненко
– Чи є у Вас хобі, віддушина?
– Усе моє життя – суцільна творча віддушина: афоризми, музика, світломузика, викладання, наука, література тощо. Ще в 1961 (!) році творчість ансамблю електромузичних інструментів під орудою В'ячеслава Мещеріна надихнула мене і приятеля-електронщика створити електронний поліфонічний трьохмануальний орган із квадрофонічним звучанням (!), а також свій «магічний світломузичний кристал» 35 на 35 сантиметрів. До речі, у ті часи навіть про стереозвучання ніде ніхто не чув. У 1967 році організував перший в радянські часи й останній (партійні ідеологи заборонили «західну пропаганду») виступ на великій сцені керованої мною бітгрупи „Red Stars” в Жовтневому палаці культури. Складалася вона з моїх університетських однокурсників. У сімдесятих роках мені довелось бути музичним керівником всесоюзно відомого театру пантоміми «Мімикричі». Працював у модельних шоу – був музичним керівником і композитором Будинку моделей Мінлегпрому. У 1984 році великий успіх у Києві мав спектакль (для якого я написав музику) двох акторів «Друкарки» за п'єсою Мюррей Шізгел – режисер Оксана Мілєшкіна зіграла разом з Ігорем Стариковим у київському театрі Російської драми імені Лесі Українки. Це дуже цікава повчальна історія про те, як двоє перспективних молодих людей усе життя малювали в рожевому світлі своє майбутнє, кар'єру, але так і пропрацювали до пенсії в тому самому друкбюро. У фіналі драматично наростав звук органа разом зі світлом у залі. Цей органний фінал я записував у Київському костьолі глибокої ночі. Пізніше Оксана Мілєшкіна стала головним режисером Московського театру міміки і жесту. Нині працює у Національному театрі в Празі.
Моя любов до афористики, сатири, гумору й української мови підштовхнули мене в Великобританії стати одним із засновників повноформатної щотижневої газети «Українська Британія» (почала видаватися 15 лютого 2002 року), я кілька років вів у ній сторінку гумору. Нині веду рубрику «Афоризми на щодня від Леоніда Сухорукова» у спільному британсько-французькому щотижневику «Лондон-Інфо»/«Російська Думка». Наприкінці липня 2008 року вийшов сотий випуск.
Після шести років наполегливої праці в 2005 вийшла моя нова книга афоризмів, але вже англійською мовою – «All About Everything» («Все про Все»). Це перша публікація авторських афоризмів на Заході представником пострадянського простору. Дякуючи зусиллям пана Павла Клімкіна, який виконував обов'язки посла, пана Владислава Рогового та інших працівників посольства, 9 грудня 2005 року відбулася презентація цієї книги в посольстві України в Лондоні. За протоколом вона мала відбуватися – з 17.00 до 19.00, а тривала за десяту вечора. Цей пам'ятний вечір ушанували своєю присутністю чимало знаних людей. Так, наприклад композитор і музикант Алла Сіренко, відома своїми операми в Лондонській Королівській опері, присвятила особисто мені нову авторську музичну композицію. Відомий британський лінгвіст, ректор школи англійської мови Грем Уайт артистично, із властивим йому пафосом, прочитав деякі з афоризмів моєї книги, у цілому вийшов форум-концерт друзів-однодумців. Усі збори від книги на її презентації я передав в Дитячий Чорнобильський фонд. Друга презентація відбулася в знаменитому Лондонському палаці торгівлі «Херодз», туди мене запросив його власник пан Мохамед аль Фаєд, він особисто презентував мою книгу і приділив максимальну увагу і пошану.
Кожна творча людина радіє власним успіхам, вона може це добре приховувати, але якщо твоя праця комусь потрібна, визнана, для серця – це краща радість і стимул продовжувати плідно діяти і далі.
– Після падіння «залізної завіси» більшість наших письменників повернулися на Батьківщину. А як Ви почуваєтеся за «бугром»?
– Ностальгію я відчуваю постійно, три-чотири рази на рік приїжджаю на Батьківщину, зазвичай до Києва. За службовими обов'язками також буваю в Москві й в інших колишніх республіках СРСР.
Я переконався, що можу більше принести користі побратимам колишнього Союзу, працюючи у Британії. А те, що я пишу, є результатом стану душі, адже творчість – це особлива космічна її вібрація.
– Нині Ви пишете рідною мовою чи англійською?
– Афоризми приходять і на російській, і на українській, і на англійській мовах. Іноді я їх перехресно перекладаю. Природно, при цьому важливі носії мови, бажано інтелектуали, з якими можна обговорити всі семантичні нюанси і, відповідно, дібрати правильний аналог для точнішої передачі афористичного змісту, тобто бути максимально зрозумілим і англійцям, і українцям, і росіянам. Наведу афоризм «Гумор – це дар влучати в яблучко. Сатира – мистецтво за нього брати» як типовий приклад літературного перекладу на англійську: «Humor hits the bull’s eye, satire goes for the throat», вийшло щось на зразок «гумор потрапляє в око бикові, а сатира бере за горло». Цей аналог більш зрозумілий англійцям, оскільки пов'язаний з їхньою історією, фольклором, з поетостійкими ідіомами. Звичайно, переклад афоризму – справа складна, не даремно я над книгою працював шість років. Тепер готую три книжки: російською й англійською мовами (замовили москвичі); і окремо російською й українською (замовили в Україні).
– За більш широкі полотна плануєте братися?
– Якщо людина досягла висоти в певному жанрі в зрілому віці, то саме це і потрібно розвивати. Братися за великі твори почекаю, у мене були такі ідеї, начерки, але поки душа більше тяжіє до афористики. “Всему своё бремя...” Адже афоризми до мене приходять на підсвідомому рівні, був випадок, коли я з п'ятої ранку записав приблизно триста афоризмів, не пов'язаних один з одним.
– Піймали потік з космосу…
– Авжеж, пощастило... Наступного ранку приблизно вісімдесят афоризмів були вже готові до публікації. Інші, напевно, піддалися дифракції, інтерференції під час прийому, пізніше деякі з них я зміг розпізнати, «випрямити», очистити і відтворити в правильному літературному вигляді, тобто так, як вони були, очевидно, замислені Божим розумом.
– В рідній країні Ви, По суті, вже іноземець, бачите частіше глянсовий бік її життя. Ми, що живемо тут постійно, налаштовані дуже песимістично, багато з того, що відбувається в політиці, економіці України, сприймаємо як відвертий маразм. А які у Вас виникають враження?
– «Лицом к лицу лица не увидать, большое видится на расстоянии», – написав Єсенін. Мені кривдно, що колиска Київської Русі, багата своїми коренями – історією, культурою тощо, перебуває в такому дивному стані: напіввисить, напівстоїть, напівлежить, поділена на схід і захід. Та наша ненька-Україна здатна годувати всю Європу і при цьому несказанно багатіти, – якби була вона в руках мудрих патріотів. А нині в ній відбувається тупий бєспрєдєл переділу територій. Колись я написав: «І велика політика – азартна гра в карти, але географічні». Це означає, що люди – ніби щось другорядне, а території – головне багатство, їх можна експлуатувати, перетворювати в нові ринки збуту. На це безпардонно націлені ті, хто мають великі гроші і владу. Україну, як торт, розхапують на ласі шматочки, її роздирають політики-олігархи різних забарвлень. Я боюся найстрашнішого – поділу України на східну і західну. Розділяй і пануй!.. Усі політичні інтриги будуються або на національних, або на релігійних питаннях (плюс ще якісь «кореневі» проблеми). «Одним релігія лікує душу, іншим серйозно калічить голову». Це відбиває істину, бо справді релігійна людина творитиме тільки добро, а безбожники, що зіштовхують національності, – це злочинці, які набивають кишені за рахунок розбрату народу. Я всіма силами намагаюся робити добро українцям, усім людям, незалежно від їх національності й віросповідання.
Мені боляче дивитися на прекрасну Україну. Скільки ще потрібно часу нашій Неньці, щоб народити і виростити щирого Хазяїна-патріота своєї землі, котрий міг би, як Шарль де Голль підняти її не тільки до рівня процвітаючої Франції, а й зробити європейською житницею. У мене є афоризм: «Схоже, що Україні легше зробити з себе другу Європу, ніж Європі захотіти зробити з України другу Францію». Європі вигідніше мати Україну як ринок збуту, а не нового конкурента на ринку. Думаю, це – головна проблема теперішньої України. А політики лукавлять, хоча «Небезпечно бити себе в груди, якщо за пазухою камінь», одні закликають йти в Європу, інші – зближатися з Росією, а насправді відбувається спроба переділу території… Росія – невідворотний сусід, і на це треба не тільки зважати, а й його поважати. І суверенітет свій берегти. Адекватність повинна виявлятися також стосовно іншого сусіда – Європи і заокеанських партнерів. Тут не повинно бути ніякого протистояння. Ті, хто нагорі, не постраждають: хтось збагатиться, а хтось поміняє крісло. Тяжкий хрест протистоянь несе на своїх плечах завжди народ. Розколювати легше, ніж консолідувати. Для того й існує дипломатія, щоб зберегти свою країну. Якщо ж та дипломатія продажна – вона розвалить країну на частини і дробитиме, дробитиме, як колись процвітаючу Югославію...
– На тлі глобального опопсіння, нівелювання, приниження мистецтва й культури афористика сприймається як щось елітарне, як ковток свіжого повітря…
– На Заході афористика, на жаль, перебуває в недостатньо активному стані, з незрозумілих для мене причин. У Росії, Україні багато хто намагається писати, але далеко не у всіх це добре виходить. Я розумію – чому. По собі знаю, що можу багато продукувати, але дуже маленька частка гідна оприлюднення, – те, що надходить, як кажуть, з неба, приймається часто перекручено, не в чистому вигляді. Мистецтво афористики полягає, у певному сенсі, в тому, щоб відрізняти готовий продукт від сирого. Коли читаєш сирий продукт, стає боляче, що автор не зумів побачити це самостійно. У мене теж чимало сирих афоризмів проскочило в Інтернет, це буває з кожною творчою людиною. Але в історії залишається справжнє мистецтво, тому що воно фільтрується поколіннями для поколінь. Афоризм провокує думки, допомагає замислитися, але я спостерігаю, що меншає бажаючих думати, що дедалі більше тих, хто прагне тільки тупо заробляти, тупо прилаштуватися... Своєю творчістю я намагаюся будити в людині Людину винятково з великої букви. Щоб кожен з нас думав про те, як зробити так, щоб жилося краще не тільки йому особисто, а й усій святій і неподільній Землі Українській. Хочу повторити, що Україна з надією чекає багатого і самодостатнього Патріота-хазяїна.
– А що заважає багатій людині зупинитися у своїх мільярдних нагромадженнях для себе особисто і направити зусилля в потрібне русло заради Батьківщини?
– Проблема капіталу – підступна й суперечлива. Усі товстосуми потрапляють у математичну вирву-рейтинг, у якій вони забувають про те, що зароблених грошей вистачить більш ніж на десять життів, а, може, й на сто, але їх будоражать рейтинги: в одного десять мільйонів, а в іншого – двісті, у третього мільярд, а в четвертого – вісім, і вже хочеться мати дев'ять мільярдів, щоб бути попереду. Йде азартна гра-гонка в математику, через яку інші люди гинуть від голоду, страждань. Це серйозна проблема людської психології. І для корегування цієї психології потрібні надпсихологи...
Переживаючи за Україну, я живу за своїм афоризмом «Оптимізм – це безмежна віра в надію». Я свято вірю, адже святе місце порожнє не буває, що рано чи пізно його посяде гідна людина-месія, котра керуватиме, як мудрий цар (якого в Україні ніколи не було) великої країни. Він залишиться в історії не як «галочка», а як державний і народний діяч, що ощасливить народ і збереже безцінну цілісність великої країни.
– Ви читаєте художню прозу?
– Нині дай Боже впоратися з поточною інформацією, яка шалено збільшує обсяги. Працювати іноді доводиться по 12-14 годин на добу, творчістю займаюся тільки у вільну хвилинку. З віком розумієш, що час минає разом із життям... і починаєш дедалі більше думати про пріоритети. Свого часу я багато читав, багато бачив, багато чув і тому підкорився одному зі своїх афоризмів: «Чим більше знаєш, тим більше дозволяєш собі чогось не знати». Я собі вже дозволяю щось пропустити, відслідковую тенденції в цілому: якісь напрямки в літературі, мистецтві, щоб уникати всілякого лушпиння. Справжнє мистецтво йде від народного болю. А вальяжна і цинічна ситість безплідна, вона підсилює голод голодних. Людина, яка перебуває в гущі колізій і труднощів, пише оголеним нервом. Згадайте Висоцького...
Зрозуміло, що «В каждом из нас – и Бог и дьявол. Одним – для равновесия, другим – для равнобесия» (як бачимо не всі афоризми можна перекласти через гру слів). Я дуже сподіваюся, що божеська рівновага переможе, благодатна українська земля розквітне, я посилаю свою енергію прекрасній Батьківщині: нехай у неї все влаштується так, щоб було дедалі краще її народу. Кожен політик-можновладець повинен замислитися над тим, заради чого він живе. Ми всі прийшли невідомо звідкіля і невідомо куди підемо, але нам доведеться рано чи пізно звітувати по совісті, скільки нами загублено душ і скільки врятовано.
– Ви проводили «інвентаризацію» написаного?
– Думаю, що мною написано понад сто тисяч афоризмів. Але треба розділяти сировину і готовий продукт. Тому афоризмів, за які мені не соромно, значно менше. Але сировина рано чи пізно повинна перетворюватися в первозданну ідею. До мене щодня приходить мінімум один афоризм, а максимум – десятками і навіть сотнями. Іноді здається, що це творчий грип...
– Яку Ви переслідуєте мету, коли пишете свої афоризми?
– По-перше, творчий процес – найвище задоволення, яке здатна відчути людина естетично і духовно. Творчість – стрижень світу, все – заради неї. Я припускаю, що в кожної живої істоти є своя форма контакту з цивілізацією і Всесвітом, афоризми – одна з яскраво виражених моїх форм контакту зі світом і людьми – із сучасниками і нащадками. Якщо мої афоризми хоч у чомусь допоможуть моїй улюбленій країні, планеті, я вважатиму свою місію на Землі виконаною, я знайшов свою мову, використовую її, висловлюю те, що хочу. Втім жодна людина, яка творить, до кінця не висловлюється... Приходить час – і нота обривається...
Леонід Сухоруков з автором публікації Володимиром Коскіним
– Я неодноразово переконувався в тому, що авторськими афоризмами активно користуються різні люди як безкоштовними істинами…
– І на здоров'я. Мої афоризми розійшлися по всьому світі, перекладені на десятки мов, стали прислів'ями, девізами, гаслами, наприклад, молодіжний рух «Покоління» у Росії взяв на озброєння мій афоризм: «Історично таланти, незліченно збагачуючи світ, залишають його найчастіше в бідності».
Істинні творці, справді, залишають це життя зазвичай бідними, бо їхня діяльність далеко не завжди у фаворі серед правлячих кіл, і сміховинно оплачується. Однак вони живуть енергією творчості, енергією щастя, і їхня енергетика живе у віках. А про тих, у кого вони не були у фаворі, ніхто ніколи не згадає, вони зникають, мов пил.
– До речі, я бачив на сайті Барака Обами, нинішнього претендента в президенти США, Ваш афоризм англійською мовою. Перекладіть його на українську?
– «Гроші – це зло, чим їх менше, тим більше воно бере» . Не сумніваюся, що шановний Барак Обама міркує з приводу цієї думки також сатирично. Хоча «Деньги нужны всем. Одним, чтобы выжить, другим чтобы выжать» , або: «Одна справа – добро робити, інша – його ділити». У нас проблема – з поділом добра, а не з його творенням.
Деякі люди використовують мої афоризми в листуванні, іноді в конфліктному, пишуть: от ти такий-сякий, це, напевно, про тебе написав Леонід Сухоруков (і вживають мій афоризм проти іншої людини). Але я пишу не для того, щоб мої дотепи вживалися проти когось, афоризм – це і розвага, і допомога в усвідомленні істини, тому що концентрована істина краще усвідомлюється, ніж розпилена. Афоризм – це згусток матерії-енергії, який передає певні стани (ситуації) нашого життя. І чим точніше передає, тим люди краще розуміють джерела, корені того афоризму, і, відповідно, краще метикують, як вирішувати свої проблеми, виправляти помилки, причому, мирним шляхом. Я за те, щоб менше боролися, а більше мирно творили. Дипломатія для того й існує, щоб іти винятково своїм мирним шляхом. А «Наддипломатія – це йти по лезу бритви, якою у цей момент голишся».
На прощання з читачами хочу нагадати, що стислість – це сестра не тільки таланту, а й милосердя. І бажаю: хай кожен поворот нашої долі завжди буде зигзагом удачі!
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
