Автор: За мотивами притчі Бруно Ферреро Коментарі (2)
Однієї холодної зимової ночі шестеро людей опинилося на безлюдному острові. Кожен тримав у руках шматок дерева. На тому клаптику землі, загубленому у Північному морі, зовсім не було дерев. Посередині поволі догоряло вогнище — бракувало дров.
Мороз ставав щораз дошкульніший.
Найближче до вогнища стояла жінка. В якусь мить поблиск вогню вихопив із темряви обличчя темношкірого іммігранта. Жінка побачила його, і ще міцніше стиснула у руці свій шматок дерева. «Чому я маю вкидати у вогонь своє поліно, — думала вона, — щоб обігріти бездомного ледаря, який прийшов відібрати у мене хліб і працю?»
Чоловік, який стояв побіч неї, помітив іншого, що не належав до його партії. «Змарнувати цінний шматок дерева для політичного супротивника? - міряв ненависним поглядом свого опонента. - Ніколи й нізащо!»
Третій був одягнений доволі нужденно і весь час кутався у брудну маринарку, намагаючись сховати поліно. Його ж сусід явно виглядав на багача. «Чому я мушу витрачати свої Дрова на лінивого багатія?»
Думки багача увесь час оберталися навколо його статків, які складали два будинки, чотири авта і великий рахунок у банку. Батарейка його сотового телефона розряджена. «Треба за будь-яку ціну зберегти свій цурпалок. Не пускати ж його в хід заради цих лінюхів і невдах».
У слабкому світлі майже згаслого вогнища темношкіре обличчя іммігранта викривилось у мстивій гримасі. Він з усіх сил стискав у руці дерев'яний уламок. Йому було добре відомо, що усі ці білі його погорджують. «Нізащо не вкину своїх дрів до купи приску, — злосливо зиркаючи, вирішив він. — Настав час розплати!»
Останнім членом цієї сумної компанії буз чоловік скупий і недовірливий. Він ніколи нічого не починав, якщо це не приносило йому користи. Давати тільки тому, хто щось дає - така була його засада. «їм доведеться дорого заплатити за цей шмат дерева», - думав він.
Усіх їх знайшли замерзлими, з дерев'яними цурпалками у застиглих руках.
Вони загинули не через морозяну погоду, а через внутрішнє обмерзання.
Це відбувалось не в нас і не сьогодні. Але сьогодні і зараз в українській спільноті вже ледве жевріє вогонь...
Що зроблять зі своїми шматками дерева наші можновладці?
надзвичайно повчальна і цікава історія. от тільки чекати від політиків хоч би кроку на користь свого народу і своєї держави не варто. вони ніколи не кинуть пешими своєї палки... А от ми? коколи ми навчимось думати не лише про себе? коли ми навчимось думати про себе як частину свого народу? Українці, панове, давайте хоч іноді замислюватися над тим, що ми самі зможемо зробити, щоб в нашій державі стало жити краще. А ми можемо на це впливати! повірте, ще й як можемо!
Слава Україні.
Cto skazati my slujym kak mocnyi dvuhstoronii bamper, mejdu Rosieii i Evropoi... A pro evropu uminia mnenie takoe, My ih k stolu priglasaem a oni nam v litso pliuiut......... !
...››› мар IAN| 04.10.2008, 19:02
Новини
Події
Фотогалереї
Поштовий
веб-клієнт
Про
сайт
Електронна пошта
