Скульптор Дмитро Ів – молодий, не тільки за віком, а й за світоглядом. Відзначаю це, бо довкола чимало 20-30-літніх стариганів і циніків. А в ньому є здорове оптимістичне начало, що для скульптора, та й взагалі творчої людини, першорядно. Дмитро Ів тяжіє до магічного реалізму-імпресіонізму, а не грузне в епатажних абстракціях, у яких неможливо розгледіти ідею. Для автора ідея – передусім. При цьому його образи неоднозначно метафоричні, а чимало його скульптур здатні оживати, тобто вони кінетичні: гойдаються, кружляють, переміщаються, зсередини освітлюються...  ›››

Певно, існує категорія людей, котрі вміють перебувати над релігіями, над філософіями, і при цьому вони не атеїсти і не нігілісти. Це набожні люди, котрі сповідають «розумне, добре, вічне», тобто любов, доброту, красу, корені яких пронизують космічні безодні, де все має взаємний вплив. В Україні живе і творить витончений художник – Лариса Хіміч, котра бачить-відчуває земний людський світ очима Космосу, у тому числі очима потойбіччя, наповненого ангельськими сутностями.  ›››

Приводом для цієї творчої зустрічі стало подання постановки "Назар Стодоля" за п'єсою Тараса Шевченка (Національний академічний драматичний театр імені І. Франка) на здобуття Шевченківської премії. Точніше, на премію претендують "ключові гравці": режисер-постановник Юрій Кочевенко, художник по костюмах Катерина Корнійчук, композитор-бандурист Роман Гриньків, виконавці головних ролей Олександр Задніпровський, Людмила Смородіна, Тарас Жирко, Володимир Нечепоренко.  ›››

Василь Шкляр - переможець усіх престижних літературних конкурсів, його вважають батьком українського бестселера. Нещодавно письменник презентував новий твір – «Чорний Ворон», у якому відтворює одну з найдраматичніших і найбільш замовчуваних сторінок нашої історії – боротьбу українських повстанців проти окупаційної влади у 20-х роках минулого сторіччя. Письменник працював над книжкою 13 років.  ›››

Нинішню палітру популярної й джазової музики України неможливо уявити без піаніста і композитора Родіона Іванова. Останніми роками, напевно, жодний збірний джазовий концерт чи фестиваль не пройшов без цього музиканта – зовні зосередженого, неусміхненого, навіть суворого. Однак при тому з-під його пальців ллється музика дуже тепла, задушевна, радісна, грайлива, часом іронічно-саркастична.  ›››

Фотографія – це так просто, натиснув на кнопку і маєш зафіксовану миттєвість, яка тебе вразила. Та вона чомусь не вражає інших, бо зникла кудись «родзинка»-принада, стала безликою, звичайною, ніби листя-близнюки на дереві чи камінці на дорозі.  ›››

Коли матимемо одного Патріарха в Україні, то він осяде у Святій Софії... Українці починають розуміти, що не можна лише терпіти й плакатися... Президентська кампанія нам дуже зіпсувала цей рік...  ›››

Нині не часто згадують фразу: “Талантам треба допомагати, бездарі проб'ються самі”, зазвичай вчергове підносять чи піарять “зірок”. Тим часом невідома і незнана молодь торує свій надскладний шлях. Так завжди було, і, звісно, так буде, та добре слово і кішці приємно, тож ми скажемо слово про молодий київський Театр “Відкритий погляд”, який декларує відкритість різних думок, зокрема критики й глядачів.  ›››

Це непримиренне протистояння, непримиренність якого буде дедалі загострюватись. У цьому протистоянні беруть участь держава, громадськість з одного боку і брудний бізнес з іншого...  ›››

Пам'ятаєте казкове: «Піди туди, не знаю куди, зроби те, не знаю що». Так це про музичний гурт «ДахаБраха», який виник як суцільний експеримент з ініціативи Владислава Троїцького, керівника, господаря і режисера Центру сучасного мистецтва «ДАХ» у Києві. Троє дівчат у високих чорних кучмах та українських національних строях й один парубок своїм співом-грою миттєво ввергають слухачів у подив: з одного боку, звучить українською мовою щось правічно-кореневе, до болю рідне-знайоме, з другого боку, розумієш, що в такій театральній, драматургічній, містеріальній подачі ти нічого подібного не чув.  ›››