Юлія ДИЛОВА: Учора президент України Віктор Ющенко дав ряд доручень щодо захисту прав дітей-сиріт і боротьби з бездоглядністю українських дітей, а саме, доручив уряду з 1 жовтня цього року розробити проект Національної програми подолання дитячої безпритульності та бездоглядності, а до 1 вересня подати на його розгляд концепцію реформування системи закладів для дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування. Держава хоче замінити інтернати на дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї, змінити підходи до позбавлення батьківських прав та всіляко сприяти людям, що хочуть всиновити дитину. Відповідні заяви президент України зробив під час засідання “круглого столу”, в якому взяли участь, крім голови держави, віце-прем’єр-міністр з гуманітарних питань, міністр у справах сім’ї, молоді та спорту, міністр освіти, народні депутати, а також батьки, що виховують усиновлених дітей та самі ці діти. Отже, розібрати ці накази президента та розібратися у ситуації, що склалася в України з безпритульністю дітей, ми запросили до студії члена парламентського комітету з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства, представницю фракції “Наша Україна” Лілію Григорович. Вітаю вас, пані Лілія.
Лілія ГРИГОРОВИЧ: Доброго ранку.
Юлія ДИЛОВА: Розмову з вами, пані Лілія, ми розпочнемо вже за кілька секунд, а зараз я хочу запросити до активності наших слухачів і попросити їх упродовж програми відповісти на таке запитання. Чи вірите ви, що накази президента та дії уряду щодо подолання бездоглядності дітей зможуть зменшити кількість безпритульних дітей в Україні? Отже, пані Лілія, чому у XXI столітті у країні, яка вже, слава Богу, 60 років не знає війни, в якій не було якихось стихійних лих чи епідемій, у нас така велика проблема безпритульності дітей. У нас є, лише за офіційною статистикою, їх 150 тис. Чому ми про це говоримо?
Лілія ГРИГОРОВИЧ: Ну, абсолютно слушне запитання, і у вашому запитанні криється одразу ж і відповідь. Но я не погоджуюся, що в країні, яка, 60 років точно на цій території не було війни, але нашій країні тільки 13 років. А влади в цій країні народної ще не було. Ця влада тільки четвертий місяць у нашій країні, якій тільки 13 років. З огляду на те, питання зразу стає зрозумілим. Якщо не було влади, яка була делеґована цим народом на виконання його волі, його повноважень, то, відповідно, що те, що було до помаранчевої революції, це було явище, яке виконувало своє власне замовлення, забезпечувало свої власні інтереси. З огляду на те, ми маємо таку сумну статистику, що тільки по офіційних даних, а я думаю, що не по офіційних - більше, десь, мабуть, і 200, і 250 ми маємо бездомних, безпритульних дітей, з них понад 100 тис. - це, все ж таки, соціальне сирітство, понад 7 млн. трудових емігрантів, вдумайтеся, еміграція трудова є у всьому світі, але люди йдуть від ліпшого до ще ліпшого, у нас, коли в 1996, в 1997, в 1998, в 1999 наша неукраїнська, ненародна влада людям не платила по 7-10 місяців зарплату, вона просто в шию виштовхнула, вигнала понад 7 млн. цих емігрантів трудових, з яких понад 5 млн. - жінки. Хто порахує, скільки дітей чекає в першому класі матерів, які відведуть їх до Першого дзвоника? Хто з випускників не побачив своєї матері, тепер не побачить, коли буде Останній дзвоник? Це також непідраховані дані. Але уявіть собі, як виглядає родина, коли там немає матері. Батьки по селах спиваються, діти деградують, в кінцевому результаті - це явно не українська влада. Це неукраїнська влада, яка позволила собі залишити у спадок нам бюджет за 2004 рік з страшними бюджетними порушеннями.
Юлія ДИЛОВА: Пані Лілія, як можна змінити ситуацію? Хто, власне, зараз може змінити ситуацію, влада чи громадські орґанізації, чи Церква? Як можна змінити?
Лілія ГРИГОРОВИЧ: Відповідаю. Насамперед, я хотіла би привітати вас з нещодавнім святом журналістики, і попросити нашу дуже шановну четверту українську владу до такої ж самої логіки і розуміння ситуації серцем, яку, очевидно, мали би ми всі сьогодні проявити. Тому що можна ставити дуже такі круті запитання, коли вже, сьогодні, завтра, через три години? А я сьогодні скажу, не можна за 100 днів змінити те, що було наплутано за 13 років, та ще за 13 століть. Тим не менше, те, що я сьогодні бачу, я порівняю тих 100 днів роботи президента, його уряду, ви знаєте, це, мабуть, ефективніше, ніж 100 днів роботи чотирьох європейських лідерів, разом взятих. Те, що сказав президент, буде виконано, і це така правда, як те, що в 2000 році прем’єр-міністр Ющенко виплатив зарплати і пенсії, і це така правда, як те, що породілля сьогодні отримує 8,5 тис.грн. Хтось з депутатів сказав, ви сприяєте повії. А я кажу, ні, українська матір переможе це явище. Тому що в 1946 році генерал де Голль робив те саме, але французька матір перемогла французьку повію. Це така правда, як те, що сьогодні пенсіонер, нарешті, отримує пенсію в межах прожиткового мінімуму і вище, і це така правда, як те, що восени, знову ж таки, будуть підвищені людям зарплати і пенсії. Тобто, ми маємо іти кількома напрямками. Перше, держава підвищує соціальні стандарти: зарплати, пенсії, прожитковий мінімум, виплати на дітей. Держава робить Національну програму подолання безпритульності, і діти, які сьогодні на вулиці, наприклад, в області одній 3 тис., в другій - 2 тис., в третій - 4 тис., це ті діти, які не є навіть в інтернатах, це є на вулицях. Вони будуть адаптовані у будинки сімейного типу і прийомні сім’ї. Держава буде робити преференції для таких сімей в бюджеті, починаючи з 2006 року, та й взагалі, виплати для дітей з сім’ями сьогодні є підвищені. Тобто, здається, з боку держави, а ще додайте до цього 5 млн. робочих місць, робиться все. Але це ще не все, тому що якщо ми сьогодні думаємо, що це тільки держава, ми глибоко помиляємося. На яких парламентських слуханнях я заслухаю громаду? На яких парламентських слуханнях я прослухаю виконання обов’язків батьків? Адже конвенція про права дитини - це ще і питання, хто ті права забезпечує. Крім держави - ми, люди. І українська Конституція ставить питання про нашу з вами громадянську відповідальність. Ми дуже часто покладаємося виключно на державу, але ж, прошу мені сказати, хто, яка держава заспіває колискову дитині від 0 до 3? Мати отримує 8,5 тис.грн., дасть бог, колись отримає 10, 15 тис.грн. при народженні дитини. Вона купить все кращі памперси, все кращий візочок, все кращу колиску. Чудесно. Але чи знає вона, що в неї в руках гомо сапієнс, істота розумна? Чи знає вона, які книжечки треба прочитати від року до 0?
Юлія ДИЛОВА: Хто має нагадати про це?
Лілія ГРИГОРОВИЧ: Ми тепер, тепер відразу повторюю, 2 дні тому відбулися, і вчорашня подія, свідком якої я була, “круглий стіл” по презентації проекту програми по подоланню, Національної програми по подоланню дитячої безпритульності, це для мене була епохальна подія. Я як депутат, який 9 років, будучи в опозиції до попередньої влади, благала, хочете української перемоги, проінвестуйте дитинство, і ви переможете. Я, нарешті, дякую Богу, що я стала свідком цих подій, і всі ми з вами разом. Але ж це подолання безпритульності - програма на 5 років. Я би дуже хотіла, щоб більше ми до цієї програми не поверталися. І от, з 2006 року мала би вступити в дію нова програма. Ми мали програму “Діти України”, но, оскільки в Україні не було української влади, то так, ніби це були нічийні діти. Результатом діяльності програми “Діти України” стали ті землі приватизовані в “Артеку”, “Молода гвардія”, забрана у дітей, і багато інших речей, про які сьогодні зайвий раз не буду повторюватися, всі про це знають. Але ж ми розробляємо іншу, абсолютно нову, кардинальну програму “Українська дитина в українській родині”. Ми сьогодні будемо проводити лікнеп, навчати молоду матір, і за 2 тижні до пологів, і сімейний лікар, і медсестра, яка буде приходити впродовж року, будуть не тільки вчити, як пеленати, як боротися з висипочкою, але ж вчити матір, як виховувати цю дитину. Тому що до 3 років це на 50% сформована особистість, а у перший клас - це вже 80% сформованої особистості йде. І от, ці речі жодна держава не виконає. Ми просто через те, що в нас забрали Бога, через те, що ми покладалися на школу, на піонерів, на комсомол, тільки не на самих себе, ми та плюс ще оцих 13 років тяжких соціальних випробувань, ми втратили фах бути батьками. А це така професія, яка ніколи не знає ні вихідних, ні відгулів, все життя.
Юлія ДИЛОВА: Це сказала член парламентського комітету з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства Лілія ГРИГОРОВИЧ. Пані Лілія, як би ви охарактеризували дії теперішнього Міністерства охорони здоров’я, яке хоче зайняти приміщення дитячої лікарні ОхМаДит? Це порушення прав дітей? Це нова влада, і це порушення прав дітей?
Лілія ГРИГОРОВИЧ: Ну, відразу хочу сказати, вже не хоче. Справа в тому, що міністерство шукало вільних приміщень, і я гадаю, що це була хибна думка, розселяти міністерство в кілька приміщень. Міністерство має бути цілісним, в одному приміщенні. Я б сьогодні навіть підказала, де це може бути. Скажімо, на площі Лесі Українки звільнилося приміщення, там де Центральна виборча комісія, чи в колишньому банку “Україна” на Великій Житомирській і так дальше. Але ж я відразу хочу, особливо, насамперед, киянам, а, відтак, і всім радіослухачам повідомити, що коли був прорахований коефіцієнт корисної дії використання приміщень ОхМаДиту на Стрітенській, поліклініки, я не кажу про лікарняний сам комплекс, про стаціонар, то було видно, що, скажімо, є два ЛОР-лікаря, один працює до обіду на півставки, в одному кабінеті, другий, після обіду, в другому кабінеті. Що частина приміщень здається якимось комерційним структурам. І коли це було побачено, вирішили забрати там якийсь поверх чи кілька кабінетів, з десяток кабінетів, якщо я не помиляюся, для міністерства. Знову ж таки, я не поділяю цієї думки, але доводжу до відому, що вони здавалися комерційним структурам. Я можу сказати інший приклад. На вулиці Саксаганського у місті Києві, Саксаганського,100, є поліклініка Шевченківського району. Там цілі поверхи здаються комерційним структурам. Ми не знаємо, куди йдуть ці гроші. Там, до речі, призначили якусь молоду людину, яка не має жодної категорії, ну, це подвиги пана Харитинчука, призначили начальником управління. Людина без категорії, трьома роками старша, тобто, дивні речі. Але ж я це кажу про те, що здаються, комерціалізація йде, і була думка тимчасово використати 10 кабінетів не для комерційних структур, а для частини міністерства. Хоча я не поділяю цієї думки, бо треба, щоб воно було цілісним. Тим не менше, позавчора відбулася нарада в гуманітарного віце-прем’єра, який якраз стоїть над нашим міністром охорони здоров’я, який прийняв рішення про недоцільність розчленування міністерства, а, відтак, відпадає питання про сам ОхМаДит. Так що зняли.
Юлія ДИЛОВА: Тобто, ця поліклініка залишиться, да, на цій вулиці?
Лілія ГРИГОРОВИЧ: Так я думаю, це вже зрозуміли всі. Я ще раз сьогодні це підтверджую.
Юлія ДИЛОВА: А тепер я хочу вам поставити таке ж запитання, як поставила нашим слухачам, це рейтингове опитування. Отже, ці програми, накази, концепції, вони є ефективними? Вони, дійсно, суттєво вплинуть на те, що у нас зменшиться кількість безпритульних дітей на вулиці?
Лілія ГРИГОРОВИЧ: Ви знаєте, наші бідні українці так довго не мали своєї влади і так довго мали чужу, що вони все і ніколи не вірили, і правильно робили. Ну, як можна було вірити владі, яка залишала у спадок дефіцит бюджету мінус 30 млрд? Я вас розумію також. За 4 місяці ця віра не прийде, але я впевнена, що, бачите, за 4 місяці все не прийде, але ж за 2-3 роки, коли ми не побачимо людей, дітей на вулицях, ми переконаємося в тому. Я вже говорила, що я маю підстави жодним чином не сумніватися в тому, що буде так. Власне, щоб було саме так, люди і вийшли на “помаранчевий” майдан і змінили пріоритети, змінили моральні цінності, і ви знаєте, те, що сам президент ініціює ці речі, а я, наприклад, вчора, коли слухала і його слова, і слова людей, дітей, які виступали, ви знаєте, це була якась літургія високого духу. Знаєте, є така народна пословиця, над сиротою - Бог з калитою. Я думаю, що влада, яка рушила назустріч не просто людям, а яка рушила назустріч дітям, дітям, які не йдуть до урн, які не голосують, з якими не треба загравати, це та влада, яка від Бога, і це та влада, яка буде мати успіх, тому що вона над сиротою з калитою.
Юлія ДИЛОВА: Я вже казала на початку програми, що влада хоче замінити інтернати на дитячі будинки сімейного типу. Це, звичайно ж, дуже добре, про це вже давно говорять і громадські орґанізації, і органи влади, і учора, під час “круглого столу” батьки-вихователі скаржилися, що, аби створити такий будинок, потрібно, щонайменше, 5 років збирати документи, оформлювати їх, ходити по інстанціях. І тоді ж одразу президент дав доручення, аби при створенні дитячих будинків сімейного типу кожен документ був на розгляді у чиновників не більше 30 днів. Отже, пані Лілія, все-таки, чи не здається, що не варто послаблювати контроль за створенням цих будинків? Звичайно, це все, і бюрократія, і тяганина, воно все є, але, все ж таки, подальша доля дітей? Дітей віддають на виховання чужим їм дорослим. Контроль повинен бути на найвищому рівні, як на мене.
Лілія ГРИГОРОВИЧ: Ну, ви знаєте, тут одне не виключає другого. Я не впевнена, що буде добрий контроль, якщо ці батьки або всиновителі будуть збирати документи 5 років. Я не впевнена, що контроль буде кращий, ніж вони будуть збирати документи 30 днів. Тобто, спростити страшну бюрократичну процедуру обов’язково потрібно. Я взагалі в світі не бачила таких бюрократичних процедур, які проходять наші підприємці, наші батьки, які хочуть усиновити дітей і так дальше. Це цілком логічно. А от відносно контролю, то я хочу сказати, що ця нарада не закінчиться тільки тим, чим вона закінчилася вчора, тому що буде підготовлений проект указу, і, до речі, там будуть багато інших речей. Скажімо, ми не говорили про те, що 5% місць для навчання буде для сиріт. Це надзвичайно суттєво, я хочу про це сказати, що половина місць студентам буде для сільської молоді, це також дуже суттєві речі. Що слава Богу, не маючи іншого заслону для наркоманії, СНІДу, бездушності, безморальності, ми, все ж таки, християнську етику почнемо вивчати в школах. В якомусь, любому варіанті, але почнемо вивчати. І, насамкінець, будуть проведені наради, великі наради, я сама буду на ці наради їздити, в областях, по 800, по 1000 людей. Ми будемо збирати людей і громадські орґанізації для такого своєрідного морального громадянського лікнепу, тому що якщо є в області 3 тис. безпритульних, то я буду питатися не тільки голову обласної державної адміністрації, але й ми будемо питатися і громадські орґанізації, і Церкви, і підприємців. Ми повинні виробити таку громадську опінію, щоби було соромно здавати дітей, щоб було почесно допомогти сироті. Ми, просто ніхто не виховував цих почуттів, але ці почуття у нас прийдуть, тому що ми - народ дуже моральний, ми - народ християнський, ми - народ добрий. Згадайте, ще в древні і древні часи, XVII, XVIII, XIX століття, де в нас були діти-сироти? А вони були в дядини, в тітки, дядька, в родини. Їх ніхто ніколи не викидав на вулицю. Ми вернемося до цієї української родинності.
Юлія ДИЛОВА: Пані Лілія, все ж таки, щодо контролю, ви знаєте, на якому от рівні контролюються ці дитячі будинки і прийомні сім’ї? Це належний контроль?
Лілія ГРИГОРОВИЧ: Безумовно, контроль є дуже належний. Навпаки, директори або ті, що очолюють, батьки прийомні, вихователі прийомних, будинків сімейного типу нарікали, що санстанції приходять до них зачасто, і пожежні до них приходять зачасто, і контролюють всі, тільки не так, як треба. Мені видається, що президент дав чітко зрозуміти, що треба посилити якраз оцю ланку управлінь обласних, районних органів опіки, які відносяться до Міністерства, слава Богу, сім’ї. Вже ми ж вчора назву відновили. Акцент державний: Міністерство сім’ї, молоді і спорту. І, власне, я думаю, що буде створений серйозний нагляд в областях і районах за такими будинками якраз не тільки з дотриманням пожежних норм безпеки, насамперед, з дотриманням норм безпеки моральних, дотриманням Конвенції про права дитини, з дотриманням освітніх технологій, і з дотриманням забезпечення достатнього рівня фізичного розвитку дітей. Тому і це чітко почула на нараді у президента.
Юлія ДИЛОВА: Пані Юлія, я так зрозуміла, що ви підтримуєте ідею запровадити курс етики віри в школах. Чи має це бути, все ж таки, курс обов’язковий, на вашу думку?
Лілія ГРИГОРОВИЧ: Ну, є Конституція України, і вона, власне, десь відмежовує школу від Церкви. Це наш тяжкий пережиток, коли ми голосували Конституцію України, в парламенті була дуже чисельна фракція комуністів, яка боялася слова Божого, як ладану той. Але ж хочу сказати, що я би запиталася їх, шановні друзі, а що ви хочете, а що ви обираєте, 10 заповідей Божих чи СНІД, наркоманію, розтління, смерть ваших дітей? Очевидно, готові вибрати СНІД і наркоманію, тільки ж не 10 заповідей Божих. А весь світ покладається на дещо інші пріоритети. Тому християнська етика, яку викладає вчитель, а не священик, це є абсолютно світський предмет. Якщо до того додати ще якісь елементи релігієзнавства на загал, то це буде, власне, те, що треба. Якщо ж є суботня чи недільна школа, чи факультатив, який веде священик, то це має бути у факультативній формі або в позаурочний час, або ж у приміщенні церкви.
Юлія ДИЛОВА: Сьогодні у нас в студії - представниця парламентського комітету з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства, представниця фракції “Наша Україна” Лілія ГРИГОРОВИЧ, і вже зараз будуть “Новини”. А після них ми будемо приймати телефонні дзвінки. Нагадую, номери нашої студії - 5854391, 5854393, код Києва - 044, прошу виявляти активність, долучатися до нашої розмови. Сьогодні ми говоримо про проблему безпритульності і бездоглядності українських дітей. В студії - Юлія ДИЛОВА, а також гостя цієї години, гостя нашої студії Радіо Ера-FM, представниця парламентського комітету з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства Лілія ГРИГОРОВИЧ. І також триває наше інтерактивне опитування. Я нагадаю наше запитання. Чи вірите ви, що накази президента та дії уряду щодо подолання бездоглядності дітей зможуть зменшити кількість безпритульних дітей в Україні? Прошу вас бути активними і телефонувати за цими номерами, а також за номерами нашої студії. Вони вже почали працювати, і ми очікуємо ваших дзвінків. 5854391, 5854393, код Києва - 044. Сьогодні ми говоримо про проблему дитячої безпритульності та бездоглядності. А ми продовжуємо нашу розмову. Пані Лілія, наскільки я зрозуміла, тепер питанням усиновлення займатиметься спеціальний державний департамент при Міністерстві сім’ї, молоді та спорту. І також, так зрозуміла, що процедуру також буде спрощено чи ні?
Лілія ГРИГОРОВИЧ: Безумовно. Насамперед, ми хочемо зробити акцент на українське вітчизняне усиновлення. Не таємниця, що сьогодні в Україні тисячі людей, десятки тисяч сімей, перепрошую, мають бажання мати дитину. На превеликий жаль, є проблема бездітності. І люди платять, сім’ї за таку процедуру у центрах репродуктивного здоров’я людини, штучне запліднення, по 1,5 тис.$. Повторюють це раз, і другий, і третій. В той же час, на вулицях, у дитячих будинках, в дитячих інтернатах є багато малюків, які чекають своїх батьків. Здається, є тут попит, а там - пропозиція, але чомусь немає оцієї такої стиковки, немає морального імперативу. Ви знаєте, я кілька разів, оскільки я займаюся час від часу проблемами, або маю листи, утримую їх від виборців, отримала такого листа, що дуже довго сім’я не могла мати дітей, але вона взяла і всиновила дитинку із Будинку малятка, а опісля, через 2 роки Бог дав і свою дитину. Тобто, ми, нарешті, повинні розблокувати цю ситуацію, ми повинні протягнути руку тим дітям. І я гадаю, що це значно більш добрий вчинок, прийняти дитину в свою сім’ю, аніж, скажімо, роками, місяцями шукати виходу тільки клінічного, а часом не знаходити і його.
Юлія ДИЛОВА: А яким чином можна заохотити сім’ї, яким чином це буде робитися новою владою?
Лілія ГРИГОРОВИЧ: Ви знаєте, річ у тім, що брати дитину чи не брати, це вже має бути добра воля. Це є не з царини державних наказів, ніхто наказом не заставить людей брати. Це не з царини циркулярів чи законодавчих актів. Це є із царини доброї волі і моральної, свідомої дозрілості людини до цього кроку. Мені видається, що настав час сказати, прийшла пора. Я можу сказати про себе, я кілька разів намагалася адаптувати дитину також із дитячого будинку. На превеликий жаль, вік моїх синів - 20 і 16, вони мені сказали, мамо, тобі треба було це робити або значно раніше, коли ми ще були малі, або вже зробиш трошечки пізніше. Але ж я це кажу для того, що я думаю, що кожна сім’я в Україні, яка є заможна, яка чується добре, слава Богу, такі сім’ї у нас є, може зробити такий крок, повинні. Скажімо, я би закликала навіть наших українських олігархів, особливо тих, що з минулої епохи, є спосіб, є спосіб покаятися перед людьми. Не беріть приклад з того російського олігарха, який від очманіння грошима викупив британський клуб “Челсі”. Краще всиновити кілька десятків дітей.
Юлія ДИЛОВА: Все ж таки, от, є якісь програми, можливо, щоб створити умови цим сім’ям? Багато бажають взяти дитину, але в них просто немає фінансових можливостей або нема там житлових умов. Є якась така програма, щоб заохотити? Є якісь плани хоча б?
Лілія ГРИГОРОВИЧ: Я ще раз нагадую, що робота мого президента і мого уряду - це четвертий місяць, і Національна програма по подоланню безпритульності, яка передбачає, насамперед, створення будинків сімейного типу, відтак, прийомних сімей, є проектом, який, я надіюся, через найближчий місяць стане відповідним указом президента. Тим не менше, ми маємо преференції для сімей, які мають дітей, для малозабезпечених. Держава доплачує на кожну дитину для того, аби на кожну дитину припадало, в середньому, 450-500 грн. Для сімей з дітьми-інвалідами, для багатодітних є аналогічні виплати. Там є ціла градуйована структура, і в цілому, всі виплати на дітей збільшені в 4,7 рази. Більше того, для молодої сім’ї, ви пригадуєте, що багато говорилося за кредитування житла, але, на превеликий жаль, це були одиниці тих сімей, які отримали ті кредити. Сьогодні Міністерство сім’ї і молоді передбачає кредитування житла в бюджеті на 2005-2006 рік - 100 тис. таких сімей. Це сім’ї віком до 35 років, і якщо вони мають одну дитинку - мають право взяти кредит, якщо двоє дітей - 25% кредиту менше, якщо троє дітей - 50% кредиту менше. І кредит довгий, понад 20 років. Тобто, це абсолютно реальний спосіб отримати житло на дуже-дуже добрих умовах, більше того, пільгових. Чи не стимулює це дітонародження? Безумовно, стимулює. А хто сказав, що сім’я не може всиновити двоє чи троє дітей і отримати 50% менше? Абсолютно може. Тим більше, що, як дасть Бог, ми розкрутимося з тим страшним спадком від уряду Кучми-Януковича, з тим страшним бюджетом, я думаю, бюджет 2006 року буде ще більш соціальний, тому що маємо ріст ВВП, тому що піднімається виробництво, тому що створюється системність економічного забезпечення всіх тих соціальних проектів, які пропонуються. І я думаю, що ми зможемо, уявіть собі, сьогодні українець отримує, ну, 100$, це мінімум, 120. А якщо, скажімо, в 2006-2007 році буде мати своїх 300-400$ чи євро, чи переведемо це на гривні, 2,5 тис? Хіба це не є найкращий посил чи найкращий стимул, чи найкраща преференція для того, аби повернутися і надати допомогу нашим дітям?
Юлія ДИЛОВА: Пані Лілія, преференції вітчизняним усиновлювателям. Чи означає це, що закордонне усиновлення буде або складніше, або, там, довша ця процедура, або контроль сильніший?
Лілія ГРИГОРОВИЧ: Ну, відразу хочу сказати, що в країні, де продавалися сотні, тонни, кубометри, метри і так дальше, я не знаю, за чим треба було більше контролювати, чи за усиновленими дітьми, чи за землями в “Артеку”, чи, скажімо, за вкраденими підприємствами. Тим не менше, процедура, на превеликий жаль, у нас, дійсно, переважає міжнародне усиновлення над вітчизняним. Я не знаю, які преференції робила держава, ніякі держава не робила преференції, скажімо, в часи, коли жила родина Івана Яковлевича Франка, але діти-сироти не гуляли по вулицях, а були, все ж таки, у сім’ях, в родинах. Тобто, жодних преференцій держава не робила, це був тільки Бог, якого нам на 70 років вигнали, був Бог в душі людей, була любов до ближнього. Я думаю, ми вертаємося до цих витоків. Гадаю, що уроки християнської етики нам в цьому допоможуть. Але ж відносно міжнародного усиновлення. Воно, насамперед, там процедура, дійсно, є досить такою, складною. І я гадаю, що якщо ми її би навіть дещо спростили, то тільки в інтересах дитини, бо по Конвенції по правах дитини, вона має право на сім’ю. Але міжнародне усиновлення, насамперед, передбачає усиновлення дітей хворих, дітей-інвалідів, дітей, які не усиновляться в Україні. Скажімо, діти, які мають ДЦП, діти, які мають вроджені вади розвитку, і хочу сказати, що якраз іноземці беруть дітей за кордон, успішно оперують, і дітки, які мали заячу губу, гідроцефалію і так дальше, або які вважалися просто розумово відсталими, там стають просто нормальними дітьми, отримують свою сім’ю, і я, мені доводилося бачити таких дітей, коли я відвідувала і Канаду, і Сполучені Штати Америки. Стосовно контролю за цими процесами, наші консульства, звичайно, якщо б ми на одиницю-дві збільшили в тих країнах, де усиновляють наших дітей, кількість представництва наших консульств, я думаю, що ми б ще більше могли успішно відстежувати процес усиновлення. Але я вважаю, що міжнародне усиновлення ми зупиняти не можемо, тому що ми таким чином будемо порушниками Конвенції про права дитини. Ну і, зрештою, я гадаю, що ера безвідповідального ставлення до всього, до всіх українських пріоритетів просто минула, і тому, роблячи акцент на вітчизняне усиновлення, безумовно, ми будемо залишати міжнародне усиновлення, як шанс для дітей.
Юлія ДИЛОВА: Сьогодні в студії - представниця парламентського комітету з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства Лілія ГРИГОРОВИЧ. А ми вже приймаємо телефонні дзвінки наших слухачів. Нагадую, телефони студії Радіо Ера-FM: 5854391, 5854393, код Києва - 044. І, отже, прошу, телефонуйте. Ми слухаємо першого слухача. Ви в ефірі. Добрий день.
СЛУХАЧ: Добрий день.
Юлія ДИЛОВА: Будь ласка, ваше запитання.
СЛУХАЧ: Я на русском. Меня - Николай Петрович, из Киева. Он, этот вопрос, немножечко к теме и не к теме. Я послушал Лилию Григорович, это человек з бездонным колодцем доброты, владеет вопросами, которые касаются каждого человека, от мала до велика, у которой болит, чувствуется, болит душа за всю Украину, за все, что в ней происходит. Каким образом можно сделать, чтобы этот человек представлял, защищал права человека? Кто это, или это президент решает, или это парламент, чтобы избавиться от того человека, который сейчас отрабатывает, наверное, так кажется всем, акции, которые ей дали или что? Каким образом?
Юлія ДИЛОВА: Ми дякуємо за питання. Концептуально зрозуміло. Отже, пані Лілія, чи не плануєте ви бути захисником прав, наскільки я зрозуміла, омбуцменом?
Лілія ГРИГОРОВИЧ: Я дякую шановному Миколі Петровичу, Господи, спасибі, що ви розумієте наші пориви, спасибі вам велике. А відносно того, чи я планую бути омбуцменом? Ні, я - народний депутат України, і я думаю, що захищати права дітей ми маємо дуже багато можливостей. Скажімо, 3 дні тому ми провели парламентські слухання “Забезпечення прав дітей в Україні” і винесли рекомендацію про запровадження в Україні на заміну “Дітей України” нової національної української програми, “Українська дитина в українській родині”. Інша річ, що у ряду парламентів Європи, світу є така стратегічна посада, комісар з майбутніх поколінь, це уявіть собі, як треба любити країну, як треба планувати її майбутнє, її стратегію, коли є спеціальна така посада. Адже, якщо ти хочеш зберегти цей світ незмінним, якщо ти хочеш його покращити, чи покращити життя майбутніх поколінь, ти мусиш виховати покоління нової якості. Я думаю, що ми, можливо, колись також дійдемо до цієї речі. Поки що нам головне забрати бездомних дітей з вулиці для того, щоби моральне обличчя нашої влади, а воно є моральне, стало помітне всьому населенню.
Юлія ДИЛОВА: У нас є ще один слухач на зв’язку, ми вас слухаємо. Добрий день.
СЛУХАЧ: Добрий день. Мене звати Денис, я вам телефоную з Києва. У мене таке питання. От, пані Лілія торкнулася питання про всиновлення українських дітей іноземцями. Але ми знаємо про те, що ця процедура дуже забюрократизована, і іноді займає більше 2-3 років. Більше того, іноземці мають брати хворих дітей. Чи не планує держава якось полегшити цей процес, щоб більше наших дітей змогли бути усиновлені іноземцями? Дякую.
Лілія ГРИГОРОВИЧ: Я дякую, пане Денис, за запитання, але хочу сказати таку річ. Сьогодні в парламент України поступили 2 законопроекти від двох народних депутатів про мораторій на іноземне усиновлення. Чуєте, мораторій. Я розумію, що це перед виборами, я відразу хочу сказати, що це, законопроекти, один з них автор від комуністів, а другий - від “Реґіонів”, але ж я розумію, що ці законопроекти будуть заперечені парламентом, бо вони порушують права дитини. Але я хочу сказати, що я дотримуюся тієї позиції, що процедура міжнародного всиновлення не має бути 2-3 роки, але ж вона має бути витримана у тих рамках, які їй необхідні. Людина повинна підтвердити, документом із своєї країни, що вона має таке право. Пріоритет для міжнародного усиновлення - дійсно, для дітей з вадами, тому що так визначено нашим національним законодавством, і слава Богу, вони беруть наших дітей з вадами, ось. І найголовніше, що процедура має бути прозорою. І всі ці речі наразі ми стараємося дотримувати. Я дотримуюся тієї позиції, що буду всіляко відстоювати міжнародне усиновлення таке, щоб воно залишилося, я буду за мінімізацію бюрократичної процедури, але, в той же час наразі ми будемо старатися, щоб наші здорові українські діти були адаптовані в наші, українські родини.
Юлія ДИЛОВА: Пані Лілія, але, все ж таки, от, наприклад, в сусідній нашій Росії розгорівся скандал щодо цього закордонного усиновлення. Дуже багато фактів побиття дітей, навіть, там, загибелі дітей через необачність батьків, саме усиновлених російських дітей за кордоном. Це можливо з українськими дітьми. Все ж таки, посилення контролю, потім стежити за цими дітьми - це потрібно, все ж таки.
Лілія ГРИГОРОВИЧ: Ну, мені здається, я буквально щойно за це говорила, тому що казала, що якби нам на 2-3 одиниці збільшити представництво в наших консульствах там, де численно усиновлюють наших дітей, скажімо, в Чикаго, в Нью-Йорку, в Торонто, то ми би мали можливість більшого відстеження усиновлення дітей.
Юлія ДИЛОВА: Це буде зроблено?
Лілія ГРИГОРОВИЧ: Я думаю, що це - реальна перспектива, і вона є в контексті національних програм, про які ми сьогодні з вами ведемо мову. В той же час, я не знаю, хто вислідить побиття і знущання над українськими дітьми їхніми рідними батьками. Хто зможе цьому перешкодити? Тому що я, дорогі мої, хочу наголосити на тому, що сьогодні, коли ми робили рейд ще кілька років тому по вулицях і підземних переходах Хрещатика, береш хлопчину за руку, біля нього дітки. Звідки ви? З Вінниці, приїхали електричкою. Чому? Тато, мама є? Ну, мама десь там є, тата немає, незрозуміла ситуація, діти тікають. Хапаю за руку хлопчика, вбраний добре, курточка добра, кросівочки добрі. Ти звідки? З Києва. Мама де? На базарі, торгує бананами. Тато де? Вдома, спить п’яний. Ти чого на вулиці? Хто цих батьків, який омбуцмен, який консул, хто проконтролює цих батьків? Тому, люди добрі, ми мусимо сьогодні не тільки посилювати контроль, ми мусимо встановлювати або навчати того внутрішнього контролю наших батьків. Ми мусимо привертати наших батьків до професії, до фаху батьків, який вони згубили, бо іншого контролю, ніж бути батьком і матір’ю від Бога, просто таки немає. Тому тут є кілька шляхів. Я весь час наголошую, що якщо ми хочемо мати суспільство, виховати людину, громадянина нової якості, то ми повинні, насамперед, розуміти, що одними державними, адміністративними заходами, так, я - людина державна, я сьогодні представляю державні концепції, програми, законопроекти, ми не вийдемо. Мусить працювати тріумвірат: держава-громада-людина, батьки. Тільки в тому випадку ми будемо громадянським суспільством. Тільки в тому випадку стратегічний пріоритет, яким визначається наше дитинство, буде мати загальнонаціональні дії. А загальнонаціональні дії - це, знову ж таки, держава, громада, людина.
Юлія ДИЛОВА: 5854391, 5854393, це телефони студії Радіо Ера-FM, просимо вас телефонувати. В нас вже є слухачі на зв’язку. Ми вас слухаємо, добрий день. Ви в ефірі.
СЛУХАЧКА: У мене питання до пані Лілії. Для того, щоб у нас була покращена ситуація з дітьми, у нас уряд виділив гарні гроші. Моя дочка, підприємець, вже два роки, як вона подала заяву у Податкову про те, щоб її закрили як підприємця. Зараз вона не може отримати навіть старі гроші, ці старі виплати, які потрібно давати, через те, що вона числиться підприємцем, і я її не можу закрити в органах Державної податкової інспекції, а собі не беруть документи, бо вона, є відмова через те, що вона числиться підприємцем. Це питання якось врегульовано? Бо таких матерів тисячі по Україні.
Лілія ГРИГОРОВИЧ: Я розумію, про що ви питаєтесь, ви питаєтесь про дрібних, середніх підприємців. Це питання піднімалося за останній місяць-два неодноразово. І я знаю, що є доручення президента України уряду врегулювати цю ситуацію і найближчим часом доповісти. Я погоджуюся з вами, що такі люди, до категорії яких відноситься і ваша дочка, безумовно, не є тими заможними підприємцями, яких треба проганяти по дев’яти колах для того, щоб вони отримали документи. Проблема абсолютно відома, вона має бути розрішена, таке доручення президента.
Юлія ДИЛОВА: Пані Лілія, йдеться про те, що підприємці не можуть отримати цієї доплати на дітей чи що це за проблема?
Лілія ГРИГОРОВИЧ: Ну, жінка трошечки не конкретизувала, що вона не може отримати, але я так само зрозуміла, як і ви, що вона числиться підприємцем, і, очевидно, її вважають за заможний середній клас, не дивлячись на те, що вона показує декларацію про доходи і прибутки, і, очевидно, вона не може отримати на дітей доплати. Справа в тому, що якщо ми побачимо, що це є, дійсно, така велика проблема, ми просто внесемо зміну до Закону Про державну допомогу сім’ям з дітьми, де ми просто, якщо ми побачимо, що це, дійсно, є, виникла така проблема, бо я, до речі, один з авторів наших ювенальних законів, співавторів, і якщо ми побачимо, що є певна нестиковка, ми обов’язково внесемо зміну про те, що жінки чи матері, чи сім’ї, які є підприємцями, але, скажімо, не мають таких-то і таких-то доходів, повинні отримувати так само допомогу на дітей.
Юлія ДИЛОВА: У нас є ще один слухач, ми вас слухаємо, добрий день.
СЛУХАЧКА: Добрий день. Можна говорити?
Юлія ДИЛОВА: Звичайно, ви в ефірі Радіо Ера.
СЛУХАЧКА: Ну, по-перше, знову і знову наші компліменти Радіо Ера. Хай вам щастить, всім журналістам здоров’я.
Юлія ДИЛОВА: Дякуємо.
СЛУХАЧКА: І вельмишановна пані Лілія. Я вас знаю особисто, ви, дійсно, людина, яка піклується саме про дітей. Але мене дуже турбує таке питання. Скажіть, будь ласка, не вважаєте ви за такою правдою, що зараз в нас помінялася верхівка нашої влади, і це чудово, слава, Господи. Але залишився отой середній шар, який і псує все. Вони навіть і псують наші добрі справи. Зокрема, на понеділок в ОхМаДит призначена комісія на чолі з паном Передерієм. Ми знаємо його, як, ну, м’яко кажучи, людина, яка не відповідає своїй посаді.
Юлія ДИЛОВА: Я перепрошую, будь ласка, трошки коротше.
СЛУХАЧКА: Скажіть, будь ласка, чи справді вже можна заспокоїтися лікарям, що діти будуть спокійно там обстежуватися, а пан Передерій не буде накладати своє вето на рішення Верховної Ради?
Юлія ДИЛОВА: Дякуємо, дякуємо дуже за запитання. В нас мало часу, на жаль, залишилося.
Лілія ГРИГОРОВИЧ: Я дякую за ваші слова, я вас впізнала, знаю, шаную, дякую. Ви знаєте, мені видається, що після усіх обставин довкола ОхМаДиту ми, здається, можемо разом з вами сказати, що лікарня буде недоторканою. Інша справа, що хотілося б, щоб всі наші медичні установи, які здають в оренду або займаються комерційною діяльністю своїх вільних приміщень, все ж таки, скеровували ті кошти на потреби власних цих лікарняних закладів. А відносно середньої ланки, хочу сказати таке. Ви абсолютно правильно кажете, тому що велике питання, після 100 днів, коли, коли ж, нарешті, все стане на свої місця. От, відповідаю. Відповідаю так, як я це розумію і бачу. Після чесних і демократичних виборів президента, це тільки одна третина всієї справи. Мають бути такі ж чесні, демократичні парламентські вибори, і такі ж самі чесні, демократичні вибори до органів місцевого самоврядування. Я є куратор Сумської області. Ви знаєте, де осіла вся реакція? В обласних, районних, міських радах. Адже згадайте, в 2002 році місцеві вибори українська демократія програла. Їх робили з тиском. А взагалі українська перемога відбудеться тоді, коли ми виховаємо людину, громадянина нової якості.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
