Є в моєму рідному місті Заславі вулиця Кузнєчная (після здобуття Україною незалежности її назвали Ковальською), а я її знаю іще “Золотою” вулицею, чи гебрейською – дос інтерґесл. Не знаю навіть як це перекласти, чи то “під провулком”, а можливо, “задвір`я”.
“Золотою” її, зрозуміло, нарекли з чорним гумором, - тут мешкали жиди, бідняки з бідняків, нища каста, люди, з якими, на думку багатьох, краще не зв`язуватися, позаяк за гострим слівцем до кишені не лізли й багатослівних галасливих проклять їм було не позичати. Коли хотіли сказати: “Він низького походження”, то зазвичай говорили: “Він зі “Золотої” вулиці”. Це доречі, могло завадити сватанню.
Чому офіційно цю вулицю назвали Ковальською, не знаю: на світанні совєцької влади, тобто у 20-ті роки, там, як я пам`ятаю, ніяких кузень не було. Можливо, в далекому минулому (Заслав – місто стародавнє) тут і була якась кузня, а може, й декілька, але за мого буття нічого такого не було. Зате було багато “балагул”, чи, як їх ще називали російською з гебрейською кінцівкою, муковізники, тому що возили борошно з триповерхового заславського млина до шепетівського двірця – це приблизно 25 км (мимо Заслава проклали залізничну гілку напередодні Першої світової війни).
Балагулами були мій дід по матері Йосл-Арелес і його молодший син Аврум. Пройшло стільки років, а я пам`ятаю його горбатий будиночок, котрий був менший, ніж така ж стара, з багатьма щілинами, конюшня, де, крім двох вгодованих коней, стояли ще й віз та сани. Добре пам`ятаю, як жив і працював мій дід, для якого його коні були найбільшим скарбом, за ними він ходив, як за своїми дітьми. Вони годували всю його сім`ю, що налічувала п`ятьох дочок та трьох синів, що дали потім багаточисельних нащадків, з яких, правду кажучи, після Голокосту лишилося небагато.
Балагулою був і брат мого діда, не пам`ятаю вже, як його звали, отакий дужий широкоплечий мужчина з сивиною в бороді, теж мешкавший в “інтерґесл” на Новому місті (балагули мешкали звісно, і на Старому місті).
На вулиці Ковальській проживала і одна з дочок мого діда Бейла з чоловіком-кравцем Ідл-Меєром. Цілими днями він сидів згорблений, на низькому стільчику, перед маленьким підсліпуватим віконцем хати-розвалюхи з шилом і дратвою в руках. Його ніяк не було можливо зарахувати до легінів, що ж, і таких було не мало на цій вулиці, де люди жили тісно, бідно, часто хворіли і рано помирали, як от мій стрийко Ідл-Меєр.
На руках у стрийової Бейли лишилося троє маленьких дітей, разом з якими вона пішла з хижі; де мешкала ще й сестра Ідл-Меєра. Вона винайняла маленьку кімнатку на Майдані, де мешкала разом з дітьми до самої війни. Стрийова Бейла була непоганою жіночою швачкою і на хліб заробляла навіть у найскрутніші роки, хоча вважалася найбіднішою з сестер. Можливо, завдяки цьому вона одна лишилася живою з усієї багаточисельної сім`ї. В неї не було дому, ні чогось цінного в домі, усього того, що багато хто боявся залишити і поїхати в евакуацію. Коли почалася війна, вона, не розмірковуючи, поїхала в далеку Середню Азію і завдяки твердій волі і вмілим рукам вберегла себе і дітей і благополучно повернулася до рідного Заслава, де було тре`, не без важкої праці, продовжуючи життя, підіймаючи дітей, задля блага яких вона, як квочка, готова була видзьобати очі кожному хто, як їй здавалося, ображав її курчат.
На Ковальській вулиці, де мешкали люди, для яких східний бік великої синагоги був “заборонений”. Там могли молитися тільки заможні люди, фум дем іхес. Щоправда, мій дід Йосл мав місце біля східної стіни – за заслуги перед царем Ніколаєм ІІ. Він, учасник російсько-японської війни, був барабанщиком і за статутом ходив в атаки у першій шерензі. За мужність він носив на нараменниках дві нашивки – для гебрея велика нагорода. Такі ж дві нашивки носив і я в часі Другої світової війни. На “Золотій” вулиці мешкала ще одна моя тітка по батьківській лінії. Звали її Ганною. Вона була доволі заможною і навіть в голодному 33-му, коли мама пекла коржі з половою, вона пригощала мене білими кіхлами. Її чоловік був “спекулянтом”: поновлював старі шкіряні речі і продавав їх на базарі. Ось так і жили в інтерґеслі: бідно, вкупі, в постійних клопотах за майбутнім.
З часом багато мешканців вулиці Ковальської почали виходити “в люди”. Вони мали не лише сильні плечі, але й “клепку в голові”. Багато стали викладачами, держслужбовцями, командирами Красної Армії. Війна завадила цьому процесу.
Комуністи-сталінці боролися зі світовою буржуазією, аж до повного винищення її як клясу. Нацисти-гітлерівці під тим же червоним прапором (тільки зі свастикою замість серпа і молота) теж боролися зі світовою буржуазією в образі гебрея, до повного винищення. Німці за допомогою місцевих прибічників умертвили всю жидівську “буржуазію” із “Золотої” вулиці. Коли я повернувся з війни, цієї вулиці вже не було. Як і людей які на ній мешкали. Вже не було ні хатинки мого діда (сам він помер ще до війни), ні дятька Аврума, що загинув на фронті, ні кралечки-жінки Ґітл з двійкою дітей, розстріляних есесівцями, ні інших моїх рідних та близьких із цієї та інших вулиць Заслава. Вони лежать в ровах за містом, куди ранньої осени, напередодні гебрейського Нового року приходять з букетами квітів декілька десятків жидів – заславців – тих небагатьох, хто лишився від восьмитисячного гебрейського населення довоєнного містечка Заслав.
Від колишньої вулиці Ковальської лишилася сама назва. Вже й побудовані після війни будинки встигли постаріти. Виросла нова ґенерація людей, змінився спосіб життя у місті. Час збігає швидко, як вода в Горині, що зміїться недалеко вулиці Ковальської.
У великій книзі історії жидівства є і сторінка про гебрейське мітечко в “лінії поселення”, мого рідного Заслава. Ці часи відійшли в минуле і, однозначно, ніколи не повторяться. Так розпорядилася історія. А може, це діло рук Всевишнього, сперечатися з яким нам зась.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
