Перемога революційного Майдану поставила це завдання на перший план. Його вирішення не зводиться до простої заміни кучмістів на керівних постах “помаранчевими” в усіх структурах влади, добору та висування правильних людей, хоча це вельми важливо.
Також, з огляду на вже близькі парламентські та місцеві вибори’2006, нинішня ВР та органи самоврядування потребують оновлення.
Спадщина, про яку йдеться, різнолика й добре знана тим, хто був в опозиції до неї. Мабуть, історики ще докладно опишуть її як типову для совєцького посткомунізму соціально-політичну систему. Я назвав би її пануванням клептократії, грабіжницьким антигуманним псевдокапіталізмом. Такого капіталізму, яким він був 150 років тому, на Заході давно немає. У що він трансформувався і як виглядає життя людей у західних державах, могли б розповісти бодай і наші краяни, які працюють там легально.
Український варіант посткомуністичних “реформ” відрізнявся від утіленого в країнах, які торік стали членами ЄУ. Можливо, виникнення кланово-олігархічної системи в нас має якесь психологічне підґрунтя, і жадоба “великих грошей”, “прихватизація” будь-яким способом, навіть кримінальним, потяг до карикатурної розкоші на тлі разючих злиднів для совєцьких “кадрів” стали психологічною компенсацією втрати “вєлікай і маґучей”, а для люмпенів, які вирвалися на волю, – втіленням їхнього розуміння “вольності”.
Крадії та махінатори були й у наших західних сусідів із колишнього “соцтабору”, але в меншій кількості! Та й коли там з’являлися олігархи, то не брали гору – спільними зусиллями публічної влади, преси й громадськості їх було детронізовано. Провівши широку приватизацію, демонополізацію та уринковлення економіки, новий політичний клас реформував промислове й аграрне виробництво, сферу послуг, фінансово-банківську систему, чим створив передумови для ефективної конкуренції на внутрішньому й зовнішньому ринку, розвитку малого та середнього бізнесу – і потужні західні інвестори прийшли у їхні країни зі своїми ноу-хау та сучасною управлінською культурою.
В Україні від самого початку все було інакше.
Пограбування ресурсів країни тими, кому вони були доступні, криміналізація економіки стали звичайним явищем. Улітку 1994-го, на другий день свого президентства, Кучма в інтерв’ю російській редакції радіо “Свобода” визнав, що має намір “строїть” економіку за зразком “старшого брата”. Тобто монопольно-олігархічну. Нерівноправні відносини з Росією почали складатися ще за Кравчука, а за “Данілича” вони стали домінувати, із забезпеченням преференцій російському навколокремлівському капіталові.
Звичайно, Україні потрібні інвестиції й із Заходу, й зі Сходу. Проте... Ще в часи Л. Кравчука доктор економічних наук Олег Соскін попереджав, що “російський капітал не має досвіду цивілізованої поведінки навіть у своїй країні”, і що він “не несе із собою модерних технологій і менеджменту”, іншими словами, в Україні може поводитися безцеремонно, не дотримуючись соціальних і фіскальних зобов’язань. Чи треба дивуватися колишньому єльцинському реформаторові А. Чубайсу, котрий російське економічне проникнення відверто назвав “ліберальним імперіалізмом”? Усе це ми відчули, скажімо, під час нещодавньої штучно створеної нафтової кризи. Москва подала сигнал. Злякаємося? На Майдані ж не боялися!
Владолюбний і росієорієнтований колишній парторг і директор одного з найбільш утаємничених об’єктів совєцького ВПК (і КҐБ, звісно!) держави, якою правив упродовж десяти років, і її простих людей не любив, натомість прагнув усе знати про своє оточення, мати на нього компромат. Nota bene, так будують організовані злочинні угруповання. Кучма та його “державотворці” й олігархи і гадки не мали робити пересічних українців заможнішими. Вони створили систему, на одному полюсі якої був невеликий прошарок багатих і дуже багатих, а на другому – багатомільйонна маса бідних, із мізерними доходами та браком шансів навіть для найздібніших поліпшити свій соціальний статус.
Такий лад підтримували, були його опорою прокучмівські політичні партії з їхніми медіаресурсами, зосібна т.зв. соціал-демократи (об’єднані), “ендепісти”, “трудовики”, “регіонали”. На президентських виборах вони прагнули провести у владу “свого”, зберегти її “спадкоємність” – і зазнали поразки. Тепер цей політичний люд у важких роздумах. Сподіватися на його участь у подоланні “спадщини Кучми” наразі не доводиться. Можливо, ці роздуми закінчаться зміною партійного керівництва за підказкою політтехнологів. Хоча навряд. Наразі здебільшого новоспечені “опозиціонери” займаються обструкцією у Верховній Раді, намагаючись насолити В. Ющенкові.
Не маю якогось власного рецепта подолання “спадщини Кучми”. Багато що нова влада робить правильно. Основну та найскладнішу роботу в подоланні лихого минулого мусять виконати наші “термінатори”, і вони повинні знайтися не лише в Києва, а й в областях і районах. А численні активісти “помаранчевих” партій, які не здобули жодних постів, повинні їм сприяти. Будь-яку іншу “гру” перед виборами розпізнають виборці. Людям потрібні зміни, а не претензії “ловців посад”, у т.ч. й депутатських.
Не варто перейматися тим, що трапляються “патрійоти”, ладні за будь-якої оказії галасливо заявити про себе як улюблених. Без шумовиння революції не відбуваються. Переймаймося тим, що наразі процес подолання “спадщини Кучми” просувається поволі й недостатньо, і тим, чи немає в тому нашої вини?
Дмитро Карп’як – журналіст, мешкає в Мостиськах Львівської області
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12