18 листопада відбудеться показ документальної стрічки Георгія Гонгадзе “Тіні війни” про події Грузино-Абхазького конфлікту. В заході візьме участь учасник першої чеченської війни, керівник загону УНА-УНСО в Чечні Ігор Мазур.
Організатор - Київська міська організація Молодіжного Націоналістичного Конгресу.
Захід відбудеться о 18 годині за адресою вул. Ярославів Вал, 9, конференц-зал.
“Увесь день 15 березня сильно сніжить. Вулицями Хуста відступає Чеська Армія. З Будапешта надходить категоричний ультиматум, щоб до 8 вечора передати край під мадярську владу. З Берліну немає ніякої відповіді на вчорашню телеграму Уряду. В такій атмосфері сходяться посли на перше засідання сейму Карпатської України”.
У цих трьох реченнях із спогадів Івана Рогача про переддень проголошення державності Карпатської України відзеркалено увесь драматизм одного із найяскравіших періодів історії Визвольних Змагань українського народу. Шістдесят шість років тому за карпатськими перевалами, на Срібній Землі творилися новітня історія Європи. І це не перебільшення.
У кінці тридцятих років минулого сторіччя українська земля Закарпаття опинилася в епіцентрі уваги геополітичних планів провідних європейських країн. “Українське питання”, що багатьма політиками після краху Української Народної Республіки, уже серйозно не трактувалося, несподівано було поставлено руба.
Українці Срібної Землі проголосили державність Карпатської України! Що більше, вони із зброєю в руках виступили на її захист. Українці стали першим європейським народом, який дав мілітарну відсіч фашизмові. Усьому світові було продемонстровано взірець героїзму та відданості ідеалам свободи.
Довший час історія Карпатської України перебувала під жорстоким табу. Сьогодні ситуація змінилася. Історичне значення Карпатської України наскільки велике, що усі намагання його применшити чи недооцінити -приречені. Натомість у день 65-річчя проголошення Карпато-Української держави та 130-річчя від Дня народження її Президента отця Августина Волошина важливо з'ясувати феномен цієї історичної події.
На перший погляд, для постання Української державності на Закарпатті не було жодних історичних та політичних передумов. Закарпаття, автохтонне населення якого складали українці, впродовж століть входило до складу чужих держав. Зокрема, після розпаду Австро-Угорської монархії воно згідно з Сен-Жерменським мирним договором 1919 року було включене до складу Чехословацької республіки під назвою “Підкарпатська Русь”.
Через відсутність реальних можливостей возз'єднання Закарпаття з Україною політична еліта краю, якщо про таку можна говорити, орієнтувалася на Прагу, яка, принаймні, обіцяла широку культурну автономію краю. На Срібну Землю також претендували мадяри, які вважали Закарпаття своєю етнічною територією.
Не сприяло національному самовизначенню засилля русофільських елементів, які усіляко поборювали будь-які прояви українського життя на Закарпатті. Якщо до цього додати жахливе соціально-економічне становище українців закарпатців, то перспектива здобути державність була примарною.
Існує твердження, що значний вплив на події Карпатської України мала політична ситуація в Європі, яка різко змінилася на початку 30-х років. Зокрема, на європейському континенті загострилася політична криза, в центрі якої опинилася Чехословацька Республіка. До неї висунули свої претензії практичні всі сусідні держави, Насамперед, Німеччина, яка розгорнула активну кампанію щодо її внутрішньої та зовнішньої дестабілізації.
Ослаблена Прага не могла контролювати Закарпаття й погодилася на створення автономного Уряду. Проте реальна влада опинилася в руках русофільської партії “Автономно-землеробський союз”, представник якої очолив Уряд й провадив виразно проугорську політику. Очевидно, що цей факт свідчив про слабкість українських впливів щодо формування влади у автономії.
Водночас, проголошення автономного Уряду дало могутній імпульс для активізації національно-визвольного руху, зокрема діяльності Організації Українських Націоналістів, яка на той час була найвпливовішою українською силою. Кращі кадри ОУН, що зосереджувалися на еміграції, Галичині й Буковині вирушили в Закарпаття.
“Надходить великий час, Закарпаття мусить стати самостійною Українською Державою, воно мусить стати зародком одної великої самостійної соборної держави від Попраду і Татрів аж до Каспійського моря і гір Кавказу. Стати тим зародком мусить бути для нас найбільшою честю! Ми горді, що якраз ми перші будемо тими, хто зачнуть відбудовувати Українську Державу! Що ми поможемо нашим братам скинути московське, польське й румунське ярмо. В цій відбудові поможе нам тільки єдність народу, велика віра в свої сили й віра в те, що Бог призначив нас повести свій народ до Волі!”
Листівками такого змісту були закидані села і міста Срібної Землі. Окрім цього, українські націоналісти засновували українські громадські, молодіжні, культурні організації. ОУН мала безумовний вплив на провідні українські партії Закарпаття.
А тому після відставки проугорського Уряду, в Празі вже не виникало сумнів, що саме лідер проукраїнських сил має опинитися на чолі автономії. Не буде перебільшенням твердження, що саме активність українського політичного проводу зумовила активність мас, ріст її національної свідомості. У жовтні 1938 року Прем'єр-міністром “Підкарпатської Русі” став отець Августин Волошин. Саме йому судилося очолити й привести національно-визвольний рух на Закарпатті до омріяної державності.
На жаль, в Україні ще мало знають про життя і діяльність Августина Волошина, Прем'єр-міністра, а згодом Президента Карпатської України. Проте саме під його керівництвом Карпато-Українська Держава стала вагомим чинником міжнародної політики, а українська національна ідея довела свою невмирущість.
Уряд Августина Волошина, як це не парадоксально сьогодні звучить, можливо єдина у минулому та нинішньому сторіччі українська за формою і змістом влада на Закарпатті. Незважаючи на складну міжнародну ситуацію, відхід під мадярський протекторат значної частини Закарпаття і вимушене перенесення столиці з Ужгорода до Хусту, Уряду Волошина вдалося здійснити колосальний політичний і соціально-економічний прорив.
Так, було сформовано дієвий Кабінет Міністрів, який складався з чотирьох міністерств: внутрішніх справ, шкільництва і народної освіти, юстиції та комунікацій. Було сформовано Службу безпеки, Управління поліції в Хусті, відділ преси та пропаганди.
Автономний Уряд надавав особливого значення політичній та пропагандистській роботі, що пояснювалося як необхідністю мобілізації зусиль населення краю на розбудову Української держави, так і підривною діяльністю проти неї з боку Угорщини та Польщі, нападами терористів з цих країн та населені пункти Закарпаття, антиукраїнською пропагандою п'ятої колони серед його мешканців, а також загостренням українсько-чешських відносин.
Уряд Волошина швидко переконав населення у необхідності всенародного захисту кордонів краю. На початку листопада 1937 року була утворена організація народної оборони “Карпатська Січ”, кістяк якої склали члени ОУН. Загальна кількість вишколених січовиків становила близько 2 тисяч.
Уряд Волошина видав розпорядження про запровадження на території автономії державної української мови та увів в обіг назву “Карпатська Україна” замість принизливої “Підкарпатська Русь”.
У центрі уваги Уряду була адміністративна реформа. Зокрема, було видано розпорядження про передачу всієї влади Кабінету Міністрів Карпатської України та обрання сейму (парламенту); про створення Вищого суду і Вищої державної Прокуратури.
За короткий час було запроваджено жорстку вертикаль влади. Окружні начальники отримали повноваження розпускати сільські громадські заступництва, якщо вони не лояльні до української влади. Таким чином вдалося стабілізувати соціально-економічну ситуацію, придушити саботажні акції, вирішити проблему безробіття.
Зрештою, Уряд Волошина зробив те, що давно мав б зробити Уряд незалежної України: закрив усі місцеві осередки антиукраїнських, антидержавних організацій та їхні видання, а також політичні партії, що не стояли на засадах української державності.
Курс на українізацію Закарпаття був пріоритетним напрямком роботи нового Уряду.
Тріумфом української державності стали вибори сейму у лютому 1939 року. Їх результат був несподіваний для всіх: як для ворогів Уряду та і його прихильників. Із 92,5% населення, що взяли участь у виборах, 92,4% проголосували за список проурядової партії “Українське Національне Об'єднання”. Результати виборів засвідчили: населення Закарпаття повністю підтримує Уряд, зокрема його прагнення утвердити національну державність.
Правда, парламент Карпато-Української держави провів одну і останню сесію.
Щоб відчути атмосферу цих березневих днів і цього історичного засідання надамо слово його учаснику, члену ОУН, особистому секретарю Президента Августина Волошина Івану Рогачу.
“Гімнастична зала української державної гімназії прикрашена жовто-блакитними прапорами й націоналістичними тризубами. На гарно вибудованому підвищенні засідає Уряд, посли спокійно займають свої місця. Простору залу заповняє публіка. Історичне засідання першого законодавчого Сейму Карпатської України починається співанням національного гімну "Ще не вмерла Україна”.
Доктор Августин Волошин формально відкриває засідання й виголошує вступну промову цілком спокійним і розважливим тоном, хоча перед кількома хвилинами я вручив йому мадярський ультиматум.
"Всемогучий дозволив нам, найменшій вітці українського народу, взяти свою долю в свої власні руки. Вірю, що з Божою поміччю наш перший законодатний Сейм, однозгідною волею народу, дане йому право і власть виконуватиме в добро Української Нації і цілого населення Карпатської України..." Усе засідання проходять точно за програмою, абсолютно не можна було помітити на присутніх ні пригноблення, ні нервовості, хоч залою пройшла вістка, що мадяри вже зайняли Севлюш, віддалений заледве 25 кілометрів від Хуста. Секретар Сейму для першого засідання д-р М. Кочерган відчитує повідомлення Крайової виборчої комісії про підсумки виборів і приступає до прийому послів. Відчитують формулу: "Обіцяю, що буду вірний Карпатській Україні і що додержуватиму закони та свій мандат виконуватиму за своїми найліпшими знанням і совістю". Секретар виголошує імена послів, що приступають до предсідника Влади, подають йому руку та складають посольську обітницю словом: "Обіцяю". Д-р А. Волошин проголошує, що Сейм має потрібний кворум до виношування правосильних постанов і приступається до виборів Предсідника Сейму.
Посли обирають предсідником Сейму А. Штефана, його заступниками доктора Росоху й Федора Ревая. Вибирають теж двох сеймових письмоводів та впорядчиків і склад окремих комісій: конституційно-правної, культурно-освітньої, господарсько-фінансової, соціально-здоровельної та імунітетної. На цьому перше засідання закривається і починається друге. Таких засідань відбуто шість, бо цього вимагала формальність, потрібна для правосильности сеймових постанов.
Нарешті в третім читанні ухвалено конституційний закон, що ним Карпатська Україна проголошується, з волі законодатного Сейму одноголосно, незалежною державою, у проводі якої стоїть вибраний Сеймом президент. Ухвалюють одноголосно всі точки основного закону відносно державного герба, прапора, державного гімну, урядової мови й назви держави. Самостійність Карпатської України була проголошена Урядом і проводом Українського Національного Об'єднання вже 14 березня. Сейм тільки мав її затвердити і саме тепер при читанні законопроекту закону ч. 1 в залі настає велике зворушення, а водночас і напруження. На трибуну піднімається прем'єр д-р А. Волошин. Всі затихають і без віддиху слухають. Прем'єр влади Карпатської України схвильованим голосом говорить: "На основі параграфу 1 і 3 принятого Сеймом закону ч. 1, проголошую Карпатську Україну Вільною Суверенною Карпатською Українською Республікою!..."
У залі зривається буря оплесків і лунає: "Слава Україні!" Посли й публіка встають, піднімають правиці й могутньо співають національний і державний гімн. Першим Президентом стає одноголосно обраний дотеперішній прем'єр д-р Августин Волошин. Президент складає присягу на руки предсідника Сейму, дякує за довір'я й в порозумінні з президією Сейму затверджує першу владу незалежної Карпатської України.
Закінчилось це історичне засідання близько сьомої години вечора відспіванням “Ще не вмерла Україна”. Так Карпатська Україна дійшла в своєму історично-політичному розвитку до кульмінаційної точки – проголошення державної Незалежності. Перший законодатний обраний народом Сейм проголосив незалежність Карпатської України”.
...У час, коли відбулися згадані події “Карпатська Січ” вже вела нерівні бої з мадярськими окупантами, які з дозволу Німеччини вдерлися на українську землю. Чимало січовиків, можливо, не знали, що воюють за державу, яка нещодавно проголошена у Хусті. Однак, вони вмирали із закликом “Слава Україні!”, бо вірили, що їхня смерть недаремна, оскільки віддають життя за волю Батьківщини.
Держава гине, коли вмирає її армія. У нерівному бою з ворогом полягли біля тисячі карпатських січовиків. За два дні угорська армія окупувала Закарпаття. Президент Августин Волошин був змушений покинути країну. Однак опір агресорам не припинявся. Вцілілі військові підрозділи перейшли до партизанської війни, яка тривала до травня 1939 року. Український уряд на чолі з Августином Волошиним проіснував лише пів року. Ще менше часу йому було потрібно, щоб запалити у серцях закарпатських українців вогонь національної ідеї, організувати державне життя та забезпечити оборону молодої країни. Як оцінити цей феномен? Двох думок не може бути: Історія Карпатської України – ілюстрація величезного державотворчого потенціалу української нації, її сили і невмирущості!
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
