Ще півтора роки тому, спостерігаючи за бездарно вибудованою виборчою стратегією Віктора Януковича, я дивувався тим грубим помилкам, яких допускалася його команда. Це здавалося дивним і незрозумілим, хоч і не могло не порадувати мене, оскільки його прихильником я ніколи не був. Можливо ці помилки стали наслідком поганого розуміння справжнього стану речей в Україні, а може ніхто і не ставив собі основною задачею саме публічне ведення кампанії.
Проте, як би воно не було – зараз я бачу щось зовсім інше. Вірніше – все те ж саме – але старі помилки вже виправлені, тому напевно все-таки прийдеться ще раз повернутися назад і нагадати, в чому саме вони полягали: 1. Помилка перша – оголошення Януковича наступником старої влади. Цього я не розумів тоді і не можу зрозуміти й зараз – як можна було оголосити про таке наслідництво в умовах, коли колишній президент України підтримкою населення зовсім не користувався? Відповідно воно мало і свої наслідки – все те негативне, що в уявленнях народу асоціювалося з ім’ям Кучми, автоматично перейшло і на його наступника. 2. Помилка друга – розділ України. Зробивши ставку тільки на її південно-східну Україну, умовно кажучи, «більш зросійщену» частину, він штучно обмежив кількість своїх виборців. Можливо розрахунок тут був і непоганий – бо вибрав він для себе її більш населену половину, але таким чином він відрубав від себе всю іншу Україну, і навіть більше того – протиставив себе їй. 3. Помилка третя – оголошення курсу на стабільність. Навряд чи можна серйозно говорити про стабільність тоді, коли все стабільно погано. В таких умовах напевно все-таки більш логічно було боротися за зміни. Можна – в поєднанні з тією ж стабільністю, тобто еволюційним а не революційним шляхом, у вигляді реформ. 4. Помилка четверта – ставка тільки на Росію. Це ще більше підсилило всі попередні недоліки – поглибило розкол України, обмежило електоральне поле, законсервувало існуючий стан речей і позбавило перспектив щодо можливості наступного розвитку держави.
Але що ми бачимо тепер? – помилки враховані майже дослівно! Тепер Віктор Янукович позиціонує себе представником нової влади (1), навіть незважаючи на те, що цією самою владою вже встиг побувати, який може щось зробити ДЛЯ ВСІЄЇ УКРАЇНИ (2) і який обіцяє швидке впровадження реформ (3) в економічній та соціальній сферах, покращення відносин з Росією та співробітництво з Євросоюзом (4). До того ж – тепер невтомні соцопитування не перестають нагадувати нам про постійне зростання його рейтингу. Але в основному, навіть якщо таке зростання дійсно є, то пов’язано воно в першу чергу з численними промахами нової влади, про які тепер вже не знає хіба що дитина і тому напевно особливо надіятися на нього не варто. Так може команда Януковича зробила все-таки якісь свої висновки з минулої поразки і тому тримає тепер про запас ще щось, якийсь прихований козир? Така «козирна карта», до того ж вже сотні раз перевірена в умовах України, дійсно є – статус російської мови. І навіть може тепер вона стала ще «козирнішою» – бо 15 років українізації так і не дали бажаних наслідків. Це звичайно свідчить про те, що щось тут не так і щось тут треба змінювати в такому однобокому і не до кінця обґрунтованому підході. А проте – це вже завдання для нової влади – тієї, що сформується вже після парламентських виборів, якщо тільки вона дійсно ще стане новою. Ми ж поки що обмежимося одним – тим, що спробуємо проаналізувати те, що стоїть за таким можливим впровадженням в життя державного статусу російської мови.
Безумовно позитивними наслідками цього кроку стане відновлення юридичних прав тих російськомовних громадян, які вважають їх приниженими через неможливість звертатися в державні установи своєю рідною мовою та, можливо, визнання ними держави Україна як своєї, такої, що належить їм і громадянами якої вони дійсно являються. А в міжнародному плані - більш позитивне сприйняття України з боку Росії, російської влади та її громадян, в першу чергу – тих, хто пов’язаний з Україною родинними зв’язками. Проте це – лише одна сторона проблеми, бо цей процес породить і цілу купу негативних наслідків: 1. Українська мова почне витіснятися в Києві – столиці України, який і так ще й досі залишається здебільшого російськомовним, в результаті чого виникне загроза втрати української мови навіть на Галичині і Волині через те, що єдиною мовою діловодства стане російська як зрозуміла всім і весь документообіг зі столицею доведеться здійснювати вже російською. І, відповідно, бажання місцевого населення цих західних земель зберегти свою мову буде викликати спротив русифікації, що може призвести до розколу держави вже по лінії Центр-Захід та до певної ізоляції західної України по її історичному кордоні. 2. Українська мова поступово почне витіснятися зі сфери міжнародних відносин що приведе до втрати Україною авторитету на міжнародній арені, зменшить визнання її як справді незалежної держави та приведе до погіршення відносин з українською діаспорою, в першу чергу – США та Канади. 3. Відновлення російськомовних громадян України в правах одночасно буде означати ще більше приниження прав громадян усіх інших національностей, що може спровокувати прояви невдоволення з їхнього боку та ймовірно призвести до виникнення місцевих локальних конфліктів, вимог введення регіональних мов та до розвитку федералізму. 4. Впровадження російської мови може підсилити відцентрові тенденції на сході країни, спрямовані на розкол держави тому, що якась частина громадян чи політичних сил стане вважати це лише першим кроком до об’єднання з Росією всієї України, чи принаймі її окремих регіонів. 5. Існує загроза того, що таке вирішення мовної проблеми в Україні з боку всієї Росії чи її певних політичних кіл буде сприйматися лише як перший етап до здобуття наступних поступок – введення подвійного громадянства, спільного митного кордону, єдиного економічного простору, спільної валюти та утворення наднаціональних органів управління.
Тому навіть якщо введення російської другою державною мовою призведе до зняття конфліктів з Росією та російськомовними громадянами, то одночасно воно посилить протистояння з представниками всіх інших національностей, включно з українською, призведе до поступового витіснення української мови зі сфери державного будівництва та зі сфери міжнародних відносин та поступово перетворить Україну в федеративну державу зі слабкими зв’язками з центром та посиленою залежністю від Росії та її політики. Можливо це теж непогано і якась частина населення України напевно не мала би нічого проти і такого варіанту подальшого розвитку подій. В усякому разі це надто сильно нагадує нам щось інше – те, що вже давно пропагують нам наші українські комуністи і що по-суті є всього-лише якоюсь ностальгією за Радянським Союзом та безглуздим прагненням повернути такий стан речей. Безглуздим – тому що навіть рядові виборці – і то з кожним роком все краще і краще починають розуміти, що неможливе таке повернення до минулого, про що беззаперечно свідчить безупинне і поступове падіння підтримки ними такої позиції українських комуністів з кожними наступними виборами. А проте – останнє Януковичу і його команді ніби поки-що зовсім не загрожує, і навіть навпаки – як ми про це вже говорили, соцопитування свідчать навіть про зростання його популярності. В чому ж тут річ? Можливо тут є ще щось, вже справді приховане, другий потаємний козир? Він дійсно є – реформування економіки, захист приватної власності і тепер вже навіть – і певний курс на зближення з Європою – в т.ч. навіть і в плані підтримки демократичних та гуманістичних цінностей, про що свідчить хоча би факт включення в список партії Регіонів Ніни Карпачової. Це здається новим і прогресивним, і таким, чого зовсім нема в ідеології комуністів і на перший погляд дійсно виводить команду Януковича в розряд нових прогресивних партій. І навіть дещо криміналізоване минуле деяких його соратників, та й його самого тут також здається не має зовсім ніякого значення – править же Італією Сільвіо Берлусконі, стосовно якого теж всіляке говорять – і що з того? А проте, цей феномен розкривається дуже просто – треба тільки з’єднати докупи ці дві «козирних карти», про які ми заговорили – і картина зразу ж стає на диво чіткою.
Отож – що буде при впровадженні російської мови в якості другої державної і при загальному спрямуванні на Європу і європейські цінності та на розвиток ринкової економіки? Покращаться відносини з Росією, але сама Україна ослабне і стане не настільки монолітною і незалежною, як зараз. Крім того, з боку Росії це може призвести до бажання отримати наступні поступки, за які, проте, можна буде цілком ще щось «сторгувати» для себе, наприклад знову ж таки в плані ведення бізнесу. А раз так – то вся ця ідеологія і вся ця політика насправді має лише одне, чітке бізнесове спрямування. Можливо і справді для когось і зовсім непогане – наприклад для робітників чи менеджерів імперії Ахметова, хай навіть це і приведе до певного послаблення позицій України на міжнародній арені. Але напевно, якщо ми тільки дійсно хочемо збудувати сильну і справді незалежну державу, то розвиватися нам треба все-таки іншим чином. І якщо для Віктора Януковича і його команди такий варіант розвитку ситуації і дійсно досить непоганий – певне ослаблення позицій України в обмін на можливість повноцінного ведення бізнесу як в Європі, так і в Росії, то чи потрібно всім нам саме це – чужий бізнес такою дорогою ціною?
Але і це ще не все – можливо є і ще щось, ще якийсь, вже третій козир? Так, він теж є – видима сила характеру лідера Партії Регіонів та знання ним що і як робити далі, після повернення у владу. Це те твердження-лозунг, що на першому місці має стояти економіка, а не політика, що здається знову ж таки зовсім відповідає і напрямку розвитку в сторону європейських цінностей і якраз тому, що всіх нас так хвилювало після розпаду Радянського Союзу. А проте? Яка особисто Вас влаштувала би зарплата? 100, 200 доларів? Чи може 1000, 2000? Чи більше? Та й що тепер вже навіть і 2000 доларів зарплати, якщо вже давно, і навіть не в одному тільки Києві, ціни на житло почали перевищувати планку в 100 000 доларів? Скільки часу заробляти треба тоді на квартиру, тим більше жителю Донбасу для якого якщо не сьогодні, то вже завтра стане актуальною проблема напівзруйнованих шахтарських містечок, в більшості з яких вже просто неможливо жити, де не завжди є навіть звичайна, не те що гаряча води і де населення однієї тільки Донецької області перевищує 5 млн.? І на скільки тоді треба щорічно підвищувати зарплату, щоб досягнути такого омріяного рівня хоча би в тих нещасних 2000 доларів доступних тепер середньостатистичному європейцю? Кожного року в два рази, чи більше? Чомусь важко уявити собі в ролі такого благодійника пана Ахметова, власника багатьох прибуткових підприємств, бо навіщо воно йому – добровільно позбавляти себе своїх же грошей? А проте і це ще не все. Річ в тому, що ця рекламна фраза, яка російською звучить «на первом месте все-таки економика» і справді має під собою глибоке психологічне, чи краще навіть сказати ідеологічне обґрунтування. А вся справа в тому що вона і дійсно відображає всі ті наші уявлення, які жили в нас після розпаду Радянського Союзу – тоді, коли ми всі так дружно, без ніякого поділу на Схід і Захід, голосували на референдумі за незалежність України. Тільки справа тоді була не в матеріальних благах – все значно простіше і складніше одночасно. Просто Радянський Союз, яким би він не був, все-таки мав і щось позитивне в своєму розвитку, якусь гуманістичну складову. Звичайно тепер можна довго дискутувати про те, наскільки там могли виконуватися такі права людини як право на свободу слова, наприклад, але ж на той момент основну масу наших громадян це не дуже-то й хвилювало. Та й справді, хто знає, а що є більшим порушенням прав людини – відсутність свободи слова, чи та залежність і обмеженість, яка виникає тоді, коли людина не може забезпечити себе і свою сім’ю хоча би самими елементарними матеріальними благами, хоча би їжею і теплом, як це було зі всіма нами в перші роки незалежності і як це все-ще багато в чому продовжується і досі? Тому те єдине, що здавалось треба було зробити тоді – так це при загальному збереженні такого гуманістичного спрямування та тих здобутків в соціальній сфері, які вже були досягненні, повернути людині ту втрачену можливість самій визначати свою долю, яку так наполегливо намагалася відібрати в неї тоталітарна держава, повернути належну їй часточку загальнодержавного майна і дозволити вільно, без обмежень, розвиватися в економічній сфері – якщо в когось і справді виявляться для цього такі здібності. Це було би чимось схожим на те, чого ми всі так хотіли отримати для себе в ході приватизації з допомогою майнових сертифікатів. І це дуже схоже все-таки і на дальший розвиток гуманізму – на відновлення права людини на вільний, нічим необмежений, крім права інших людей, розвиток. Правда про щось останнє вже не перший десяток років не втомлюється повторювати нам західна пропаганда, от тільки ніхто вже там в них тепер особливо і не вірить ні в яку рівність можливостей і ні в яку загальнонародну власність. І якщо для жителя Донбасу це може й справді омріяний рай, то хитромудрий західняк давно вже встиг розчаруватися в такому раю і давно звик бачити в такому суспільстві свої недоліки. І знову ж таки – чи можливо це для України, саме цей шлях і саме з цією командою, яка так наполегливо береться відстоювати саме ці ідеали? Чи може краще все-таки подумати над тим, щоб використати щось з колишнього радянського досвіду і спробувати відтворити ту мрію, яку нам в свій час так і не вдалося реалізувати і поставити на зовсім інших людей і на зовсім іншу ідеологію? Не ідеологію українських комуністів, а ту ідеологію, яку нам всім разом ще тільки треба буде створити, хоч її перші паростки почали народжуватися вже зараз…
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
