Сьогодні не менш як 80 відсотків громадян України називають телебачення своїм головним джерелом інформації. Але значна частина населення нашої країни не тільки існує в інформаційному полі Росії, а, більш того, надає саме йому перевагу. Ці тенденції донедавна були притаманні багатьом державам СНД. Внаслідок цього російські електронні ЗМІ не тільки одноосібно формують уявлення про Україну на величезних просторах Співдружності, а й досить часто стають активними учасниками внутрішньополітичних процесів у самій Україні. Отже, медіа-політика російських ЗМІ стає суттєвим чинником українсько-російських відносин.
Аналіз інформаційної активності найвпливовіших телекомпаній Росії по відношенню до України вказує, що вона значною мірою залежить від коливань “політичного барометру” - коли відбуваються значні міждержавні події, російські електронні ЗМІ досить жваво приєднуються до обговорення українських проблем, коли ж на політичному обрії безхмарно, досить байдуже ставляться до ситуації у сусідній державі.
Винятком з цього правила є популярний телеканал НТВ, який уже давно можна визначити як найактивнішого гравця на українському напрямку. При цьому його інформаційним матеріалам практично завжди притаманне чітко визначене негативне забарвлення.
Але треба зауважити, що НТВ є суто комерційним каналом, оскільки позицію російських державних ЗМІ можна назвати найстриманішою. Таким чином, сьогодні російський капітал значною мірою контролює суттєву частку інформаційного простору СНД та визначає його зміст. Тож позиція багатьох електронних ЗМІ Росії щодо висвітлення подій в Україні визначається передусім інтересами російського капіталу на українському ринку. Яскравим прикладом цього твердження була ситуація навколо приватизації Миколаївського глиноземного заводу.
Ця тема була висвітлена журналістами НТВ у “Итогах” в контексті “нечесної боротьби” російських олігархів Б.Березовського та Р.Абрамовича за алюмінієвий ринок Росії. Якщо до цього сюжету додати репортаж ГРТ про “жахливі обсяги крадіжок на МГЗ”, то можна дійти висновку, що на тлі міжусобних інформаційних воєн російських олігархів українська тематика досить часто використо-вується як зручний медіа-важіль, покликаний опосередковано сприяти формуванню небажаного іміджу України.
Можливо, подібна заангажованість російського телебачення пояснює, чому при значному потеплінні у 2001 році міждержавних стосунків у російському медіа-просторі так і не відбулося значних змін. На превеликий жаль, негативна інформація як і раніше домінує на російському телебаченні, а позитивні сюжети про Україну і сьогодні мають безсистемний та випадковий характер.
Ще однією особливістю медіа-політики електронних ЗМІ Росії є практично повна відсутність спростовувань неправдивої чи викривленої інформації про Україну. Зазвичай, якщо повідомлення виглядали занадто тенденційно, вони просто не мали продовження.
Якщо проаналізувати тематичний спектр провідних російських телеканалів, який протягом 2000 року визначав інформаційну політику, вибудовується дуже невтішний для іміджу України перелік:
Аварії, катастрофи та стихійні лиха. Можливо, найчисельніший блок у російському медіа-просторі.
Звинувачення на адресу України щодо участі її громадян у бойових діях у Чечні. Цікаво, що ця тема щоразу реанімується під час гучних поразок чи скандалів навколо російської армії. Так, на початку березня всі російські телеканали повідомили про затримання найманців поблизу селища Комсомольське. Стверджувалось, що серед них “були два китайці, негри та громадяни України”. Цікаво, що вкотре російські телеглядачі не мали задоволення побачити “солдатів фортуни” українського походження, хоча протягом місяця згадані телекомпанії охоче демонстрували індуса та арабів, яких підозрювали у воєнних діях на боці чеченських бойовиків. Далі тему відпрацьовувало переважно РТР, але в особливому напрямі - йшлося не просто про участь українців у війні, а про вчинення ними воєнних злочинів у формі російських військових. Цю кампанію завершив спеціальний (!) сюжет в аналітичній програмі “Зеркало” під назвою “Відверте інтерв’ю бійця федеральних військ старшого стрільця І.Кочегарова”. Боєць-”очевидець” трагікомічно плутано розповідав про хохлів-контрактників (?) — членів банд, які вбивають сплячих людей, устромлюючи їм у вуха шомполи. Цікаво зазначити, що, судячи з усього, ці повідомлення мали інформаційно доповнити та виправдати позицію командування федеральних військ у Чечні щодо подій у селищі Алди, де було вбито понад 60 місцевих жителів. Свідки стверджували, що це зробили російські солдати, а керівництво угруповання цей факт спростовувало. Так чи інакше, але поки що ніхто у Росії так і не спромігся документально довести участь власне громадян України у чеченській війні саме на боці бойовиків, але сюжети на цю тему і надалі регулярно з’являються у інформаційних та аналітичних програмах на російському телебаченні. Можливо, на цей факт і не треба було б звертати такої уваги, якби не загальні настрої серед журналістів, які можна визначити словами С. Сванідзе у програмі “Зеркало”: “Украинцы среди сброда”. Подібні узагальнення формують у російському суспільстві, яке надто втомилося від війни та терору, вкрай негативний імідж не тільки офіційної України, а й держави та народу в цілому.
“Кримська кампанія” вже традиційно є головним болем України. Зазвичай вона розпочинається в травні; її підґрунтям є жорстка конкуренція за платоспроможних відпочиваючих. У минулому році вона набула таких масштабів, що спричинила заяву голови Ради міністрів Автономної республіки Крим про нечистоплотні прийоми у боротьбі між курортами та туристичними компаніями сусідніх країн. До стандартного набору “кримських страшилок” від російського телебачення завжди належали:
1. кримські татари, демонстрації яких у День депортованих народів слугують сигналом до початку “антикримської кампанії” (цю тему найактивніше відпрацьовує НТВ);
2. різні хвороби на кшталт холери, чуми та ін., вібріони яких “стабільно знаходять” на українському узбережжі Чорного моря.
3. економічні та соціальні негаразди (у минулому році цю тезу ілюструвала бензинова криза, а наразі російських громадян лякають надвисокими штрафами, що начебто сягають сотень доларів США, та митом за реєстрацію (40-50 дол. США);
4. “упередженість” української міліції саме щодо росіян;
5. висока криміналізованість півострова (ця тема останнім часом втратила гостроту, оскільки гучні злочини в Криму вже не є постійним явищем).
Відтепер до цього переліку додалась тема снарядів, яких нібито забагато як у кримській землі, так і на військових складах. НТВ навіть повідомляла, що українська влада не дозволяє знешкодити вибухо небезпечні звалища боєприпасів. Висновок щодо відповідності вибору місцем відпочинку Кримського півострова журналісти “делікатно” пропонують зробити самим росіянам. Крім сюжетів про негаразди на півострові, що висвітлюються щоліта, канал НТВ підготував низку спеціальних репортажів під назвою “Острів Крим”, що можна вважати енциклопедією стереотипів. Журналісти НТВ розповідали:
- про важку долю італійців на півострові, яким Україна відмовляється надати статус депортованого народу;
- російську військову техніку, що через дії української влади нині руйнується;
- військових пілотів, які не мають роботи в Криму та мріють потрапити на заробітки до Росії;
- ваххабітські центри на півострові.
Останній сюжет викликав скандал в Україні, про який розповіли всі центральні українські телеканали: пакистанського студента Мухсіна Моххамеда, який одружений на кримській татарці та прагне здобути українське громадянство, у програмі НТВ було названо лідером ваххабітського руху в Криму. У відповідь він виступив з вимогами до російського каналу спростувати неправдиву інформацію, погрожуючи передачею справи до суду. До вимог ображеного приєдналася юридична організація, що займається юридичною підтримкою кримських татар і яку також було несправедливо звинувачено в сюжеті НТВ у керуванні всіма кримськими ваххабітами. У російських мас-медіа цей непростий епізод в інформаційних українсько-російських відносинах зацікавлення не викликав.
Політичні скандали. Може конкурувати з тематичним блоком, що присвячений аваріям, завдяки НТВ. Можна сказати, що цей канал спеціалізується на подібних репортажах. Особливо небезпечним є те, що у репортажах НТВ при висвітленні політичних конфліктів найчастіше слово надається найрадикальнішим представникам різних сторін. У підсумку така позиція аж ніяк не допомагає стабілізувати ситуацію та почати діалог між різними політичними силами.
Багато інших сюжетів на російському телебаченні мали суто інформативний та досить нетривалий характер і тому не можуть безпосередньо ілюструвати медіа-політику того чи іншого російського каналу. Разом з тим вони тільки підкреслюють зосередженість репортерів з Росії на пошукові “розважально-сенсаційних” сюжетів з України, що формують у російського телегпядача стереотипи про Україну як недружню державу скандалів, аварій та катастроф. Все це гальмує пошук порозуміння та завдає тиску як на російське, так і на українське керівництво. Сьогодні треба усвідомити – побудова дійсно рівноправних дружніх міждержавних стосунків вимагає відповідних дій і в інформаційній сфері.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
Сьогодні не менш як 80 відсотків громадян України називають телебачення своїм головним джерелом інформації. Але значна частина населення нашої країни не тільки існує в інформаційному полі Росії, а, більш того, надає саме йому перевагу. Ці тенденції донедавна були притаманні багатьом державам СНД. Внаслідок цього російські електронні ЗМІ не тільки одноосібно формують уявлення про Україну на величезних просторах Співдружності, а й досить часто стають активними учасниками внутрішньополітичних процесів у самій Україні. Отже, медіа-політика російських ЗМІ стає суттєвим чинником українсько-російських відносин.