Коли і де були українці "Із своєю мовою, шароварами, вишиванками і писанками" (Продовження)
Частина друга Наша історична неминущість
Як гул століть, як шум віків, Як бурі подих — рідна мова. Вишневих ніжність пелюстків, Сурма походу світанкова, Неволі стогін, волі спів, Життя духовного основа. Максим Рильський
Боротьба Московії—Росії—СССР проти Українства має давні зловісні традиції. Привертаю Читачеву увагу до книжки історика Леоніда Залізняка «Україна в Російській імперії» (К., 1994). У додатку до цієї розвідки вміщено перелік указів, наказів, інших державних актів та заходів, спрямованих проти українців, починаючи з 1626 року й закінчуючи роком 1983-м! Так ось: за 357 років таких актів витворено аж 53!
До реєстру Л. Залізняка не включено перелік економічних утисків, незліченних кривавих репресивних інквізицій (у кожному місті — своя Биківня із сотнями тисяч безвинно замордованих), масових депортацій українців у північні широти, «розрідження» нації методами оргнаборів із неодмінним заповненням « вакууму» переселенцями з Росії…
Не буду конкретизувати, коли і якими царями та генсеками із московсько-петербурзьких цитаделей вандалізму ці акти благословлялися (про це вже маємо чимало публікацій), як не стану підраховувати, скільки було вчинено умисних підпалів та затоплень українських бібліотек з метою знищення унікальних українських першодруків та стародруків.
Оті 357 років фізичного й духовного ґвалтування України не минули безслідно: вони породили націонал-євнушевство, яке й сьогодні, в Україні Незалежній, демонстративно — зі споду до самих верхів — аж наче величається своєю зверхністю у ставленні до всього українського. Щодень бачимо телеблазнів, усіляких анекдотчиків-пиворізів, які збиткуються над українською мовою та звичаєвістю, культивують відразу до українських традицій. Це, поза сумнівом, — потомки тих «землячків», яких висміювали свого часу Шевченко й Гоголь.
Згадаймо, як Микола Васильович шпетив своїх одноплемінників, воздавав хулу «тем низким малороссиянам, которые выдираются из дегтярей, торгашей, наполняют, как саранча, палаты и присутственные места, дерут последнюю копейку со своих же земляков, наводняют Петербург ябедниками, наживают, наконец, капитал и торжественно прибавляют к фамилии, оканчивающейся на «о», слог «в»…»
Нині патріоти з прізвищами на «о» (-ко, -енко) не мають навіть потреби доточувати «слог «в»: наживши капітал «чистими руками», вони сунуть, як ординці, як сарана, в урядові структури, до корит, і, як кажуть, вже не оглядаючись, у ролі гласних чи безгласних Верховної Ради, а чи чиновників Кабміну та інституцій Президента вершать свої особисті справи. На шкоду Справі Українській. Бо не бачать (не можна побачити того, чого немає) рішучої готовности, рішучих намірів та будь-якого бажання влади центральної переломити ситуацію, твердо стати на захист справді українських інтересів — і передусім найбільшої народної святині — Мови!
Хто почув і побачив особисту позицію Гарантів Конституції (усіх трьох) стосовно регіонального мовного беззаконня?! Гуманітарне оточення Президента України — справді, не що інше, як команда чистоган-прагматиків.
На кожному кроці пропагується бізнес, зиск, користолюбство, відчуження... Суспільство приречене на загин, якщо воно не бачить страждання окремої людини...
Консервуємо, отже, національне безкультур’я, зокрема й мовний нігілізм, що так влаштовує московських імперіалістів, реаніматорів союз-концтабору! Це правда, що багато хто з етнічних українців (з відомих причин) поки що віддає перевагу мові російській. Значною мірою це через те, що пропаганда «переваг» російськомовности була тисячократ потужнішою, аніж наші знання про мову рідну. На свідомість українця сильно впливали історичні перекоси, умисне практиковані нацією панівною. Робилося все, аби до ума й серця українця не потрапляла справді наукова, справді достовірна інформація про справжнє багатство та унікальну своєрідність мови української — однієї з найдавніших мов світу. Унікальність її полягає не тільки у її красі, а ще й у неймовірній здатності виживати за найнесприятливіших умов. Повага до мови української (руської) зберігалася тривалий час навіть тоді, коли українці опинялися під чужоземними впливами.
Згадаймо: після ослаблення Київської княжої держави українська мова функціонувала як державна навіть за часів Великого князівства Литовського. Руською мовою написано «Судебник» великого князя Казимира Ягайловича та «Литовський статут», документ про привілеї польської шляхти «Вислицький статут».
А польські королі! Та всі Ягайловичі, до Сигізмунда Августа включно, як свідчать польські хроністи, частіше послуговувалися руською, отже нашою, мовою, аніж своєю, польською. Полиці бібліотек польської корони угиналися від книжок руськомовних. Адже наша культура, зокрема культура книгописання, закорінена в сивих віках.
Воздаймо ж належну подяку таким подвижникам, одержимцям Українського Духу, як академік Сергій Єфремов із його «Історією українського письменства» та Іван Огієнко із його класичними працями «Нариси з історії української мови: системи українського правопису» і «Постання азбуки і літературної мови слов’ян». Обидва вчені-патріоти привертають нашу увагу до найдавніших джерел походження української мови.
У ІХ столітті, перебуваючи в Херсонесі, християнські просвітники Кирило та Мефодій (Методій) ознайомилися там із письмом «руським» та написаними цим письмом церковними книгами. Йдеться, отже, про витоки нашої мови: вона бере свої початки не із занесеної просвітниками македонської говірки (нею були написані тодішні болгарські церковні книги), а з мови власної, народної, та власного алфавіту (глаголиці).
Згодом Флорентійська унія спричинилася до наступу католицизму: руську мову мова польська відтісняє на периферію, а далі — й повна заборона… Московська (потім Російська) імперія довершила руйнацію Храму Української Мови. І ми, незалежні сьогодні українці, перебуваємо на становищі погорільців. Сидимо, як цигани, окремими шатрами. Господи, коли ж ти пошлеш нам розуму та об’єднавчого хисту?!! Коли малоросійське хуторянство підведе очі до Неба й побачить, що там над усією українською просторінню — від Сяну до Дону, й від поліських пущ до причорноморських степів — зловісною чорною тінню ширяє (патрулює) двоголовий московський шуліка?!! Панове-братове Українці, з усіма гарантами й без гарантів! Невже ви не розумієте, що те означає? Ще одного Богдана Україна не витримає. І чи пошле нам Господь нового Шевченка, бо цього ми зігнорували…
Омерзились! І мужа свята... горе вам! На стогнах каменем побили…
Та тут же я знову й знову прибігаю під його спасенний покров і сам себе підбадьорюю:
Нічого, друже, не журися! В дулевину себе закуй! Гарненько Богу помолися, А на громаду хоч наплюй! Вона — капуста головата…
Капусти, хоч і дуже головатої, у нас чималенько. Як і зрадників своїх славних батьків. Перекинчиків, які походжають у регіональних героях. І мовні проблеми їм, як кажуть інтелектуали від політики, таки ПО БАРАБАНУ.
Як звично повторюють наші гаранти, переконаний: повага до української мови зростатиме й міцнітиме силою знань, правдивістю інформації про її справжні витоки, шляхи історичного розвитку та перспективи. Перед об’єктивністю наукових знань упаде, розсиплеться на порох лукавий міф (міт) про «болєє развитий і болєє цівілізованний рускій язик». Російська мова панує в українській хаті не тому, що вона досконаліша, багатша, розвинутіша й зручніша в користуванні. Ось як писав про це доктор фізико-математичних наук Леонід Шульман у розлогій (чотиристорінковій) статті «Чи заслуговує російська мова в Україні на статус другої державної?»: «Насправді кількість слів в українській мові набагато більша, ніж у російській. Я нещодавно відкрив для себе цей факт шляхом порівняння розмірів двох комп’ютерних словників, що зроблені для перевірки правопису. В редакторі «Слово і діло», створеному московським програмістом Гутніковим, обсяг російського словника — 669 115 байтів, а обсяг українського — 2 645 961 байт (байт — комп’ютерна одиниця виміру інформації. В даному разі байт у словнику містить у собі одну літеру або пробіл, або дефіс. — Авт.). Якщо врахувати, що українські слова в середньому коротші за російські, виходить, що українська мова має слів уп’ятеро (!) більше за російську. Ця обставина пояснюється значно довшими синонімічними рядами, а також існуванням окремих слів у випадках, коли російська мова вживає одне й те саме слово: крепостной вал, крепостная актриса (вал фортеці, актриса-кріпачка), личное дело сотрудника, мое личное дело (особова справа працівника, моя особиста справа) (Освіта. — 2002. — 31 жовтня — 7 листопада).
Ми ніколи не опустимося до приниження якоїсь іншої мови з одночасним звеличенням своєї, української. Всі мови світу приваблюють нас своєю унікальністю, самобутністю, тими перлами-особливостями, які притаманні тільки тій, а чи тій мові. Проте фахівці спостерегли й за мовою українською якості, характерні тільки для неї. Так, турецький мандрівник і поліглот Елія Челебі ще в 1657 році висловився у такий спосіб: «Українці — стародавній народ, а мова їхня багатша і всеосяжніша, ніж перська, китайська, монгольська і всілякі інші».
пробіг очима, не зачепився ні за що.. отже, мабуть, було нецікаво. шановний авторе, ЗАРАЗ актуальні вже не полум’яні заклики, а пропозиції. хай у два рядки, але пропозиції. хай неточні, ба, навіть неправильні, але пропозиції, принаймні, будитиметься дискусія. а то причитавши, мимоволі виникає думка: "авжеж, ми - найкращі в світі. ще б пак. але чогось-таки бідні..."
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
Боротьба Московії—Росії—СССР проти Українства має давні зловісні традиції. Привертаю Читачеву увагу до книжки історика Леоніда Залізняка «Україна в Російській імперії» (К., 1994). У додатку до цієї розвідки вміщено перелік указів, наказів, інших державних актів та заходів, спрямованих проти українців, починаючи з 1626 року й закінчуючи роком 1983-м! Так ось: за 357 років таких актів витворено аж 53!