Десь рік тому, коли в країні вже почали з’являтися ознаки розчаруванням помаранчевими, однак і очікування все ще були досить високими, мені довелося мати приватну зустріч з одним високоповажним та дуже обізнаним американцем. Він вже тоді говорив деякі геостратегічні речі, які часом просто шокували. Найбільше його непокоїло те, що українська помаранчева влада не до кінця усвідомлює, який прецедент вона створила на пострадянському просторі, та наскільки несподівано помаранчева революція могла вплинути на геополітичну карту світу.
Що зараз має робити Росія? – питав колишній американський високо посадовець. Кремль мобілізує всі свої сили для того, аби довести всім, що помаранчева революція була помилкою. Для цього придатні будь-які засоби: ідеально – організувати в країні громадянську війну, але можна просто посадити в крісло прем”єра з серйозними повноваженнями Януковича, аби всі розуміли – спадковість це вища воля, і нічого з цим не зробиш.
...Тоді ці слова здавалися якоюсь фантастикою. Ренат Ахметов був у Монако, Борис Колесников у СІЗО, зірка Януковича, здавалося, закотилася назавжди...
Тепер це реальність, з якою усім нам жити. Тріумфальне повернення Януковича та донецького клану без будь-яких зобов’язань перед політичними партнерами та за відсутності будь-якої іншої потужної групи, що здатна з ними конкурувати – це результат півторарічного владарювання помаранчевих, які не хотіли бачити ні зовнішніх загроз, ні внутрішніх викликів, а керувалися виключно власними амбіціями та бажаннями мати ексклюзивну владу. Результат – втрата цієї влади.
Зараз чимало говорять про помилки помаранчевих. Так, їх було чимало: починаючи від невиконання майданових обіцянок, продовжуючи небажанням змінювати спосіб життя себе самих і своїх родин, закінчуючи низкою політичних помилок.
Фундаментальне гасло: “Бандити сидітимуть в тюрмах” стало чи не найбільшим розчаруванням помаранчевих. Адже жодної справи так і не було доведено до завершення, жодної людини, яка фальсифікувала вибори так і не було покарано, як жодного чиновника, які грабували цілі регіони. Одним дали втекти, інших прилаштували на іншу роботу, часто навіть у парламент.
Чи розуміє Ющенко що, не довівши фальсифікацію виборів і не покаравши винних він дає сумніви у своїй власній легітимності як Президента. Адже третій тур виборів мав місце виключно через рішення Верховного суду про те, що в країні мало місце спотворення реального волевиявлення населення і фальсифікація результатів виборів.
Натомість, доля так поіронізувала над помаранчевими, що Сергій Ківалов, відомий в народі як “Сєрьога-підрахуй”, зараз займатиметься справою судочинства, очоливши відповідний комітет Верховної Ради. Це людина, яка перша мала б нести покарання за вибори-2004 як голова ЦВК. Чого чекати від людини з таким специфічним уявленням про право та правду на його новій посаді годі говорити.
Замість того, аби демонструвати реальні розслідування і нові факти зловживань “злочинного режиму”, Ющенко підписав Меморандум про співпрацю влади та опозиції, де мова йшла про припинення “політичних репресій”. Саме такими словами донецькі називали спроби розслідувати їх дії. Далі вже регіонали почували себе більш ніж впевнено. Ренат Ахметов приїхав із за кордону, президент легалізував усіх олігархів цієї країни, зустрівшись з ними у власному Секретаріаті. Справа сепаратистів заглухла, справа отруєння Ющенка не рухалася, замовників Гонгадзе, схоже, ніхто і не збирався шукати. На гаслі про бандитів поставили хрест.
Замість виконання своїх обіцянок виборцям помаранчеві лідери завзято взялися з’ясовувати “хто в домі господар” і ділити владу. Параноїдальна боязнь конкуренції людей з одного політичного табору, які просто приречені діяти разом, інколи просто вражала. Все це призвело до подій вересня, відставки Тимошенко та шокуючого скандалу з “любими друзями”.
В той період майданівські союзники вилили стільки бруду на голови один одного і посіяли стільки зерен нерозуміння та недовіри, що подолати їх виявилося надто складно. Тут навіть приказка про те, що націонал-демократи об’єднуються перед розстрілом не спрацьовує. Розстріл вже дуже близько, а до об’єднання так і не дійшло.
Потім, як це зазвичай трапляється в Україні, несподівано нагрянула зима. До того, лідери країни так були зайняті особистими чварами, що якось не подумали про це надзвичайне природне явище і про те, які наслідки воно може мати для країни, де не має власних енергоносіїв і де споживання енергії уп”ятеро більше від середньоєвропейського.
І тут вже годі було чекати милості від Росії, яка весь цей час чекала нагоди і пильно спостерігала за діями нової влади.
Однак, остаточно безпорадність помаранчевих стала очевидною вже після парламентських виборів. Навіть набравши разом більшість голосів і маючи надпотужну загрозу з боку найчисельнішої фракції Партії регіонів, помаранчеві не змогли переступити через власні амбіції та образи.
Не має значення, хто в цій ситуації тягнув за які ниточки, і які могутні зовнішні впливи були задіяні у цьому процесі. Цього варто було чекати і на це життєво необхідно було зважати. Однак помаранчеві знову влаштували країні перфоменс у власному стилі: хто швидше сяде в найкраще крісло. Як відомо, правил в цій грі практично немає. Тому годі дивуватися, що помаранчевий Мороз під час гри різко посинів.
Цей фінт виявився успішним хоча б тому, що в такий спосіб так звані політичні еліти прибирали найсильнішого гравця – Юлію Тимошенко. Операція “Мороз - спікер” цілком могла мати й іншу кодову назву – “Прибрати Юлю”. Логічне продовження у цієї гри може бути лише одне – активно випхати Тимошенко на маргінес політичних процесів.
Для того, аби втриматися, вона сьогодні як мінімум потребує публічної площадки та можливості впливати на процеси. Статус члена комітету з питань правової політики та навіть прем’єра тіньового уряду такої можливості не дає. Як відомо, правил співіснування влади та опозиції в цій країні не існує, і, зважаючи, на конфігурацію влади, з’являться вони не скоро. Формула “переможець забирає все”, значно органічніша новій владі.
Отже висновки як і ситуація доволі невтішні: від помаранчевої революції в країні залишився хіба що Ющенко в кріслі Президента. З меншими повноваженнями і доволі непевним майбутнім.
Чи є виходом із ситуації розпуск парламенту? Навряд. Хоч, безперечно, це є шанс. Шанс не стільки для Ющенка та його політичної сили, скільки для Тимошенко та помаранчевої ідеї.
Певний скепсис викликає декілька факторів: мобіліцізація біло-блакитного електорату очевидна. З їх точки зору вся правда на їх же боці. Їх представники чесно виграли (чесність виборів підтвердили всі), без порушення правил сформували коаліцію, а тепер їх знову намагаються усунути від влади. Натомість електорат помаранчевих хоч і не має вибору і буде знову голосувати за БЮТ та Нашу Україну, все ж розчарований і мобілізувати його буде складніше.
В цій ситуації і перевибори і визнання прем”єром Януковича ніяк “не зшиють” країну. Це лише поглибить розкол. Бо еліта східних регіонів ніколи не стане елітою для регіонів західних, а еліту із Заходу не сприймають на Сході. Іншої еліти, як відомо, в країні немає. Разом із історією, яка в основі нинішнього розколу, відсутність об’єднуючої еліти – це одна з найбільш українських трагедій сьогодні.
Ще одна проблема – відсутність конкуренції. В країні залишилася єдина надпотужна політико-фінансова група з назвою Партія Регіонів. В країні немає арбітру, яким був Леонід Кучма, що вдало маніпулював різними подібними групами, періодично підсилюючи одних та послаблюючи інших. Відтак, якщо влада опиниться в руках однієї групи, що має такий електоральний, фінансовий та організаційний ресурс, про жодну конкуренцію як в бізнесі, такі і політиці можна буде забути дуже надовго.
Колись Тимошенко казала, що при прем’єрі Януковичу гімн України можна буде замінити “Владімірским централом”. Зараз це вже не смішно, адже уявити собі донецьких та комуністів, які роблять судову реформу, борються з корупцією, створюють суспільне мовлення, та загалом працюють над розбудовою громадянського суспільства і правової держави з реальним верховенством законів можна лише за дуже серйозних проблем зі здоров’ям.
... Після відомих подій в парламенті та обрання Мороза спікером в ефірі “5 каналу” політолог Кость Бондаренко нагадав про приклад відомого польського політика Юзефа Пілсудського, який, коли його запитали, чому він зрадив соціал-демократію відповів: я їхав у потягу соціал-демократія і вийшов на станції Польща. Цей приклад політолог назвав аналогічним вчинку Мороза, який ніби у своїх деклараціях боровся зовсім не за крісло, а за об”єднання країни. Як на мене, то в нинішній ситуації українські політики мали б серйозно задуматися, чи за деякий час їм не доведеться виходити на іншій станції, яка називатиметься “Дике поле”...
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
