13 жовтня 2006 року в Києві відбувся круглий стіл на тему "Визнання УПА: громадяни проти політиків?", ініційований ВГО "Громадянська кампанія Пора". Метою круглого столу було обговорення ставлення української держави та українських політиків до визнання УПА та пошук шляхів відновлення справедливості. Захід відбувся в готелі "Козацький", привернув увагу значної кількості ЗМІ (тільки одних телекамер налічувалось близько 5-6).
Автору цього огляду не вдалось бути присутнім на першій частині зібрання, але про що там говорилося, можна було зрозуміти з подальших розмов. Схоже, висловлювання розвивалися за більш-менш стандартною схемою: на початку випускаємо пафос і гатимо кулаками повітря, а потім до розмови залучаються менш офіційні, і від цього чомусь менш авторитетні (хоча, можливо, зовсім не менш знані та свіжі в думках) громадські діячі. Хоча, знову ж таки, повторюсь, на першій частині круглого столу персонально не був присутній. Від чого ж така гіпотеза про "пафосність"? А кілька разів різними виступаючими, було зазначено, що "не потрібно говорити про визнання чи невизнання УПА, краще запропонувати конкретні шляхи виходу з ситуації, що склалася". Хоча таких, власне, було небагато. Олесь Доній, лідер студентського руху 90-х років, запропонував створити недержавний фонд, в які можуть увійти ті організації, які визнають УПА. "Якщо не може держава визнати, хай недержавні організації визнають", сказав він. Були і інші пропозиції. Положинський Сашко, лідер гурту "Тартак": "Країну можна змінити тільки революцією. Тільки справжньою, а не тою, що була". Сугоняко Олександр, лідер громадського руху "Опора": "Перше: поставити питання, чим зараз займається СБУ, і друге: зробити так, якщо депутат не голосує за визнання УПА -- не отримує державної пенсії". Лісодід Ігор, голова секретаріату "Спілки офіцерів України", запропонував "Схему ідеологічних аспектів та законодавчих засад відновлення української державності", що була додатком до представленого документу вшанування пам’яті героїв Базару (див. фотододаток 1, 2, 3). Всі пропозиції то резонні і актуальні, але чи практичніші за створення недержавного фонду?
Також лунала і риторика, і деякі цікаві історичні факти. Як звичайно, виступ кінорежисера Іллєнка Юрія викликав позитивну реакцію і кілька доповнень та коментарів. Основні, виказані ним, думки: "УПА -- це не тільки 1943-1953 роки. Це лише фрагмент. "УПА" була до того, "УПА" продовжується після того, і до сьогодні. Питання визнання УПА -- тест для змінної влади. Доки не визнана УПА, доти не визнана Україна". Чорногуз Богдан, історик: "Автохтонний українець має право не розуміти іноземної мови. Цінність народу і держави -- наявність людей, готових в будь-який момент покласти за неї життя". Горбаль Микола, дисидент: "За письмовими свідченнями генерала КДБ Саннікова, радянські партизани на Україні на 50% складалися з етнічних росіян, на 30% -- з білорусів, і тільки 6% були етнічними українцями". На закінченні зібрання, як водиться, ухвалили резолюцію, в якій, зокрема, просилося вибачення у ветеранів УПА за цю державу. Також були доповнені два пункти: "1) Визнати не тілька УПА, а і інші формації, що боролися проти російської окупації; 2) Доки не визнана УПА, доти не визнана Україна".
СПАЛАХ
Михайло Томашчук
[1]
Після вибуху німецько-большевицької війни наші терени аж до Дністра займали мадярські війська. Військове керівництво -- німецьке і особливо мадярське -- на початку війни підтримувало концепцію державної незалежності України, і то в дуже широких межах, на Сході -- аж до Волги. Це вселяло оптимізм. На жаль, недовго. Незабаром божевільна політика Гітлера перекреслила не тільки всі надії українців, а й пропозиції розумніших політичних кіл Німеччини. (с. 149)
---------------------
[2]
В Березовах, як і в багатьох інших прикарпатських селах, було немало родин, з яких майже всі дорослі стали на шлях боротьби як проти коричневих, так і червоних окупантів. І це не завжди мусили бути діти вчених та інтеліґентних батьків. До прикладу, у Верхньому Березові прості сільські господарі Марія та Іван Скільські виховали чотирьох синів-патріотів України, з яких Петро -- псевдо “Ганджа”, Василь “Грім”, Павло “Іскра” -- відомі повстанці, що згодом склали свої голови в нерівній боротьбі з московським наїзником, а четвертий, Богдан загинув від комісарської кулі у совітській армії десь у Воронезькій області. Їхня сестра Ганна у 1947 році була вивезена в Сибір. Двічі втікала з Омської області, але була спіймана і засуджена на три роки тюрми. (с. 161)
---------------------
[3]
Леся Томич (Олександра Паєвська “Орися”) вступила в ОУН ще десь перед війною. Через суворі правила конспірації тодішня її підпільна діяльність відома, на жаль, мало. Певним є лише те, що й за Польщі, і за перших совітів, і за німців перебувала на передовій лінії вогню, у перших рядах борців за волю. (с. 84)
-----------------------
[4]
“Найдорожчі Мамо, Тетко, Кумо і сину, -- писала “Орися” в Дрогобич. -- Трудно. Але мусять бути і такі люди, як ми. Спитаєте, чому саме я пішла цією дорогою? Ще раз кажу: обрала її давно. Від осені не знаю про Вас нічого. Також не знаю і про Юрія, але він, мабуть, живий. Щодо Андрійка, то мені не залежить, як Ви його “охрестили”. Якщо можливо, нехай вчиться. Якби хтось хотів узяти за свого, то віддайте. Не відберу. Бо найвірогідніше, що ні зі мною, ні з Юрком вже не побачитесь. Це не є вислів на вітер чи якісь чорні думки, лише реальна дійсність і з цим прошу числитись в своїх життєвих планах. Будьте здорові і не майте до мене жалю. Міцно цілую всіх.”
“Синку, будь чемний і послушний, молися за Юрка, -- зверталася до Андрія. -- Пам’ятай, що найважливіше в житті -- це наука, освіта. Тому користай кожної хвилини, щоби чомусь навчитися. Вчися господарки, вчися варити, вчися шити, щось у житті придасться. Читай! Пильнуй здоров’я, бо в здоровому тілі здоровий дух! Якщо зостанешся в житті з Бабцею, то опікуйся нею, будь для неї добрим, і Бог тебе не опустить. І знай, що хто змоїх товаришів залишится живий, то буде тобою цікавитися. Бо я, мабуть, не верну. Хоч надія держить нас усіх. Може ще й побачимось.” (с. 91)
-----------------------
Лишень прізвище автора досліджень про УПА на Уманщині - Чорномаз. А хіба Сугоняко має якесь відношення до ОПОРИ? Він - голова Асоціації українських банків і голова ГО, назву якої не пригадаю...
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
